Міносвіти України очолює міністр, який призначається на посаду Верховною Радою України за поданням Прем'єр-міністра України. Міністр має своїх заступників, між якими розподіляє обов'язки, визначає ступінь відповідальності.

Основними завданнями Міносвіти України є:

участь у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики у сфері освіти, наукової, науково-технічної, інноваційної діяльності;

створення умов для здобуття громадянами повної загальної середньої освіти;

забезпечення розвитку освітнього, наукового та науково-технічного потенціалу України;

визначення перспектив і пріоритетних напрямів розвитку у сфері освіти та інших споріднених сферах;

сприяння функціонуванню національної системи науково-технічної інформації;

забезпечення інтеграції вітчизняної освіти і науки у світову систему зі збереженням і захистом національних інтересів.

Розвиток науки і техніки є визначальним фактором прогресу суспільства, підвищення добробуту його членів, їх духовного та інтелектуального зростання. [3]

Міністерство культури і туризму України, укази Президента України від 10 серпня 1999 р. №973/99 «Про основні напрями розвитку туризму в Україні до 1010 року», від 2 березня 2001 р. №127/2001 «Про підтримку розвитку туризму в Україні», від 20 квітня 2005 р. №680/2005 «Про Міністерство культури і туризму України».

Політику держави у сфері культури і туризму, правові, економічні та соціальні гарантії та реалізації, систему соціального захисту працівників культури визначає Верховна Рада України.

Основними завданнями Міністерства культури і туризму України є:

участь у формуванні та забезпечення реалізації державної політики у сферах культури, туризму, діяльності курортів, а також державної мовної політики;

участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері захисту суспільної моралі;

координація здійснення центральними органами виконавчої влади заходів з питань, зарахованих до його відання;

Для розгляду наукових рекомендацій з найважливіших питань та інших пропозицій у Міністерстві культури і туризму України можуть утворюватися наукові ради, інші консультативні та дорадчі органи.

Безпосередню охорону здоров'я населення забезпечують санітарно-профілактичні, лікувально-профілактичні. Фізкультурно-оздоровчі, санітарно-курортні, аптечні, консультації, санітарно-епідеміологічні станції, спеціалізовані санаторії, національні агентства, комісії, державні департаменти і служби, які діють при Міністерстві охорони здоров'я України (далі - МОЗ України) та інших центральних органах виконавчої влади.

Правовою основою державного управління в зазначеній сфері є закони України від 19 листопада 1992 р. «Основи законодавства України про охорону здоров'я», від 24 лютого 1994 р. «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», 4 квітня 1996 р. «Про лікарські засоби» і т.д.

Основними завданнями МОЗ України є:

забезпечення реалізації державної політики у сферах охорони здоров'я, санітарного та епідемічного благополуччя населення;

створення, виробництво, контроль за якістю та реалізацією лікарських засобів і виробів медичного призначення;

організація надання медичної допомоги в невідкладних та екстремальних ситуаціях;

організація разом з Національною академією наук України, Академією медичних наук України наукових досліджень з пріоритетних напрямів розвитку медичної науки.

На підпорядкуванні МОЗ України установи та організації покладені також експертні функції: а) експертизи тимчасової непрацездатності громадян;

б) лікарсько-трудової експертизи; в) військово-лікарської експертизи;

г) судово-медичної і судово-психіатричної експертизи; д) патолого-анатомічний розтин трупів.

Основними завданнями державної політики та управління у сфері охорони здоров'я є створення сприятливих умов розвитку цієї галузі, зупинення її руйнування, забезпечення умов для реального доступу населення до якісних медичних послуг, переведення галузі на якісно новий рівень.

Спеціальним органом, який уповноважений від імені держави впроваджувати в життя соціальну політику, є Міністерство праці та соціальної політики України (Мінпраці України).

Міністерство є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері зайнятості, соціального захисту населення, соціального страхування, оплати, нормування та стимулювання праці, умов праці, пенсійного забезпечення, соціального обслуговування населення, соціально-трудових відносин, трудової міграції.

Основними завданнями Мінпраці України є:

участь у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики у

сфері зайнятості, соціального захисту населення, у тому числі ветеранів війни, праці, військової служби та громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; у сфері соціального страхування, оплати, нормування та стимулювання праці, умов праці; у сфері пенсійного забезпечення, соціального обслуговування населення, соціально-трудових відносин, трудової міграції;

управління діяльністю державної служби зайнятості;

розроблення і здійснення заходів для посилення мотивації до праці, вдосконалення її оплати, організація та нормування.

