Факт проголошення всеукраїнського референдуму 16 квітня 2000 р. за народною ініціативою збудив неабиякий інтерес у громадськості та різних політичних сил, викликавши чимало спорів і діаметрально протилежних думок. Так, багато питань викликає неврегульований порядок призначення референдуму за народною ініціативою; об'єкт референдуму за народною ініціативою також не визначено; не було згоди стосовно природи референдуму 2000 р.: яким він мав бути - конституційним чи консультативним. Результатом усіх цих невизначеностей є те, що дотепер він не потягнув за собою ніяких наслідків, окрім жвавого обговорення необхідності впливу його результатів на державний устрій та "імплементації" цих результатів до чинного законодавства України.

Отже, інституту референдуму в Україні бракує відповідного конституційно-правового процесуально-процедурного регулювання. Необхідний новий закон про референдуми, який чітко визначив би термінологію, процедури проведення референдумів та - що, мабуть, найбільш важливо - механізм втілення його результатів у державно-правове життя.

Вибори і референдуми по своїй суті не є кінцевим етапом, вони - важливий крок на шляху демократичного розвитку. У виборчому процесі реалізується більшість елементів, притаманних демократії: право брати участь в управлінні державними справами, свободи слова та об'єднань. Виборча кампанія - це прояв основних принципів демократії за умов участі громадян на всіх її етапах.