У процесі судового розгляду справи адвокат вступає у взаємодію з іншими учасниками процесу. Такі відносини прийнято (залежно від їх спрямованості) називати колізійними та коаліційними взаємодіями. Під коаліційним захистом розуміють діяльність захисників, підзахисних та інших осіб, які характеризуються не тільки єдністю цілей їх діяльності, а й консенсусом між ними щодо запланованих засобів її досягнення.

До спільних принципів коаліційного захисту слід віднести: вимоги слухати, розуміти та співчувати своєму клієнту. Жорж Сіменон дуже точно описав стан особи, щодо якої здійснюється кримінальне переслідування: "Він затремтів всім тілом, але не від страху, а від жорстокої туги, від усвідомлення, що тебе не зрозуміють сторонні, що ти один проти всіх, тебе загнали, оточили, віддали на поталу чиновникам ".

У такому стані перша потреба людини - виговоритись, поспілкуватись з тим, хто готовий вислухати, поспівчувати і зрозуміти. При цьому адвокату не обов'язково потрібно, щоб підзахисний поділився з ним усіма обставинами злочину в перші хвилини свого спілкування із захисником. Іноді для успішного захисту потрібна енергія "хибної думки".

Захисник має надавати необхідну юридичну допомогу і давати поради стосовно тактики захисту. Це означає, що захисник допомагає своєму підзахисному коректувати версію події (легенду), яку той викладає слідчому і суду в своїх поясненнях і своєї участі у злочині. У цьому випадку в адвоката можуть виникнути серйозні морально-етичні проблеми.

Приклад. Н., який є інвалідом першої групи і пересувається тільки за допомогою інвалідної коляски, та М., його товариш, який має судимість (три роки позбавлення волі з відстрочкою (ст. 75 КК), зайшли до кафе, сіли за столик. На столі лежав кимось забутий телефон. Н. його забрав і передав М., а той його виніс з приміщення і переховав. Свідків цих подій не було і все обвинувачення могло ґрунтуватись на поясненнях М. і Н. Виклад події відповідно до того, як все відбулося, забезпечував обвинувачення за ст. 185 КК України ч.2.

Для М. це завершувалося в суді позбавленням волі і до його покарання за попереднім вироком в 3 роки додавалося покарання за ст. 185 ч. 2 КК. Якщо б М. і Н. звернулися своєчасно до адвоката, то їх "легенда" за порадою адвоката могла бути модернізована: У М. і Н. не було грошей, щоб посидіти в кафе і замовити пиво. Тому Н. передав свій телефон М., щоб той від заставу цього телефону позичив у знайомої С. 200 грн. (що було насправді). М., вважаючи, що телефон належить Н., взяв його і позичив 200 грн. у знайомого продавця Л. Про те, що телефон не належить його товаришу, М. не знав і вважав, що він позичає гроші під заставу телефона, який належить Н. Така легенда, спростувати яку слідству не було чим, виводила М. з-під кримінального переслідування, а щодо Н., то його можна було б обвинуватити тільки за ч. 1 ст. 185 КК України.

Опитування адвокатів дає підстави вважати, що вони у своїй більшості вважають за можливе таку корекцію "легенди". Адже підзахисний не зобов'язаний давати покази проти самого себе. І все ж таки адвокат у цій ситуації наражає себе на певну небезпеку дисциплінарного переслідування. Адже при такій "корекції" Н. бере на себе всю тяжкість обвинувачення, яке в такий парадоксальний спосіб стає менш тяжким (замість

ч.  2 ст. 185 обвинувачення перетворюється на ч. 1 КК України).

Для України набагато актуальнішим є питання не корекції кримінальної історії, а відома практика організації переговорів та передачі хабарів слідчому, судді, прокурору. З цього питання вичерпну інформацію можна одержати з книги відомого судді Зварича (якщо, звичайно, публікація такої книги відбудеться). На мій погляд, за публікацію такої книги Зваричу вартувало б зменшити покарання наполовину, а то й взагалі амністувати.

Здійснюючи захист, адвокат не має обіцяти нічого іншого, крім професійного захисту інтересів підзахисного. У всякому разі клієнт має усвідомлювати і до нього має бути доведено, що адвокат не займається питаннями "непроцесуальних" зв'язків із слідчим, прокурором, суддями.