Через міністра Мінпраці України спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України діяльність Пенсійного фонду України.

У складі Мінпраці України Кабінетом Міністрів України можуть бути утворені урядові органи державного управління (департаменти, служби, інспекції).

6. Територіальні органи міністерств. Взаємодія міністерств з іншими суб'єктами публічної адміністрації

Територіальні органи міністерства утворюються як юридичні особи публічного права в межах граничної чисельності державних службовців та працівників міністерства і коштів, передбачених на утримання міністерства, ліквідовуються, реорганізовуються за поданням міністра Кабінетом Міністрів України.

Територіальні органи міністерства можуть утворюватися, ліквідовуватися, реорганізовуватися міністром як структурні підрозділи апарату міністерства, що не мають статусу юридичної особи, за погодженням із Кабінетом Міністрів України.

Територіальні органи міністерства утворюються у випадках, коли їх створення передбачено положенням про міністерство, затвердженим Президентом України.

Територіальні органи міністерства можуть утворюватися в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, районах у містах, містах обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення та як міжрегіональні (повноваження яких поширюються на декілька адміністративно-територіальних одиниць) територіальні органи (у разі їх утворення).

Територіальні органи міністерства діють на підставі положень, що затверджуються міністром. Типове положення про територіальні органи міністерства затверджується Кабінетом Міністрів України.

Постанова Кабінету Міністрів України від 25 травня 2011 р. №563 «Про затвердження Типового положення про територіальні органи міністерства та іншого центрального органу виконавчої влади» [7]

Територіальні органи відповідно до покладених на них завдань:

1) надають адміністративні послуги;

2) здійснюють державний нагляд (контроль);

3) управляють об'єктами державної власності в межах, визначених законодавством;

4) узагальнюють практику застосування законодавства з питань, що належать до їх компетенції, готують та вносять в установленому порядку пропозиції щодо його вдосконалення; [7]

Територіальні органи мають право:

залучати до виконання окремих робіт, участі у вивченні окремих

питань вчених і фахівців, спеціалістів органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій (за погодженням з їх керівниками), представників інститутів громадянського суспільства;

- одержувати в установленому законодавством порядку інформацію, документи і матеріали від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності та їх посадових осіб;

- скликати наради, утворювати консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби (ради, комісії, колегії, робочі групи тощо) для сприяння здійсненню покладених на територіальні органи завдань;

- користуватися інформаційними базами даних державних органів, державною системою урядового зв'язку та іншими технічними засобами. [7]

Керівники територіальних органів міністерства призначаються на посади за погодженням з головами місцевих державних адміністрацій та звільняються з посад міністром, якщо інше не передбачено законом.

Керівник територіального органу:

здійснює керівництво територіальним органом, несе персональну відповідальність за організацію та результати його діяльності;

організовує та забезпечує виконання територіальним органом

Конституції та законів України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Президента України та Кабінету Міністрів України, доручень Прем'єр-міністра України, наказів міністерства, доручень міністра, його першого заступника та заступників, наказів центрального органу виконавчої влади, доручень керівника центрального органу виконавчої влади, розпоряджень голови місцевої держадміністрації;

Територіальні органи центральних органів виконавчої влади (підрозділи міністерств, державних комітетів, ЦОВВ зі спеціальним статусом) становлять окрему особливу групу місцевих органів виконавчої влади. Основним спільним призначенням цих органів є практичне виконання політики уряду на територіальному рівні, забезпечення реалізації конституційних прав і свобод громадян шляхом надання якісних управлінських послуг.

Територіальні органи ЦОВВ - місцеві органи окремих міністерств (зокрема, внутрішніх справ, юстиції) та «інших ЦОВВ» (наприклад, митні органи, податкові, архітектурно-будівельного контролю тощо). Ці органи можуть мати різний рівень представництва. Одні з них є лише на обласному рівні. Інші мають свої підрозділи і на рівні районів та міст. Іноді утворюються міськрайонні, міжрайонні і міжрегіональні органи.

Міністерства, державні комітети та інші ЦОВВ мають право утворювати у своєму складі територіальні органи, які виконують на відповідній території його завдання і функції у рамках наданих повноважень.