Міністерство - центральний орган виконавчої влади, підпорядкований Кабінету Міністрів України, покликаний здійснювати державне управління певною галуззю або сектором. Міністерство як провідний центральний орган виконавчої влади є головним суб'єктом вироблення та реалізації державної політики у відповідних галузях чи сферах і відповідає за реальний стан справ у дорученій галузі перед Кабінетом Міністрів України та Президентом України.

Державні комітети та інші центральні органи виконавчої влади, статус яких прирівнюється до Державного комітету України - різновид центральних органів виконавчої влади, що здійснюють координаційно-функціональну управлінську діяльність здебільшого міжгалузевого та регулятивного характеру (наприклад, Державний комітет архівів України, Державний комітет України у справах релігій, Пенсійний фонд України, Головне контрольно-ревізійне управління України тощо).

Діяльність державного комітету спрямовує і координує Прем'єр-міністр України або один із віце-прем'єр-міністрів чи міністрів. Держкомітет вносить пропозиції щодо формування державної політики відповідним членам уряду та забезпечує її реалізацію у визначеній сфері діяльності, здійснює управління в цій сфері, а також міжгалузеву координацію та функціональне регулювання з віднесених до його відання питань. Очолює державний комітет голова.

Центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом створюються для реалізації визначених Конституцією та законодавством України особливих завдань та повноважень, виконання інших управлінських функцій спеціального характеру. Щодо таких органів може встановлюватися спеціальний порядок утворення, реорганізації, ліквідації, підконтрольності та підзвітності, а також призначення та звільнення їхніх керівників і вирішення інших питань.

До центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом належать: Антимонопольний комітет; Державна податкова адміністрація; Державна митна служба; Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку; Держкомітет з питань регуляторної політики та підприємництва; Служба Безпеки України; Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України та інші.

Як уже зазначалося, Кабінет Міністрів України може утворювати у складі відповідного центрального органу виконавчої влади урядові органи державного управління (департаменти, служби, інспекції), які здійснюють:

управління окремими підгалузями або сферами діяльності;

контрольно-наглядові функції;

регулятивні та дозвільно-реєстраційні функції.

3) Місцеві органи виконавчої влади, повноваження яких поширюються на територію певної адміністративно-територіальної одиниці (району, області) - насамперед місцеві державні адміністрації. А також місцеві органи міністерств та інших ЦОВВ, що не входять до складу відповідної державної адміністрації (наприклад. Головне управління Міністерства внутрішніх справ у місті Києві).

4) Спеціальні органи виконавчої влади не віднесені законодавством ні до центральних, ні до місцевих, проте наділені статусом органу виконавчої влади (наприклад, міліція). [2]

4. Місце та види міністерств в структурі органів виконавчої влади

До центральних органів виконавчої влади (цей термін застосовується Конституцією, див., наприклад, ст. 114) належать ті, що керують відповідними галузями або здійснюють функціональне (міжгалузеве) управління. Це міністерства; державні комітети (державні служби); центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом.

Правовий статус міністерств та інших центральних органів виконавчої влади визначається указами Президента України від 15 грудня 1999 р. «Про систему органів виконавчої влади», «Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади» та від 12 березня 1996 р. «Про Загальне положення про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади», а також положеннями про кожне окреме міністерство або відомство, які розробляються Кабінетом Міністрів України і затверджуються відповідними указами Президента України. Крім того, у своїй діяльності міністерства та інші центральні відомства керуються Конституцією України та її законами, постановами Верховної Ради України, постановами та розпорядженнями Кабінету Міністрів України. Міністри входять до складу Кабінету Міністрів України.

Міністерство (від лат. ministro, що означає керую, служу) - центральний у державі орган виконавчої влади, який здійснює державне управління в певній галузі чи сфері життя. В Україні міністерство є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади в забезпеченні впровадження державної політики у визначеній сфері діяльності. 3а характером діяльності вони поділяються на галузеві, тобто ті, які керують певною галуззю (наприклад, Міністерство оборони, Міністерство внутрішніх справ, Міністерство охорони здоров'я та ін.) та функціональні - ті, на які покладено виконання певної і водночас основної функції (наприклад, у сфері праці та соціальної політики - Міністерство праці та соціальної політики, у сфері фінансів - Міністерство фінансів).

Згідно з Указом Президента України від 15 грудня 1999 р. №1573/99 та наступними змінами до нього сформовано такий склад міністерств: економіки та з питань європейської інтеграції, промислової політики, аграрної політики, внутрішніх справ, екології та природних ресурсів, палива і енергетики, закордонних справ, культури і мистецтва, з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, оборони, освіти і науки, охорони здоров'я, праці та соціальної політики, транспорту, фінансів, юстиції.

Міністерства є єдиноначальними органами їх очолюють міністри, які входять до складу Кабінету Міністрів України і за посадою належать до політичних діячів.

