Класифікація видатків публічних фондів соціального призначення має свої особливості. Не всі соціальні виплати відображаються у фінансовій звітності та класифікації як видатки. Так, наприклад, пенсійні виплати, які мають здійснюватися в рамках загальнообов'язкових державних програм соціального страхування за рахунок накопичувальних пенсійних фондів коштів, що утворюються за рахунок відрахувань роботодавців застрахованих осіб, відображаються як зменшення зобов'язань або як трансфертні платежі. При цьому відповідно до стандартів, наданих у Посібнику МВФ 2001 р., усі соціальні виплати розглядаються як поточні, а не капітальні трансферти.

Видатки на програми соціального забезпечення та соціального страхування фінансуються з цільових фондів коштів соціального страхування та забезпечення. У Посібнику МВФ 2001 р. фонд соціального страхування (чи забезпечення) визначається як особливий вид публічної (державної) установи, діяльність якої полягає у забезпеченні функціонування однієї чи кількох програм соціального страхування чи забезпечення, визначених законодавством країни (види типових програм соціального страхування та забезпечення ми розглянемо далі) [195][541].

Відповідно до стандартів МВФ 2001 р. фонди соціального страхування (чи забезпечення) повинні бути організаційно відособленими від усіх інших публічних установ (організацій та підприємств), а їх активи (грошові кошти та інше майно) мають бути відокремленими від активів будь-яких інших юридичних осіб та публічних установ. Фонд соціального страхування (чи забезпечення) як публічна установа повинен вести окремий облік своїх активів та пасивів і здійснювати фінансові операції за свій власний рахунок.

Установи, підприємства та організації органів державного та місцевого управління направляють значні економічні ресурси на фінансування програм соціального страхування та забезпечення, які передбачають систематичні виплати застрахованим особам чи особам, які отримують право на соціальну допомогу відповідно до вимог законодавства з метою полегшення тягаря у разі виникнення соціальних ризиків.

Соціальна допомога може надаватися у вигляді соціальних грошових виплат або в натуральній формі. Якщо соціальна допомога надається у натуральній формі, товари чи послуги можуть вироблятися безпосередньо публічною установою (підприємством, організацією), яка є юридичною особою, що надає допомогу, або ж придбаватися нею у "ринкового виробника". Крім того, соціальна допомога вважається наданою у натуральній формі, коли домашні господарства самостійно придбавають необхідні товари та послуги відповідно до законодавства, а потім одержують відшкодування за них у публічної установи (підприємстві, організації).

Соціальна допомога також може надаватися "непрямим" чином - наприклад, шляхом надання преференційних податкових пільг і субсидування заробітної плати громадян. Але відповідно до стандартів МВФ 2001 р., а також до спільних стандартів "Системи національних рахунків 1993 р." Комісії Європейської Співдружності, Міжнародного Валютного Фонду, Організації економічного співробітництва і розвитку, Організації Об'єднаних Націй та Міжнародного банку реконструкції та розвитку, надана у такій формі допомога не вважається видатками на "соціальну допомогу".

Соціальні виплати завжди є трансфертними платежами і завжди надаються в рамках загальнодержавного "колективного" механізму утворення, управління, розподілу (перерозподілу) та використання цільових відокремлених фондів коштів соціального призначення. Відповідно до термінології Посібника МВФ 2001 р. поняття "трансфертний платіж" означає грошові кошти, які надаються без зустрічної вимоги до одержувачів цих коштів надати в обмін що-небудь, що має еквівалентну вартість. Наприклад, виплати громадянам у вигляді оплати праці не є трансфертними платежами, оскільки надаються "в обмін на працю" еквівалентної вартості.

Під "колективним механізмом" організації соціальних допомог у Посібнику МВФ 2001 р. розуміється те, що фонди коштів програм обов'язкового соціального забезпечення є публічними фондами коштів, які не включають кошти приватних добровільних страхових полісів та добровільних внесків фізичних осіб на особисте приватне соціальне страхування. Інакше кажучи, у системі статистики публічних фінансів відображаються видатки з фондів коштів лише тих програм соціального страхування та соціального забезпечення, які відповідають таким ознакам: 1) участь у програмі є обов'язковою або за законом, або відповідно до умов найму фізичної особи - державного службовця чи працівника публічного сектора; 2) програма є "колективною" (або "публічною") і функціонує в інтересах визначеної законом групи людей, а не окремих приватних осіб; 3) роботодавець робить фактичні чи умовно-накопичувальні внески (відрахування) до публічного фонду коштів даної програми від імені та на користь працівника (інакше кажучи, внески до публічних фондів робляться персоніфіковано).

Розглянувши визначення поняття видатків на програми соціальної допомоги, проаналізуємо класифікацію таких програм, яка впливає на класифікацію видатків соціального призначення. Програми соціального страхування та забезпечення, за якими виникають видатки на соціальні допомоги, можуть бути класифіковані кількома способами, а саме як:

1) фондовані програми, що передбачають здійснення реальних внесків/відрахувань до цільових публічних фондів коштів соціального призначення, та нефондовані програми, які не передбачають реальних грошових внесків/відрахувань;

2) обов'язкові програми та добровільні;

3) обов'язкові державні програми, у рамках яких держава забезпечує покриття ризиків для всього населення;

4) обов'язкові чи добровільні програми, у рамках яких роботодавець забезпечує покриття ризиків для своїх працівників.

