- охорону особистих (немайнових) і майнових прав авторів та їх правонаступників, пов'язаних із створенням і використанням творів науки, літератури та мистецтва, прав виконавців, виробників фонограм та організацій1;

- захист прав споживачів2 [87,71-72];

- попередження негативного впливу відходів на оточуюче природне середовище і здоров'я людини3;

- охорону життя і здоров'я військовослужбовців та членів їх сімей4;

- охорону життя і здоров'я громадян в процесі трудової діяльності5 [88,95-99];

- охорону прав громадян вносити в органи державної влади, об'єднання громадян у відповідності з їх статутом пропозиції по покращання їх діяльності, розкривають недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових державних та громадських органів6;

- охорону правових, організаційних і фінансових основ експертної діяльності7;

- охорону прав в сфері зовнішньоекономічної діяльності8

 - правоохоронну діяльність1 [89,242-249], [90,39-40], тощо.

Важливим для розвитку інституту моральної (немайнової) шкоди в Україні є те, що Конституція України від 28 червня 1996 року вперше в історії конституційного права надала громадянам право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди завданого збором, зберіганням, використанням і поширенням недостовірної інформації про громадянина та членів його сім'ї (стаття 32); незаконними рішеннями, діями або бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб при здійсненні ними свої повноважень (стаття 56); безпідставним засудженням (стаття 62). Положення статті 152 Розділу ХІІ "Конституційний Суд України", передбачають право на відшкодування моральної шкоди, завданої фізичним і юридичним особам актами і діями, визнаними неконституційними. Крім того, Конституція України 1996 року закріпила великий за обсягом перелік прав і свобод, більшість з яких за своїм змістом є особистими.

В проекті Цивільного кодексу України 1996 року5 цей перелік конституційних особистих прав було конкретизовано. В ньому подаються інші особисті права людини, які випливають із тих об'ємних, глобальних за змістом прав, які визначені Конституцією України і її міжнародно-правовими зобов'язаннями.

Відповідно до Конституції України 1996 року фізична особа має право на життя, право на охорону здоров'я, право на безпечне для життя і здоров'я довкілля, право на свободу та особисту недоторканість, особисте і сімейного життя, право на повагу до гідності, право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, право на недоторканість житла, право на вибір місця проживання та вільне пересування, право на свободу літературної, художньої, наукової та технічної творчості.

Проект Цивільного кодексу 1996 року значно розширює перелік цих прав і, відповідно межі застосування інституту моральної (немайнової) шкоди. Права особи поділено на дві групи, а саме - ті, що забезпечують природне існування фізичної особи, і ті, що забезпечують її соціальне буття.

До першої групи прав, які забезпечують природне існування фізичної особи, віднесені: право особи на життя; право на охорону здоров'я; право на усунення небезпеки, яка загрожує життю і здоров'ю; право на отримання медичної допомоги; право на отримання інформації про стан свого здоров'я; право не розголошувати таємницю про стан здоров'я; право на свободу і особисту недоторканість; право на донорство; право створювати сім'ю; право вибору опікуна і піклувальника; окремо зазначені права особи, яка перебуває на лікуванні у стаціонарному медичному закладі та право на безпечне для життя і здоров'я довкілля.

До другої групи прав, що забезпечують її соціальне буття, належать: право особи на ім'я, на зміну імені, на його використання; право на повагу до гідності та честі; право на недоторканість ділової репутації; право на особисте життя та його індивідуальність; право на особисте життя та його таємницю; право на інформацію, особисті папери, право на розпорядження особистими паперами; право на ознайомлення з особистими паперами, які передані до фонду бібліотек або архівів; право на таємницю кореспонденції; право на захист інтересів при проведенні фото-, кіно-, теле- та відеозйомок; право на охорону інтересів особи, яка зображена на фотографіях та у творах образотворчого мистецтва; право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості; право на місце проживання, недоторканість житла; свобода вибору роду занять; свобода пересування; свобода об'єднання та мирних зібрань.

Не дивлячись на такий широкий перелік особистих немайнових прав, закріплених Конституцією України і зазначених в проекті Цивільного кодексу 1996 року, він не є вичерпним. Особливістю, в разі прийняття проекту Цивільного кодексу 1996 року, є те, що поряд з іншими формами поновлення порушеного особистого немайнового права передбачається можливість відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Проект Цивільного кодексу 1996 року досить детально, у 18 статтях, встановлює можливості її відшкодування. Такий підхід є показником високого рівню захисту прав і свобод людини в правовій держави, однією з важливих задач якої є забезпечення справедливого, швидкого і ефективного відновлення порушеного права і адекватного, еквівалентного відшкодування заподіяної шкоди.

