Перші міжнародні стандарти у системі статистики публічних фінансів були напрацьовані та опубліковані Міжнародним Валютним Фондом у 1986 р. [194][527]. Складовою частиною цих міжнародних стандартів були, зокрема, міжнародні класифікації публічних видатків та доходів, а саме - бюджетна класифікація видатків і доходів держави та місцевого самоврядування. Запропоновані МВФ міжнародні стандарти у системі статистики публічних фінансів також містили вказівки щодо врахування особливості класифікації видатків публічних фондів обов'язкового соціального страхування і забезпечення, пов'язаних із державними соціальними програмами.

Пізніше, у 1993 р. була розроблена та опублікована "Система національних рахунків 1993 р." [261][528]. Ця система була результатом спільної праці кількох міжнародних організацій, а саме - Комісії Європейських Співтовариств, Міжнародного Валютного Фонду, Організації економічного співробітництва і розвитку, Організації Об'єднаних Націй та Міжнародного банку реконструкції та розвитку.

Ще пізніше, у 2001 р. МВФ опублікував нове - перероблене та вдосконалене видання свого Посібника з статистики публічних фінансів (надалі - Посібник МВФ 2001 р.) [195][529]. Новий посібник МВФ досить суттєво відрізняється від попереднього, тому що методи, підходи та положення, запропоновані у ньому, були приведені у відповідність з методами, підходами та положеннями "Системи національних рахунків 1993 р.". Беручи до уваги уніфікованість підходів Посібника МВФ 2001 р. та велике значення класифікацій, які увійшли у цей Посібник, для країн - учасниць МВФ та Міжнародного банку реконструкції та розвитку, в число яких входить і Україна, ми спинимося на положеннях цього документа докладніше.

У Посібнику МВФ 2001 р. пропонується вести облік фінансових ресурсів держав за методом нарахування, розробляються баланси активів і пасивів і передбачається повне охоплення економічної і фінансової діяльності в державі. І хоча в даний час лише кілька країн можуть забезпечити повну відповідність стандартам, запропонованим у Посібнику МВФ 2001 р., число таких країн постійно зростає. Відзначимо, що чинна бюджетна класифікація України [457][530] також базується на стандартах, запропонованих у Посібниках МВФ 1986 та 2001 рр.

Основні концепції, класифікації та визначення, використані у Посібнику МВФ 2001 р., спираються на економічне обґрунтування і принципи, що діють незмінно у всіх випадках, незалежно від умов їхнього застосування. Тому запропонована система статистики публічних фінансів може бути застосована у будь-якій державі, незалежно від інституціональної структури органів державної влади країни, правової системи, рівня розвитку статистики держави, системи державного фінансового обліку та звітності, а також кількості державних підприємств і масштабу їх діяльності. Проте наявність суттєвих відмінностей у структурах органів державної влади та економіці різних країн означає, що окремі частини Посібника МВФ не можуть застосовуватися однаково в усіх країнах.

Деякі країни, принаймні на початку, практично можуть запровадити лише частину стандартів, що передбачаються системою статистики державних фінансів МВФ. Отже, впровадження всіх запропонованих стандартів МВФ потребує певного часу, і темпи цієї роботи будуть визначатися специфічними потребами й обставинами конкретних країн. Зокрема, багатьом країнам необхідно буде переглянути свої базові системи фінансового та бухгалтерського обліку та норми відповідного національного законодавства для того, щоб відобразити в них нові принципи ведення обліку за методом нарахування і переглянути встановлені правовими нормами класифікації у бюджетній сфері та сфері статистики публічних фінансів. В Україні ця робота вже розпочалася і знайшла своє відображення у новому Бюджетному кодексі України та прийнятих на його основі бюджетних класифікаціях.

Гармонізація системи статистики публічних фінансів з іншими системами макроекономічної статистики в державі означає, що дані системи статистики публічних фінансів можуть використовуватися разом із даними інших систем для оцінки динаміки показників сектора державного та місцевого управління або всього публічного сектора щодо всіх інших галузей економіки країни. Крім того, введення на рівні актів законодавства у країнах визнаних на міжнародному рівні стандартів дає змогу використовувати статистику публічних фінансів для порівняльного аналізу фінансових операцій у різних країнах (наприклад, для зіставлення рівнів доходів та видатків щодо валового внутрішнього продукту країни та інших показників).

Отже, система статистики публічних фінансів МВФ призначена для забезпечення статистичних даних, що дозволяють державним і місцевим органам управління та вченим-аналітикам послідовно і систематично вивчати динаміку фінансових операцій, фінансового становища і стану ліквідності публічного сектора та сектора публічних фінансів, включаючи аналіз публічних доходів та публічних видатків. Але запровадження елементів цієї системи вимагає перегляду та вдосконалення чинного національного законодавства.

