Істинні демократії являють собою політичні системи, в яких доступ до влади і право приймати рішення здійснюються за результатами вільних загальних виборів [174, с. 476]. Вибори - один із найбільш масових процесів, які знає право [222, c. 137]. Американські вчені стверджують, що "серце демократії полягає у виборчому процесі. Вибори є важливими для демократії через їх потенціал інституціоналізувати масову участь в управлінні" [277,     с. 239]. Вибори до парламентів виконують функцію репрезентації різнобічних інтересів населення [238, с. 44].

В Україні на загальнодержавному рівні обирається не тільки єдиний орган законодавчої влади - Верховна Рада. Як і в багатьох країнах із республіканською формою правління, глава держави - Президент України - теж обирається безпосередньо громадянами. До речі, Президент республіки обирається загальним прямим голосуванням також у Франції та в деяких "нових демократіях" Центральної та Східної Європи (Болгарія, Польща, Румунія, Хорватія, Словенія, Росія). Президент обирається загальним непрямим голосуванням у США.

Протягом років незалежності в Україні склалася практика, згідно з якою до кожних виборів приймається новий виборчий закон. Це пояснюється динамічністю виборчого законодавства, постійними змінами у державно-політичному житті країни, яка ще знаходиться на шляху формування продекларованої демократичної, соціальної, правової держави. Однак, безперечно, нестабільність у створенні й реалізації виборчого законодавства ослаблює імперативний характер його приписів.

На сьогодні чинними є Закони "Про вибори народних депутатів України" від 18 жовтня 2001 р. [179] та "Про вибори Президента України" в редакції від 18 березня 2004 р. [181]. Замість першого з указаних Законів вже прийнятий новий Закон "Про вибори народних депутатів України" від 25 березня 2004 р. [180], але він набуває чинності з 1 жовтня 2005 р.

Порівняно з попередніми (у тому числі в процесуально-процедурному аспекті) обидва ці Закони виписані чіткіше, детальніше, на належному юридико-технічному рівні. Але, при всіх їх перевагах, вони потребують подальшого вдосконалення. Більшість виборчих процедур, наскільки це можливо для виборчих кампаній до якісно різнорідних державних органів, уніфіковані. Стрижневим у виборчому законодавстві завжди вважається Закон про вибори народних депутатів, який є своєрідною "матрицею" для інших законів про вибори. Крім того, безпосередня участь громадян в управлінні державними справами знаходить найбільш яскравого вияву на виборах саме народних депутатів, оскільки через них громадяни обирають своїх представників, що протягом 4 років здійснюватимуть свої повноваження від імені народу України. Тому ми зосередимося на формах участі громадян України саме у процесі виборів народних депутатів України.

Участь громадян України в управлінні державними справами під час виборів не обмежується здійсненням волевиявлення безпосередньо в день голосування на виборчій дільниці. Громадяни можуть бути активними учасниками виборчого процесу як: а) власне виборці (громадяни України, які мають право голосу); б) члени виборчих комісій; в) кандидати на виборну посаду (виборчі кампанії, що відбулися протягом років незалежності України, засвідчили зростаючу кількість громадян, які мають бажання взяти участь у виборчих перегонах саме в такій якості); г) особи, які здійснюють громадський контроль за проведенням виборів: офіційні спостерігачі від партій (блоків) або кандидатів у депутати; довірені особи кандидатів; уповноважені особи, представники (в Центральній виборчій комісії з правом дорадчого голосу) політичних партій (блоків) - суб'єктів виборчого процесу. Існує необхідність докладніше розглянути ці форми участі громадян у виборчому процесі.

Категорія "виборці" є універсальною, оскільки вона охоплює всі інші форми участі громадян у виборчому процесі, адже і кандидати, і члени виборчих комісій, і довірені, уповноважені особи, і "внутрішні" офіційні спостерігачі перш за все є виборцями. Формами участі власне виборців у виборчому процесі є: а) здійснення волевиявлення в день голосування;         б) участь у будь-яких формах передвиборної агітації, що не суперечать Конституції і законам України; в) ознайомлення з рішеннями виборчих комісій, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, що стосуються виборів; г) ознайомлення з протоколами дільничних виборчих комісій про підрахунок голосів виборців (окружних виборчих комісій у разі повторного підрахунку), примірники яких невідкладно вивішуються для загального ознайомлення в приміщенні виборчої комісії; ґ) опосередкована участь при здійсненні добровільних внесків фізичних осіб (юридичним особам чинним Законом "Про вибори народних депутатів України" не надано такої можливості) до власних виборчих фондів кандидатів і партій (блоків), тощо.

Від активної участі громадян у політичному процесі залежить успіх у демократичному розвитку держави, так само як і практична реалізація демократичного статусу людини і громадянина. Голосування є політичним рішенням, прийняття якого, безумовно, базується на певному рівні правової культури як конкретної особи, так і всього суспільства.

