На початку становлення незалежності нашої країни президією Верховної Ради України було прийнято рішення на основі військових частин внутрішніх військ утворити Республіканську гвардію України, керівництво якою покласти на командуючого Республіканською гвардією України. Планувалося встановити правову норму, що командуючий Республіканською гвардією України затверджується Верховною Радою України і підпорядковується безпосередньо Голові Верховної Ради України.

11 жовтня 1991 р. Верховна Рада України ухвалила Концепцію оборони та будівництва Збройних сил України, згідно з якою у Збройних силах України передбачалося створити три види військ: Сухопутні війська (Війська наземної оборони), Військово-повітряні сили і Сили протиповітряної оборони (Війська повітряної оборони), Військово-морські сили. До військ наземної оборони було зараховано Прикордонні війська, Республіканську гвардію та війська цивільної оборони.

Згодом законодавець змінив назву цього підрозділу, назвавши його «Національна гвардія України», однак не змінив основне положення про те, що майбутня Національна гвардія України має бути елітним підрозділом, а її створення на базі колишніх підрозділів внутрішніх військ СРСР зумовлено тим, що в Україні у ці роки були відсутні збройні формування, які б могли бути гарантом захисту конституційного ладу України.

Отже, у листопаді 1991 р. було нормативно закріплено створення Національної гвардії України на базі внутрішніх військ як державного озброєного органу, що покликаний захищати суверенітет України, її територіальну цілісність, а також життя й особисту гідність громадян, їхні конституційні права і свободи від злочинних посягань та інших антигромадських дій.

Основними завданнями Національної гвардії були:

? захист конституційного ладу України, цілісності її території від спроб змінити їх насильницьким шляхом;

? участь у підтриманні режиму надзвичайного стану в порядку, передбаченому законодавством України;

? участь у ліквідації наслідків аварій, катастроф та стихійного лиха;

? формування в особливий період частин для охорони та оборони найбільш важливих державних об'єктів;

? надання допомоги прикордонним військам у затриманні порушників державного кордону України силами частин, дислокованих у прикордонних районах;

? участь у бойових діях із відбиття нападу ззовні та захисту безпеки України;

? охорона дипломатичних і консульських представництв іноземних держав на території України;

? участь в охороні громадського порядку.

Комплектування Національної гвардії здійснювалося за контрактом. У перехідний період комплектування здійснювалося як за контрактом, так і за призовом, відповідно до Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу». Контракт укладався строком на 3 роки. Якщо комплектування відбувалося за принципом строкової служби, то строк служби в Національній гвардії за призовом не міг перевищувати строків служби у Збройних силах України і прирівнювався до нього.

Національна гвардія, з урахуванням її службового призначення, організаційно складалася із з'єднань, військових частин, підрозділів, установ, військових навчальних закладів та учбових частин. Безпосереднє керівництво Національною гвардією здійснював командуючий, який призначається Верховною Радою України за поданням Президента України строком на 5 років. Одна і та ж особа не могла бути командуючим Національною гвардією більше двох строків підряд.

Згодом, у 1992 р. було прийнято Положення про Головне управління командуючого Національною гвардією України, Положення про Військову раду Національної гвардії України та про персональний склад Військової ради Національної гвардії України, а також Положення про обов'язки і права особового складу Національної гвардії України. Так, на її особовий склад покладалися такі обов'язки:

1) брати участь у ліквідації диверсійно-розвідувальних і терористичних груп та незаконно створених військових збройних формувань;

2) у разі запровадження режиму надзвичайного стану:

? брати участь у забезпеченні зазначеного правового режиму, громадського порядку і гарантуванні безпеки громадян;

? охороняти і захищати від нападу найбільш важливі об'єкти, що забезпечують життєдіяльність населення та нормальне функціонування управлінських і господарських структур, за переліком, визначеним Кабінетом Міністрів України;

? забезпечувати пропускний режим та особливий порядок в'їзду і виїзду громадян;

3) сприяти прикордонним військам у затриманні порушників державного кордону України;

4) контролювати в зоні особливого режиму у взаємодії з Прикордонними військами та органами внутрішніх справ дотримання громадянами і посадовими особами встановлених правил зазначеного режиму та припиняти правопорушення;

5) здійснювати зовнішню охорону розташованих на території України будинків і приміщень дипломатичних та консульських представництв іноземних держав;

6) брати участь у здійсненні невідкладних заходів щодо ліквідації наслідків аварій, катастроф, стихійного лиха, у врятуванні людей і наданні їм допомоги, забезпеченні проведення карантинних і санітарно-протиепідемічних заходів під час епідемій тощо.