3.2.6. Питання відшкодування моральної (немайнової) шкоди завжди привертало увагу не тільки юристів, але й осіб, інтереси яких, в тій чи іншій мірі, пов'язані з пресою, телебаченням, комерційним оборотом. Відомо, що довгий час за загальним правилом, в разі порушення договору відшкодуванню підлягала тільки матеріальна шкода. Відшкодування моральної (немайнової) шкоди було можливо лише в разі деліктних зобов'язань. Фахівці звертали в свій час увагу на виключення з цього правила, а з часом почали вже казати про нову тенденцію, а саме - про відшкодування моральної (немайнової) шкоди у випадках порушення договірних зобов'язань [91,39-40].

Аналіз законодавства і судової практики свідчить, що існує кілька підходів до розв'язання цієї проблеми. Вимоги про відшкодування моральної (немайнової) шкоди при порушенні договірних відносин можуть бути задоволені за наступними підставами:

а) за законом (США, Україна);

б) за прецедентом (Великобританія, США);

в) на підставі судового рішення, що дозволяє застосувати загальну норму по відшкодуванню шкоди і для шкоди моральної (Франція, Швейцарія);

г) в залежності від можливості подання позову за деліктом (ФРН) [92,30].

Враховуючи різниці в підходах національних правових системах, можна стверджувати, що відшкодування моральної (немайнової) шкоди, спричиненої порушенням договору, має певні особливості. В цілому відмічається, що принцип відшкодування шкоди в разі порушення або невиконання договору зводиться до того, щоб поставити потерпілу сторону в таке положення, при якому вона почувалася б так, як наче б то договір виконано належним чином.

Привертає і заслуговує на увагу досить своєрідний підхід до цього питання в англо-американському праві. Доктриною встановлюється, що "англійське право при відшкодуванні шкоди не проводять ніякої різниці між шкодою матеріальною і нематеріальною. За будь-яку шкоду має бути винагорода, якщо вона дійсна і серйозна, без врахування того, спричинена ця шкода неправомірними діями чи порушенням договору" [93,315-316]. Розмежувавши підстави відповідальності, англійська доктрина не поставила відшкодування моральної (немайнової) шкоди в залежність від відшкодування шкоди матеріальної і, що цікаво, не обмежила це відшкодування тільки сферою деліктів. Досить своєрідно при цьому було розв'язано і питання розміру відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Вказується, що "за загальним правилом, при присудженні відшкодування за майнову шкоду, суд не зобов'язаний керуватися розміром завданої шкоди: вбачаючи недобросовісного порушника, суд може накласти на нього відповідальність не тільки в кількості спричиненого, але й більш цієї кількості. Залишок, що перевищує дійсні збитки, є винагородою за моральну шкоду" [93,326].

На нашу думку, загальний підхід англійської доктрини є дуже слушним, оскільки відрізняє англійську правову систему від інших в тому плані, що не робить інститут моральної (немайнової) шкоди похідним, другорядним, таким, що заслуговує на увагу тільки в силу того, що його передбачає чітко окреслена норма, як це робиться в іншій країні прецедентного права, із своєрідним підходом до цього питання - США. Встановлюючи загальне правило про заборону відшкодування моральної (немайнової) шкоди при порушенні договірних зобов'язань, в праві США одночасно закріплюються і винятки з нього. Параграф 353 Зводу [норм] контрактного права США встановлює, що "Відшкодування ... не дозволяється, якщо тільки порушення контракту не потягло тілесну шкоду або якщо контракт, чи його порушення не були такими що [моральна (немайнова) шкода] була найбільш ймовірним результатом" [8,38].

Доктрина США досить детально пояснює виключні випадки можливого відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Стверджується, що у першому випадку - коли порушення контракту потягло тілесні пошкодження, моральна (немайнова) шкода належить відшкодуванню в будь-якому випадку. Досить цікаво, що при цьому в доктрині, на відміну від судової практики, зазначається, що "позов розглядається як такий, що випливає з делікту, хоча більшість юрисдикцій не вимагають від позивача визначення природи правопорушення, на якому ґрунтується позов, призначають відшкодування, не класифікуючи правопорушення" [94,181]. На нашу думку, це тлумачення дає можливість позивачу досить широко користуватися своїми правами в залежності від обставин справи.

У другому випадку, який дозволяє відшкодування моральної (немайнової) шкоди, припускається, що відшкодування можливе бути тільки у випадках, коли договір спрямовано на надання особистих послуг або його умови прямо пов'язані з особистим добробутом однієї з сторін і його порушення спричинило моральні страждання [94,174-175].

Доктрина визначає, що в разі існування договірних відносин між сторонами, моральна (немайнова) шкода, завдана неналежним виконанням договірних зобов'язань, не належить компенсації, якщо тільки вона не була завдана навмисно або були відсутні підстави, які вказують, що душевні страждання особи є природнім та вірогідним наслідком неналежного виконання договору [94,177]. Зазначається, що "звичайними прикладами є контракти перевізників з пасажирами, або власників готелів з наймачами, контракти з ритуальних послуг" [94,183]. Слід звернути увагу на те, що питання про компенсацію часто виникає за позовами у зв'язку з неналежним виконанням юридичних послуг.

До найбільш поширених відносять позови про компенсацію у зв'язку з неналежною якістю наданих медичних послуг.