Члени виборчих комісій становлять єдиний ланцюжок між виборцем і виборчою системою і відіграють суттєву роль у висвітленні голосування й забезпеченні чесності виборів. Виборчі комісії забезпечують організацію підготовки і проведення виборів і референдумів, реалізацію конституційних виборчих прав громадян України, контроль за додержанням та однаковим застосуванням виборчого законодавства. Очолює систему виборчих комісій Центральна виборча комісія - конституційний державний орган, який діє на постійній колегіальній основі і є автономним у системі державних органів. Нововведенням законів про вибори народних депутатів та про вибори Президента України 2004 р. є вимога, щоб у поданні щодо кандидатур до складу дільничної виборчої комісії зазначалися відомості про наявність досвіду у запропонованих осіб щодо участі в роботі виборчих комісій, відповідної освіти чи підготовки. Отже, сьогодні питання щодо набуття членами виборчих комісій спеціальних знань, організаторських навичок, необхідних для кваліфікованого проведення виборчих кампаній, референдумів, залишається актуальним.

За Законом "Про вибори Президента України" в редакції від 18 березня 2004 р. висування на пост Президента України здійснюється партіями (блоками) або шляхом самовисування (ст. 44). На виборах народних депутатів України за Законом "Про вибори народних депутатів України" 18 жовтня 2001 р. також існувало два види кандидатів (за порядком їх висування): кандидати від політичних партій (блоків) та "самовисуванці". Порівняно з попереднім відповідним законом 1997 р. були позбавлені права висувати кандидатів у народні депутати збори громадян і трудові колективи (з метою їх повної деполітизації). На виборах народних депутатів 2002 р. громадянин міг взяти безпосередню участь у висуненні кандидата в депутати, тільки якщо цим кандидатом був він сам (за умов наявності можливості сплатити грошову заставу) або якщо політична партія включала його до свого виборчого списку. За виборчим законом 2004 р. за пропорційною виборчою системою кандидатів у народні депутати зможуть висувати тільки політичні партії (їх блоки), при чому партія може висунути кандидатом у депутати особу, яка є членом цієї партії або позапартійну особу. Але у будь-якому випадку склад кандидатів у народні депутати повністю залежатиме від волі політичних партій.

Стосовно кандидатів у народні депутати необхідно торкнутися ще одного питання. З віддаленням від політичних традицій радянських часів відкинутий такий інститут, як імперативний мандат народних депутатів (щодо депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим та місцевих рад він збережений). Це пояснюється тим, що змішана виборча система, за якою обирався парламент України у 2002 р., та й суто пропорційна, яка має бути введена з набранням чинності Закону "Про вибори народних депутатів України" від 25 березня 2004 р. у 2005 р., не відповідають природі імперативного мандата. До того ж сучасна конституційно-правова наука виходить з того, що народний депутат є представником усього українського народу, а не тільки виборців свого округу. Тому перехід від імперативного до вільного мандата є обґрунтованим.

Виникає така проблема, як повна відсутність будь-якої відповідальності народних обранців перед громадянами, народом. Адже кожний депутат повинен усвідомлювати, що перемога на виборах - це не тільки "право на владу", але й відповідальність і підзвітність. Контроль виборців за діяльністю народного депутата України обмежується зустрічами, на яких депутат інформує виборців про свою роботу та діяльність парламенту. І це на сьогодні стосується тільки депутатів, які були обрані у 2002 р. в одномандатному окрузі за мажоритарною виборчою системою. Депутати ж, обрані за партійними списками, взагалі не мають прямого зв'язку з виборцями. У даному випадку можна говорити лише про моральний зв'язок представників з громадянами, які їх обрали.

Таким чином, в Україні не існує жодного правового механізму впливу виборців на діяльність своїх обранців (типу наказів виборців за радянських часів), окрім, можливо, мітингів та демонстрацій, а також так званого "імперативу при переобранні" (цей термін використовують, зокрема, французькі конституціоналісти [58, с. 61]), коли мотивом ефективної діяльності представника (чи партії) є загроза непереобрання (ненабрання необхідної кількості голосів) на наступних виборах.

Голосування дозволяє громадянам переобирати посадових осіб, яких вони правильно обрали, та "скинути" тих, у яких помилилися. Це робить службових осіб відповідальними за свою поведінку через виборчий механізм "винагород і покарань". Він передбачає, що посадових осіб спонукає відповідати громадській думці погроза виборчої поразки. Він також передбачає, що учасники голосування (виборці) (1) знають, що роблять політики протягом терміну своїх повноважень та (2) активно беруть участь у виборчому процесі [276, с. 127; 277, с. 247].

Повернемося до форм участі громадян України у виборчому процесі. Участь громадян у виборах як довірених або уповноважених осіб є одним із засобів забезпечення проведення виборів на засадах гласності, відкритості, неупередженості до кандидатів з боку органів влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб цих органів. За новим виборчим Законом 2004 р., що має ввести пропорційну виборчу систему в Україні, з цієї групи учасників виборчого процесу залишаться лише уповноважені особи, оскільки довірені особи представляли інтереси кандидатів у народні депутати - мажоритарників. Вибори до парламенту України, що відбулися в березні 2002 р., засвідчили, що партії (блоки) мають відповідальніше ставитися до призначення уповноважених осіб, оскільки для гідного представлення їх інтересів ці особи повинні мати відповідний рівень правової культури, необхідні знання виборчого законодавства і бажання ефективно працювати.

Важливу роль у взаємодії виборчих комісій з політичними партіями і кандидатами відіграє інститут офіційних спостерігачів, який дозволяє здійснювати широкий громадський контроль за процедурою голосування і підрахунку голосів, що є одним із засобів запобігання фальсифікації результатів голосування. Існування такого інституту має бути гарантією забезпечення прозорості й відкритості виборчого процесу, надавати можливість громадянам брати активну участь у політичному житті.