В порядку державно-правового регулювання сільського господарства приймаються і застосовуються законодавчі акти, спрямовані на регулювання правових відносин, пов'язаних з державною реєстрацією, виробництвом, закупівлею, транспортуванням, зберіганням, реалізацією та безпечним для здоров'я людини і навколишнього природного середовища застосуванням пестицидів і агрохімікатів. Саме цим питанням приділена увага в Законі "Про пестициди і агрохімікати", що був прийнятий Верховною Радою України 2 березня 1995 р. Цей Закон також визначає права і обов'язки підприємств, установ, організацій, власників селянського (фермерського) господарства, інших громадян, крім цього визначає повноваження органів державної виконавчої влади і посадових осіб щодо застосування названого Закону.

За допомогою актів аграрного законодавства регулюються виробничі відносини в сфері тваринництва. Характерним у цьому відношенні є Закон "Про племінне тваринництво" від 15 грудня 1993 р. Своїм призначенням цей акт має визначити загальні, правові, економічні та організаційні основи племінного тваринництва. Він регламентує діяльність у галузі племінного тваринництва, визначає правове становище суб'єктів і структур племінного тваринництва, встановлює вимоги до племінних ресурсів і основи контролю за їх дотриманням Корецький М.Х. Державне регулювання аграрної сфери у ринковій економіці: Монографія. - К.:Вид-во УАДУ, 2002. - С.112..

Своєрідний об'єкт державно-правового регулювання сільського господарства становлять відносини ветеринарного обслуговування сільськогосподарських товаровиробників і громадян як власників худоби і птиці. Правове регулювання цих відносин проводиться у відповідності до норм Закону "Про ветеринарну медицину", що прийнятий Верховною Радою України 25 червня 1992 р. Як зазначено в преамбулі закон визначає загальні, правові, ^організаційні та фінансові основи ветеринарної медицини. Його норми регламентують діяльність галузі ветеринарної медицини згідно з міжнародними вимогами, визначає правове становище структур ветеринарії, встановлює необхідні ветеринарно-санітарні вимоги і основи ветеринарного контролю.

В якості принципу державно-правового регулювання сільського господарства підставно розглядати положення статей 26 і 27 Закону "Про колективне сільськогосподарське підприємство". По-перше, держава гарантує додержання прав і законних інтересів підприємства та його членів; по-друге, держава забезпечує підприємству рівні з іншими товаровиробниками правові та інші умови господарювання; по-третє, органи державного управління будують свої відносини з підприємством, використовуючи економічні методи -- податки, позички, дотації, компенсації і ціни, що забезпечують еквівалентний обмін між сільським господарством і промисловістю.

Під методами будь-якої діяльності розуміють способи, прийоми, засоби, які використовують для досягнення поставленої мети. Методи державного регулювання сільського господарства поділяють на економічні й адміністративні.

Економічні методи -- це такі способи впливу на поведінку субґєктів аграрного господарювання, які ґрунтуються на застосуванні сукупності важелів економічного стимулювання (податки, кредити, пільги, ціни тощо), і викликають зацікавленість у виконанні певної роботи, у підвищенні продуктивності праці Державне регулювання економіки / За ред. І.Р.Михасюка. - Львівський національний університет ім..І.Франка. - К.: Атака, Ельга-Н, 2000. - С.64..

Адміністративні методи -- це засоби впливу на діяльність субґєктів аграрного господарювання шляхом прямого встановлення їх обовґязків шляхом припису, що спирається на владні повноваження державного органу і забезпечується можливістю застосування примусу.

На необхідності оптимального поєднання економічних і адміністративних методів державного регулювання підприємництва з метою забезпечення досягнення балансу інтересів субґєктів господарювання, громадян та держави наголошувалося в указах Президента України “Про лібералізацію підприємницької діяльності та державну підтримку підприємництва” від 12 травня 2005 р. № 779/2005 і “Про деякі заходи щодо забезпечення здійснення державної регуляторної політики” від 1 червня 2005 р. № 901/2005. Під формою регулятивної діяльності розуміють зовнішньо виражену дію -- волевиявлення державного органу, здійснене для досягнення певної мети.

Виділяють такі форми державного регулювання сільського господарства: правотворча, правозастосовна, правоохоронна, організаційна.

Правотворча форма (діяльність) полягає у виданні органами державної влади нормативно-правових актів, спрямованих на правове закріплення державної аграрної політики, визначення правового статусу субґєктів аграрного господарювання, розвиток в агропромисловому комплексі ринкової інфраструктури, забезпечення раціонального використання землі і природних ресурсів тощо.

Правозастосовча діяльність полягає у виданні актів індивідуального характеру, за допомогою яких закони та інші правові норми застосовуються до конкретних обставин у сфері державного регулювання сільського господарства. Такі акти містять точно визначені і персоніфіковані юридично владні приписи.

Правоохоронна діяльність полягає у здійсненні органами державної влади контролю та нагляду за дотриманням аграрного законодавства субґєктами аграрного господарювання, проведенні перевірок того, як контрольований субґєкт виконує покладені на нього завдання і реалізує свої функції, а також у вживанні заходів щодо захисту прав і законних інтересів субґєктів господарювання.

