покарання на підставі обмеженої осудності, після чого він з 1984 р. по 1986 р. проходив курс обов'язкового медичного лікування у психіатричній лікарні.10. 9 вересня 1990 p. заявник знову здійснив замах на зґвалтування.11. 9 квітня 1991 р. Залізничний районний суд міста Сімферополя призначив заявникові проходження курсу обов'язкового лікування у медичному закладі з посиленим режимом. Рішення суду не було оскаржено та стало остаточним. Він перебував в Дніпропетровській спеціалізованій лікарні посиленого режиму.12. 24 листопада 1997 р. комісія лікарів-психіатрів рекомендувала перевести заявника до лікарні з суворим наглядом (більш суворий нагляд, ніж у попередньому закладі).13. 2 грудня 1997 р. Червоногвардійський районний суд міста Дніпропетровська розглянув заяву головного лікаря лікарні Дніпропетровського обласного управління. Він скасував рішення суду від 9 квітня 1991 p., проте вирішив, що заявник має продовжувати обов'язкове лікування в лікарні суворого нагляду. Ця ухвала не була оскаржена і стала остаточною.Б. Затримання заявника після 11 вересня 1997 р.14. З 11 вересня до 14 грудня 1997 р. заявник продовжував перебувати у Дніпропетровській спеціалізованій лікарні посиленого режиму.15.3 15 грудня 1997 р. до 20 січня 1999 р. заявник перебував під суворим наглядом, проходячи курс обов'язкового медичного лікування в Республіканській психіатричній лікарні Автономної Республіки Крим (далі — РПЛ).16. 17 грудня 1998 р. РПЛ звернулася до суду Залізничного району міста Сімферополя з заявою про заміну заявникові режиму на звичайний.17. 6 січня 1999 р. Залізничний районний суд міста Сімферополя вирішив, що заявник має бути переведений до психіатричної лікарні загального режиму, оскільки його поведінка покращилась.18. 12 липня 1999 р. Залізничний районний суд міста Сімферополя відмовив у задоволенні заяви Головного психіатра Міністерства охорони здоров'я Автономної Республіки Крим (далі — Головний психіатр), яка ґрунтувалася на медичній довідці від 3 липня 1999 р., про завершення курсу обов'язкового медичного лікування, оскільки стан здоров'я заявника покращився. Зокрема, суд послався на ступінь тяжкості злочину, вчиненого заявником.19. 19 серпня 1999 р. адвокат заявника подав касаційну скаргу до Верховного Суду Автономної Республіки Крим. 30 серпня 1999 р. Верховний Суд Автономної Республіки Крим підтримав рішення суду від 12 липня 1999 р. Зокрема, суд постановив, що запити на звільнення заявника були необгрунтованими, оскільки заявник не повністю вилікувався від розладів психічного здоров'я, на які він страждав.20. 14 березня 2000 р. Залізничний районний суд міста Сімферополя відмовив у подальшій заяві, поданій Головним психіатром на підставі висновків медичного обстеження заявника, проведеного 13 січня 2000 p., як необгрунтованій.21. 20 березня 2000 р. адвокат заявника оскаржив це рішення до Верховного Суду Автономної Республіки Крим. 4 квітня 2000 р. Верховний Суд Автономної Республіки Крим підтримав це рішення.22.10 липня 2000 р. Головний психіатр подав іншу заяву до Центрального районного суду міста Сімферополя (далі — Центральний суд) про скасування обов'язкового медичного лікування заявника та переведення його на звичайний режим. 1 вересня 2000 р. Центральний суд відхилив заяву Головного психіатра як недостатньо обґрунтовану, а 31 жовтня 2000 р. Верховний Суд Автономної Республіки Крим підтримав те рішення.23.15 березня 2001 р. психіатр РПЛ подав заяву до Залізничного суду з проханням скасувати обов'язкове медичне лікування, що надавалося заявникові. Він також просив, щоб суд прийняв рішення перевести заявника під звичайний нагляд. 7 травня 2001 р. Центральний суд відмовив в його заяві у зв'язку з її необґрунтованістю. Зокрема, суд вказав на тяжкість вчиненого заявником злочину, а також на той факт, що заявник був рецидивістом. Далі суд вирішив, що висновки медичної комісії були недостатніми для скасування судом примусового лікування заявника.24. 21 вересня 2001 р. Голова медичного управління РПЛ подав заяву до Залізничного суду з проханням скасувати застосовані до заявника заходи примусового лікування та перевести його на звичайний режим нагляду.25. 23 жовтня 2001 р. Залізничний суд розглянув заяву і вирішив, що лікування заявника можливе в звичайному режимі, оскільки стан здоров'я останнього поліпшився. Ухвала суду не була оскаржена і стала остаточною.26. 8 листопада 2001 р. заявника було звільнено з психіатричного закладу.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВОА. Конституція України, 1996 р.27. Відповідними положеннями Конституції України передбачено наступне:Стаття 55«Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб...Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань».Б. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р. (набрав чинності 1 вересня 2001 p.).28. Відповідними положеннями Кримінального кодексу України передбачено наступне:«Стаття 19. Осудність2. Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого цим Кодексом, перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки...»«Стаття 20. Обмежена осудність1. Підлягає кримінальній відповідальності особа, визнана судом обмежено осудною, тобто така, яка під час вчинення злочину, через наявний у неї психічний розлад, не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними.2. Визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні покарання і може бути підставою для застосування примусових заходів медичного характеру».«Стаття 44. Правові підстави та порядок звільнення від кримінальної відповідальності1. Особа, яка вчинила злочин, звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом, а також на підставі закону України про амністію чи акта помилування.2. Звільнення від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом, здійснюються виключно судом. