За чинним законодавством обов'язок доказування вини покладається на слідчого і прокурора. Представлення обвинуваченим доказів, які його виправдовують, - це лише його право. На практиці суди активно допитують підсудного про обставини інкримінованого діяння, після чого втрачають до підсудного інтерес. Ю. Лубшев слушно зауважує, що суд покликаний постійно працювати з основним учасником процесу. "Якщо цього немає, то процесуально-стимулюючу роль має виконувати адвокат".

Якщо адвокат виявлятиме активність і не просто критикуватиме обвинувачення, а й наводитиме факти, документи, називатиме осіб, які не тільки спростовують обвинувачення, а й виправдовують людину, за таких умов можна розраховувати на позитивний результат.

Звідси випливають і певні відносини адвоката: його стосунки з підзахисним, небажаність його участі у справі для слідчого й прокурора; "колючість", несимпатичність адвоката для суду. Невипадково у народі кажуть: "Не будь солодкий, бо розлижуть; не будь гіркий, бо розплюють. Звідси й розмови у суддівському середовищі про необов'язковість участі адвоката у цивільних та кримінальних справах. Мовляв, зайве витрачання коштів, адже все вирішує суддя.