Відповідно до термінології Посібника МВФ 2001 р. органи державного управління включають органи державної влади та їх установи, що являють собою структури, утворені в результаті політичних процесів, які наділені законодавчою, судовою чи виконавчою владою у межах визначеної території. Необхідно зауважити, що термін "органи державного управління" використовується в Посібнику МВФ 2001 р. як узагальнююче поняття, що вбирає всі владні структури держави та місцевого самоврядування, які відповідають даному визначенню. Наприклад, у країні може існувати один центральний уряд, кілька органів управління на рівні штатів чи провінцій, регіонів та безліч місцевих органів управління. З точки зору правової термінології, яка використовується в Україні, замість запропонованого у Посібнику МВФ 2001 р. терміну "органи державного управління" слід вживати терміни "органи державного та місцевого управління". Саме цим терміном ми будемо користуватися далі по тексту цього розділу[531].

Основні економічні функції органів державного та місцевого управління полягають у прийнятті на себе зобов'язання щодо забезпечення суспільства товарами і послугами на неринковій основі[532] для їх колективного чи індивідуального споживання членами суспільства та у перерозподілі доходів і майна за допомогою трансфертних платежів. Ще однією характеристикою функцій органів державного та місцевого управління є те, що зазначені види діяльності повинні фінансуватися переважно за рахунок податків чи інших обов'язкових платежів[533]. Обов'язкові платежі можуть надходити непрямим шляхом. Наприклад, місцевий орган управління може фінансувати свою діяльність за рахунок трансфертів центрального уряду.

Органи державного та місцевого управління можуть також фінансувати частину своєї діяльності шляхом одержання запозичень або за рахунок інших джерел, визначених законодавством (зокрема, за рахунок процентних доходів, ринкових продажів товарів чи послуг, здавання в оренду національних чи територіальних ресурсів, надання права користування надрами тощо).

Система статистики публічних фінансів та публічних видатків МВФ охоплює всі державні та місцеві структури, що впливають на податково-бюджетну політику держави. Як правило, податково-бюджетна політика здійснюється спеціалізованими державними структурами - уповноваженими міністерствами та відомствами. Однак крім цих структур податково-бюджетну політику також можуть здійснювати належні державі або такі, які перебувають під її контролем, комерційні та некомерційні підприємства та установи. До таких підприємств та установ передовсім належать центральний (національний) банк країни, державна залізниця, державні підприємства (організації), які не мають статусу органів державного управління, однак також повинні входити до системи публічних фінансів, а значить - до системи статистики публічних фінансів. Отже, дані щодо фінансової діяльності цих підприємств також мають включатися до класифікаторів державних доходів та видатків за окремими статтями.

Під товарами та послугами, які "надаються суспільству для колективного споживання" у Посібнику МВФ 2001 р. розуміються такі послуги, як державне управління, оборона і забезпечення законності та правопорядку тощо. Такі "колективні послуги" громадянам завжди надаються державою "безкоштовно" - тобто фінансуються за рахунок публічних фондів коштів держави.

Типовими товарами і послугами, наданими для "індивідуального споживання", є послуги освіти, охорони здоров'я, житлово-комунальні послуги, послуги у сфері культури та відпочинку тощо. Ці послуги можуть надаватися державними та місцевими органами як безкоштовно, так і за плату. Товари і послуги, які надаються суспільству в цілому чи окремим особам, можуть надаватися державними та місцевими органами безпосередньо або через третіх осіб, які залучаються ними для виконання певних видів державних функцій та функцій місцевого самоврядування.

Економіка будь-якої країни в цілому може бути розділена на сектори, причому кожен сектор складається з низки установ, підприємств та організацій, які є резидентами даної країни. Установи, підприємства та організації у кожному секторі мають подібні цілі, які, у свою чергу, відрізняються від цілей установ, підприємств та організацій інших секторів економіки. У Посібнику МВФ 2001 р. економіка в цілому підрозділяється на п'ять таких секторів:

1) сектор нефінансових корпорацій[534], що складається зі структур, створюваних з метою виробництва товарів і надання населенню нефінансових послуг, які реалізуються на ринку;

2) сектор фінансових корпорацій, що складається із структур, які надають фінансові послуги на ринку;

3) сектор державного та місцевого управління, що складається із структур, що виконують функції органів державного та місцевого управління як свій основний вид діяльності[535];

4) сектор некомерційних організацій[536], що складається з усіх некомерційних організацій-резидентів за винятком тих, які контролюються та фінансуються органами державного та місцевого управління. Ці некомерційні організації надають неринкові товари чи послуги домашнім господарствам.