Міністр особисто відповідає за розробку і впровадження Програми Кабінету Міністрів України з відповідних питань, реалізацію державної політики у визначеній сфері державного управління, спрямовує і координує діяльність інших органів виконавчої влади з питань, віднесених до його відання. Міністр доручає виконання частини своїх посадових повноважень державному секретарю міністерства та його заступникам, які можуть виконувати їх від імені міністерства відповідно до затвердженого розподілу службових обов'язків між заступниками.

Міністерство як центральний орган будується за такою схемою: керівництво (Міністр, державний секретар міністерства та його заступники, колегія) - виробничі структурні підрозділи (управління, відділи) - штабні підрозділи, що займаються організаційною діяльністю всередині міністерства (бухгалтерія, управління кадрів та ін.). Апарат міністерства складається з державних службовців і очолюється державним секретарем міністерства. Міністерство може мати підпорядковані йому підрозділи (органи), у тому числі територіальні (регіональні), які становлять «систему міністерства».

Організаційне, експертно-аналітичне, правове, інформаційне, матеріально-технічне та інше забезпечення міністерства організовується державним секретарем міністерства. Державний секретар міністерства організовує забезпечення діяльності міністра та поточну роботу з виконання покладених на міністерство завдань, подає міністрові пропозиції щодо розподілу відповідних бюджетних коштів, координує роботу територіальних органів міністерства, підприємств, установ та організацій, що входять до сфери його управління.

Переважна більшість міністерств беруть участь у реалізації економічної і соціальної політики держави в межах дорученої справи: прогнозують перспективні напрямки і реалізують стратегічні цілі та завдання розвитку; беруть участь у розробці проектів та у виконанні загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку України, охорони навколишнього середовища, Державного бюджету України; беруть участь у підготовці міжнародних договорів України, укладають міжнародні угоди міжвідомчого характеру; проводять політику у сфері виконання робіт (послуг) і поставок продукції для державних потреб та утворення державних резервних фондів матеріальних та фінансових ресурсів і здійснюють у межах повноважень, визначених законодавством, функції з управління об'єктами державної власності, що належать до їх відання; беруть участь у формуванні та реалізації державної інвестиційної політики; сприяють розвиткові підприємництва, ринкової інфраструктури; здійснюють іншу діяльність щодо забезпечення державних інтересів в умовах формування ринкової економіки.

У цілому діяльність міністерств об'єднує два типи функцій: функції із забезпечення аналітико-консультативної допомоги у виробленні та здійсненні політики міністрів у відповідних секторах державного управління; функції забезпечення задоволення потреб суспільства і держави. Ці функції пов'язані з наданням управлінських послуг населенню і в ході адміністративної реформи підлягають широкій децентралізації, у тому числі шляхом їх делегування окремим госпрозрахунковим підрозділам, підпорядкованим відповідному міністерству.

5. Повноваження міністерств. Особливості статусу їх керівників

Міністерство:

бере участь у формуванні та реалізації державної політики як у цілому, так і за відповідними напрямами, розробляє механізм її реалізації;

прогнозує розвиток економіки у виробничій, науково-технічній, мінерально-сировинній, паливно-енергетичній, трудовій, демографічній, соціальній, фінансовій та інших сферах;

бере участь у розробленні проектів Державної програми економічного та соціального розвитку України, Державного бюджету України;

готує пропозиції та бере участь у формуванні та реалізації політики у сфері виконання робіт і поставок продукції для державних потреб;

розробляє цільові перспективні програми, опрацьовує комплекс заходів, спрямованих на поглиблення економічної реформи;

реалізує державну стратегію розвитку відповідної галузі (групи суміжних галузей);

вносить у встановленому порядку пропозиції про зміну умов оподаткування, одержання пільгових кредитів, визначення особливостей приватизації, демонополізації підприємств в окремих галузях;

готує пропозиції про вдосконалення механізму регулювання розвитку економіки, її структурної перебудови, забезпечення ринкової збалансованості, соціального захисту населення, екологічної безпеки;

бере участь у формуванні та реалізації інвестиційної політики виходячи з пріоритетних напрямів структурної перебудови економіки;

розробляє відповідні фінансово-економічні та інші нормативи, механізм їх впровадження, затверджує галузеві стандарти;

вживає заходів, спрямованих на вдосконалення зовнішньоекономічної діяльності, захист інтересів українських товаровиробників на зовнішньому ринку та розвиток внутрішнього ринку;

видає у передбачених законодавством випадках спеціальні дозволи (ліцензії) на проведення окремих видів підприємницької діяльності;

виступає державним замовником наукових досліджень комплексного характеру;

бере участь у підготовці міжнародних договорів України, укладає міжнародні договори міжвідомчого характеру;

здійснює у межах повноважень, визначених законодавством, функції управління майном підприємств, що належать до сфери управління міністерства;

складає макроекономічні та міжгалузеві баланси;

розробляє пропозиції про визначення пріоритетних напрямів розвитку економіки;

бере участь у формуванні та реалізації антимонопольної політики як у цілому, так і за відповідними напрямами (демонополізація економіки, розвиток конкуренції, антимонопольне регулювання, застосування антимонопольного законодавства);

забезпечує виконання завдань мобілізаційної підготовки та мобілізаційної готовності держави у межах визначених законодавством повноважень;