Організаційна діяльність здійснюється для забезпечення чіткого й ефективного функціонування системи управління аграрною галуззю. До організаційних дій належать: проведення нарад, зборів, семінарів, конференцій, поширення позитивного досвіду тощо Жушман, В.П. Аграрне право та законодавство України : Навч.-практ. посібник для вузів / В.П. Жушман ; НДІ Держ. будівництва та місцевого самоврядування АПрН України . - Х. : Одіссей, 2003 . - С.129..

1.2 Система й повноваження державних органів, які здійснюють регулювання сільського господарства

Центральним спеціалізованим органом державного управління агропромисловим комплексом є Міністерство аграрної політики та продовольства України.

Правове становище та повноваження Мінагрополітики України визначаються Положенням про Міністерство аграрної політики та продовольства України, затвердженим Указом Президента України від 23 квітня 2011 р. Згідно з цим актом, Міністерство аграрної політики та продовольства України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань формування та забезпечення реалізації державної аграрної політики, продовольчої безпеки держави, державного управління у сфері сільського господарства, садівництва, виноградарства, харчової промисловості, рибного господарства, переробки сільськогосподарської продукції Ведєрніков, Ю.А. Адміністративне право України : Пiдручник для вузiв : Рекомендовано МОН / Ю.А. Ведєрніков, В.К. Шкарупа ; Юрид акад. МВС України . - К. : Центр навч. літ., 2005 . - 336 с..

Цим документом визначені основні повноваження Мінагрополітики.

Рішення Міністерства аграрної політики та продовольства України, прийняті в межах його повноважень, є обов'язковими для виконання центральними й місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами та організаціями, незалежно від форми власності, а також громадянами.

Міністр аграрної політики та продовольства України несе персональну відповідальність перед Президентом України та Кабінетом Міністрів України за стан справ у галузях агропромислового виробництва.

До складу Мінагрополітики входять структурні підрозділи: Управління по обслуговуванню роботи Міністра; Департамент кадрової політики, аграрної освіти та науки; Департамент організаційної роботи; Юридичне управління; Управління реформування управління АПК та соціально-трудових відносин; Департамент стратегії розвитку аграрної економіки; Департамент фінансово-кредитної та податкової політики; Департамент міжнародної інтеграції, інвестиційної політики та розвитку аграрного бізнесу; Управління організації та методології бухгалтерського обліку і фінансової звітності; Управління ревізії і контролю; Департамент ринків продукції рослинництва та розвитку насінництва; Департамент ринків продукції тваринництва з Головною державною племінною інспекцією; Головна державна інспекція якості та сертифікації сільськогосподарської продукції (відділ); Департамент розвитку соціальної інфраструктури сільської місцевості; Департамент науково-технічної політики; Державна інспекцію по нагляду за технічним станом машин, обладнання та якістю пально-мастильних матеріалів; Відділ охорони праці, пожежної безпеки та безпеки дорожнього руху; Департамент реформування сільського господарства; Положення про Департамент розвитку підприємництва та інфраструктури сільськогосподарських ринків; Управління державною власністю та приватизації.

На основі Положення про Міністерство аграрної політики та продовольства України розробляються відповідні положення про обласні та районні управління сільського господарства і продовольства.

Правомочності Головного обласного управління міністерства аграрної політики визначені Типовим положенням про Головне управління сільського господарства і продовольства обласної, управління сільського господарства і продовольства Севастопольської міської державної адміністрації. Головне управління сільського господарства і продовольства є структурним підрозділом обласної, Севастопольської міської державної адміністрації, підзвітним та підконтрольним голові відповідної держадміністрації і Мінагрополітики Береговий В.К., Засєкіна Л.Й. Роль держави і ринку в підвищенні конкурентоспроможності сільського господарства економічно розвинутих країн // Наук. вісн. нац. аграр. ун-ту. - 2006. - № 8. - С. 218-222. .

Свою управлінську діяльність управління здійснює відповідно до завдань та компетенції, визначених Типовим положенням. Найважливішими серед них слід визнати повноваження щодо його участі у формуванні та реалізації державної аграрної політики, організації розроблення і здійснення заходів щодо гарантування продовольчої безпеки держави; розробленні та здійсненні заходів щодо державної підтримки й захисту товаровиробників, сприяння демонополізації виробництва й розвитку конкуренції в агропромисловому комплексі, формування ринкової інфраструктури, створення сприятливих економічних, матеріально-технічних і соціальних умов для прискореного розвитку реформованих господарств; участі у формуванні та реалізації соціальної політики на селі; забезпечення рівних умов для розвитку всіх форм власності та господарювання в галузях агропромислового виробництва; організації роботи з питань насінництва й розсадництва, сортовипробування і захисту рослин, племінної справи, з питань наукового й кадрового забезпечення, стандартизації, карантинного режиму, охорони праці й техніки безпеки Колпаков В. К. Адміністративне право України: Підручник. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - С. 311..

Обласне управління готує пропозиції до проектів програм соціально-економічного розвитку відповідної території та до проектів місцевого бюджету; складає місцеві баланси забезпечення сільської місцевості трудовими, сировинними, продовольчими, матеріально-технічними й енергетичними ресурсами.

До його компетенції належить сприяння формуванню інфраструктури аграрного ринку та розвитку підприємництва в галузях агропромислового виробництва; забезпечення державної підтримки підприємництва в сільській місцевості, зокрема селянських (фермерських) господарств та особистих підсобних господарств; узагальнення практики реформування сільського господарства, внесення пропозицій з цих питань до Мінагрополітики й розроблення заходів та рекомендацій з питань реформування сільського господарства.