У Посібнику МВФ 2001 р. програми, які передбачають обов'язкове здійснення внесків/відрахувань на користь тих осіб, яким надається соціальне забезпечення, називаються програмами соціального страхування, а виплати з накопичувальних фондів коштів цих програм - виплатами по соціальному страхуванню.

У програмах, що не передбачають здійснення реальних внесків/відрахувань і право на одержання соціальних виплат не обумовлено сплатою внесків на користь тих осіб, яким надаються соціальні виплати, називаються програмами соціальної допомоги, а відповідні виплати - виплатами по соціальній допомозі. Для встановлення права на одержання соціальних виплат за такими програмами у законодавстві країни можуть визначатися інші критерії, наприклад, перевірка матеріального становища заявника та обов'язкова перевірка наявності потреби у допомозі відповідно до законодавчо встановлених критеріїв.

Участь у програмах соціального забезпечення (страхування та допомоги) може визначатися законодавством країни як обов'язкова чи добровільна. Обов'язкові програми соціального забезпечення та їх матеріальна основа - відповідні публічні фонди коштів - завжди утворюються виключно на підставі норм законодавства. У деяких випадках соціальна програма може носити "змішаний характер", коли від одних осіб законодавство вимагає обов'язкової участі у програмі, а іншим надається право вибору. В Україні прикладом змішаної соціальної програми є загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. Виплати за цією програмою фінансуються за рахунок коштів солідарного Пенсійного фонду України, оскільки відповідно до ст. 12 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" особи, які не охоплюються цим видом страхування, мають право добровільної участі на підставі договорів, укладених з Пенсійним фондом України.

За стандартами МВФ 2001 р. класифікація соціальних видатків базується на видах соціальних програм, які встановлені законодавством країни та у рамках яких надаються соціальні виплати, а не за видами одержувачів соціальних виплат. Тому будь-які соціальні виплати, які надаються, наприклад, державним службовцям за програмами соціального забезпечення і соціальної допомоги, класифікуються як видатки на виплати соціального забезпечення і по соціальній допомозі, навіть якщо державою, як роботодавцем цих осіб, створена додаткова програма соціального страхування для надання своїм працівникам (державним службовцям) ще й інших соціальних виплат.

До типових видів соціальних програм у державі належать:

1) медичне, стоматологічне та інше лікування і стаціонарний нагляд, нагляд за тимчасово хворими і довгостроковий нагляд у зв'язку з захворюваннями, травмами, вагітністю і народженням дитини, повною непрацездатністю чи старістю. Ці соціальні допомоги звичайно надаються в натуральній формі чи безпосередньо шляхом відшкодування витрат домашнім господарствам та фізичним особам;

2) допомога на подружжя, дітей, літніх членів сім'ї, інвалідів та інших утриманців фізичних осіб. Ці соціальні допомоги зазвичай виплачуються у грошовій формі у вигляді регулярних виплат на утриманців або сім'ям з дітьми;

3) компенсація зниження доходу працівника за відсутності можливості працювати повний день. Ці соціальні виплати, як правило, виплачуються регулярно у грошовій формі протягом періоду існування такого становища чи максимального періоду, встановленого законодавством. В окремих випадках крім (або замість) регулярних грошових виплат може бути передбачена одноразова грошова виплата;

4) компенсація зниження доходу внаслідок смерті годувальника. Ці соціальні виплати зазвичай виплачуються у грошовій формі, і, як правило, у вигляді регулярних виплат;

5) соціальні виплати на житло, які надаються у грошовій формі, та допомоги, пов'язані з оплатою комунальних послуг. Останній вид соціальних допомог може мати вигляд безкоштовного надання таких послуг або ж надання їх за неринковими (субсидованими державою) цінами, чи надаватися шляхом відшкодування витрат домашніх господарств на оплату комунальних послуг;

6) грошові виплати для покриття витрат на освіту, а у деяких випадках - безпосереднє надання послуг у сфері освіти.

Крім зазначених вище типових обов'язкових соціальних державних програм, які здійснюються (надаються) безпосередньо органами державного та місцевого управління, існують також і соціальні програми, які реалізуються роботодавцями осіб, які є учасниками обов'язкових соціальних державних програм, а саме - програм обов'язкового державного соціального страхування.

Програми обов'язкового державного соціального страхування можуть передбачати чи не передбачати створення спеціальних фондів коштів соціального страхування для фінансування таких програм.

Спеціальні фонди коштів утворюються в обов'язковому порядку для фінансування таких трьох видів програм соціального страхування, що здійснюються роботодавцями: 1) програми пенсійного страхування, які реалізуються страховими компаніями; 2) програми пенсійного страхування, які реалізуються автономними (відокремленими від інших юридичних осіб) пенсійними фондами; 3) програми пенсійного страхування, які реалізуються неавтономними пенсійними фондами.

Програми пенсійного страхування, що не передбачають створення спеціальних фондів коштів, здійснюються роботодавцями без виділення особливих окремих рахунків соціального (пенсійного) страхування та без утворення яким-небудь іншим способом спеціальних резервів для фінансування пенсійних виплат за такими соціальними програмами. Замість цього виплати здійснюються за рахунок загальних фондів роботодавців.