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності встановлюється законом».«Розділ XIV. ПРИМУСОВІ ЗАХОДИ МЕДИЧНОГО ХАРАКТЕРУ ТА ПРИМУСОВЕ ЛІКУВАННЯСтаття 92. Поняття та мета примусових заходів медичного характеру Примусовими заходами медичного характеру є надання амбулаторної психіатричної допомоги, поміщення особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, в спеціальний лікувальний заклад з метою її обов'язкового лікування, а також запобігання вчиненню нею суспільно небезпечних діянь».«Стаття 93. Особи, до яких застосовуються примусові заходи медичного характеру Примусові заходи медичного характеру можуть бути застосовані судом до осіб:... 2) які вчинили у стані обмеженої осудності злочини;...» «Стаття 94. Види примусових заходів медичного характеру1. Залежно від характеру та тяжкості захворювання, тяжкості вчиненого діяння, з урахуванням ступеня небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб, суд може застосувати такі примусові заходи медичного характеру:1) надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку;2) госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом;3) госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом;4) госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом.2. Надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку може бути застосоване судом стосовно особи, яка страждає на психічні розлади і вчинила суспільно небезпечне діяння, якщо особа за станом свого психічного здоров'я не потребує госпіталізації до психіатричного закладу.3. Госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом може бути застосована судом щодо психічно хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння потребує тримання у психіатричному закладі лікування у примусовому порядку.4. Госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом може бути застосована судом щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпечне діяння, не пов'язане з посяганням на життя інших осіб, і за своїм психічним станом не становить загрози для суспільства, але потребує тримання у психіатричному закладі та лікування в умовах посиленого нагляду.5. Госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом може бути застосована судом щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпечне діяння, пов'язане з посяганням на життя інших осіб, а також щодо психічно хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння становить особливу небезпеку для суспільства і потребує тримання у психіатричному закладі та лікування в умовах суворого нагляду.6. Якщо не буде визнано за необхідне застосування до психічно хворого примусових заходів медичного характеру, а також у разі припинення застосування таких заходів, суд може передати його на піклування родичам або опікунам з обов'язковим лікарським наглядом».«Стаття 95. Продовження, зміна або припинення застосування примусових заходів медичного характеру1. Продовження, зміна або припинення застосування примусових заходів медичного характеру здійснюється судом за заявою представника психіатричного закладу (лікаря-психіатра), який надає особі таку психіатричну допомогу, до якої додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який обґрунтовує необхідність продовження, зміни або припинення застосування таких примусових заходів.2. Особи, до яких застосовані примусові заходи медичного характеру, підлягають огляду комісією лікарів-психіатрів не рідше одного разу на 6 місяців для вирішення питання про наявність підстав для звернення до суду із заявою про припинення або про зміну застосування такого заходу. У разі відсутності підстав для припинення або зміни застосування примусового заходу медичного характеру представник психіатричного закладу (лікар-психіатр), який надає особі таку психіатричну допомогу, направляє до суду заяву, до якої додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який містить обґрунтування про необхідність продовження застосування примусового заходу медичного характеру. У разі необхідності продовження застосування примусового заходу медичного характеру понад шість місяців представник психіатричного закладу (лікар-психіатр), який надає особі таку психіатричну допомогу, повинен направити до суду за місцем знаходження психіатричного закладу заяву про продовження застосування примусового заходу. До заяви додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який містить обґрунтування про необхідність продовження надання особі такої психіатричної допомоги. В подальшому продовження застосовування примусового заходу медичного характеру проводиться кожного разу на строк, який не може перевищувати 6 місяців.3. У разі припинення застосування примусових заходів медичного характер) через зміну психічного стану особи на краще, суд може передати її на піклування родичам або опікунам з обов'язковим лікарським наглядом».«Стаття 96. Примусове лікування1. Примусове лікування може бути застосоване судом, незалежно від призначеного покарання, до осіб, які вчинили злочини та мають хворобу, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб.2. У разі призначення покарання у виді позбавлення волі або обмеження волі примусове лікування здійснюється за місцем відбування покарання. У разі призначення інших видів покарань примусове лікування здійснюється у спеціальних лікувальних закладах».В. Відповідне законодавство, що регулювало утримання заявника з 11 вересня 1997 р. до 4 квітня 2000 р.29. Продовження або скасування обов'язкового медичного лікування осіб, що перебувають у психіатричних закладах в період з 11 вересня 1997 до 4 квітня 2000 р.