26 січня 1993 р. Верховна Рада України внесла доповнення до Закону «Про Національну гвардію України», поклавши на неї завдання щодо участі в охороні громадського правопорядку, а також поклала на особовий склад обов'язок разом з органами внутрішніх справ виконувати функції щодо охорони громадського порядку в населених пунктах, а також під час проведення масових громадсько-політичних, спортивних та інших заходів, припинення масових безпорядків, які спрямовані на насильницьку зміну конституційного ладу або дезорганізують роботу органів державної влади й управління, підприємств, установ та організацій. У 1995 р. з метою забезпечення Верховним Головнокомандувачем Збройними Силами України оперативного управління Національною гвардією України та ефективного використання її підрозділів у справі захисту суверенітету України Національну гвардію України було підпорядковано в оперативне управління Президентові України. У 1997 р. на Національну гвардію України було покладено функцію протидії тероризму, а в частинах спецпризначення Національної гвардії було створено окремі взводи та роти з боротьби з тероризмом.

У 2000 р. Національну гвардію України було розформовано як військове формування. Особовий склад, військову техніку, озброєння, фонди та інше майно з'єднань, частин, закладів і установ Національної гвардії України було передано до внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України та Збройних сил України. Виконання функцій щодо охорони дипломатичних представництв і консульських установ іноземних держав на території України було покладено на Міністерство внутрішніх справ України.

На сьогодні Національна гвардія України є військовим формуванням із правоохоронними функціями, що входить до системи Міністерства внутрішніх справ України. Її створення, на відміну від вищевикладених причин, було викликано небезпекою для територіальної цілісності України, загрозами її державному суверенітету, провокуванням силового сценарію та дестабілізації ситуації в країні. Державі терміново був потрібен орган з правоохоронними функціями, який здатен виконувати службово-бойові завдання як в умовах мирного часу, так і в умовах запровадження правового режиму надзвичайного та/або воєнного стану.

Можна зробити висновки про основні відмінності правового статусу, завдань та організаційної структури Національної гвардії України зразка 2014 р. від ліквідованих підрозділів Національної гвардії, що існували протягом 1991-2000 рр.

1. Національна гвардія України створюєтьcя в структурі Міністерства внутрішніх справ України на базі внутрішніх військ, але не як окремий державний орган, з переведенням окремих частин внутрішніх військ в її розпорядження, а шляхом повного заміщення та поєднання військових і правоохоронних функцій.

2. Сучасна Національна гвардія України в умовах мирного часу виконуватиме правоохоронні функції всередині держави, для цього в її структурі створено військові частини і підрозділи з охорони громадського порядку, а для старої структури функція охорони громадського порядку була другорядною, про що свідчить те, що вона була сформульована в Законі як «...участь в охороні громадського порядку...». Крім того, вважаємо, що Національну гвардію України сьогодні варто розглядати як формування, що утворене і структурно організоване для забезпечення саме внутрішньої безпеки держави, а не як військовий озброєний орган.

3. Національна гвардія зразка 2014 р. не дублює функції міліції та внутрішніх військ, як це було раніше і що стало однією з причин її розформування.

4. Окремо варто виділити більш органічне оперативне підпорядкування Національної гвардії України, на відміну від минулих розформованих частин, оперативне командування якими здійснював Президент України. У новому ж законі прописані адміністративно-політичне та безпосереднє управління діяльністю Національної гвардії України.

5. Формування Національної гвардії України нерозривно пов'язане із системою державних правоохоронних органів. Вона є ланкою цієї системи, а військовослужбовці Національної гвардії України являють собою персонал особливого виду державної служби - військової. Для цього виду державної служби характерні відмінні від цивільної служби ознаки, які є професійним обов'язком службовців цієї категорії: захист життя і здоров'я людей; забезпечення безпеки громадян і встановленого порядку управління; забезпечення основних прав громадян і публічних інтересів; забезпечення безпеки матеріальних цінностей; охорона громадського порядку і правопорядку; наявність спеціальних особливих дисциплінарних статутів, положень про дисципліну тощо.

6. Сучасне нормативно-правове забезпечення діяльності Національної гвардії України є хоча не зовсім досконалим, проте більш повним, ніж те, що існувало у 90-ті роки. Докладніше про це можна подивитися у табл. 1.

РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА ЕЛЕМЕНТІВ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО СТАТУСУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ГВАРДІЇ

2.1 Принципи, завдання та функції Національної Гвардії

Поширеною у теорії права є теза про те, що правовий статус державного органу окреслюється його компетенцією. У вітчизняному законодавстві загальне поняття компетенції державного органу визначене у Концепції адміністративної реформи в Україні, затвердженій Указом Президента України від 22 липня 1998 р. No 810/98, зі змінами, відповідно до якої поняття «компетенція» застосовується для визначення певного обсягу повноважень, закріпленого за кожним органом виконавчої влади відповідно до покладених на нього завдань і функцій.