Це не стосується випадків, коли слідство і навіть суд виявив готовність до переговорів щодо справи у зв'язку з труднощами, які виникли перед судом, прокурором у зв'язку з ти м, що справа " розвалюється ". Тут виникають можливості урегулювання справи шляхом часткових поступок сторін тощо, і мова не йде про питання корупційного характеру.

Співпереживання, співчуття підзахисному (емпатія) не мають розмивати певну дистанцію між адвокатом і його підзахисним.

У судовому процесі присутній також колізійний захист. Діапазон конфліктів у діяльності захисника широкий: як із іншими учасниками процесу, так і з особами, які спільно виступають на боці захисту в кримінальній справі. Колізійний захист - така взаємодія адвоката і його підзахисного, за якої, навіть маючи єдину мету, водночас містить суперечності щодо планованих засобів її досягнення.

Найхарактернішою колізією між адвокатом і його підзахисним є спроби нав'язати адвокату свій стиль і засоби захисту, які адвокат не вважає за можливе прийняти. Разом з тим і адвокати не завжди об'єктивно сприймають пропозиції підзахисних щодо захисту. Мова йде про ті способи, які не суперечать кримінальному процесуальному закону.

Особлива складність для адвоката виникає у тих випадках, коли особа вчинила злочин, але він залишається нерозкритим, або ж особа перебуває в "бігах", тобто укривається від кримінального переслідування.

Приклад. З. повідомив адвокату X. про вбивство С. Після вбивства З. скрився, залишивши труп на місці події у своїй квартирі. Після невдалих спроб X. переконати

З.,  що труп буде знайдено, а З. викрито, адвокат обговорив з ним можливу лінію захисту, якої той мав дотримуватись у випадку затримання, та погодився взяти на себе його захист. Через кілька днів З. було затримано, а труп знайдено. В результаті застосування незаконних методів слідства у допиті у відсутність захисника З визнав себе винним повністю та побажав, щоб його захищав адвокат X.

При наступному допиті, проведеному за участю адвоката X., З. від своїх показів відмовився. У зв'язку із встановленням факту застосування незаконних методів та істотних порушень процесуального закону, відсутності інших доказів щодо винуватості З. у вчиненні вбивства, в кінцевому рахунку клопотання захисника X. про припинення кримінального переслідування проти З. було припинено187. Як би там було, але на практиці адвокати надають допомогу за всієї неоднозначності такої позиції.

Ще приклад із практики. К. перебував у розшуку по обвинуваченню у вбивстві У., труп якої був виявлений у багажнику належної йому автомашини. У бесіді з адвокатом К. навів вагомі доводи того, що у вбивстві У. він участі не брав, але дійсно на прохання своїх знайомих, які вбили потерпілу, він здійснив спробу сховати труп. Коли він на автомашині направлявся до лісу, то був зупинений співробітниками міліції, налякався, кинув машину і втік.

Прийнявши на себе захист К., адвокат надав слідчому одержану інформацію, яка дозволила об'єктивно встановити ступінь вини К., яка в процесі перевірки підтвердилася. Заочно К. було перепред'явлено обвинувачення і міра запобіжного заходу змінена на підписку про невиїзд. Після цього К. добровільно з'явився до слідчого. В результаті він був засуджений до позбавлення волі і звільнений від покарання на підставі амністії.

Приклади показують, наскільки складними є морально-етичні ситуації при здійсненні захисту, рецепти щодо яких вимушений для себе шукати адвокат в умовах колізійного захисту. І при цьому адвокату доводиться балансувати на грані правди і брехні. Важливим фактором є і обов'язок адвоката зберігати адвокатську таємницю. Дисциплінарні комісії адвокатури в таких випадках мають працювати скальпелем, а не хапатись за сокиру.

Отже, адвокат у процесі має шукати золоту середину, і тут є доречними слова "залізного канцлера" Отто фон Бісмарка: "Всю правду сказати неможливо; але все сказане особисто тобою має бути правдою". Адвокат має пам'ятати і слова Марка Твена про те, що "найбільша брехня це неповна правда". У кожному такому випадку адвокат робить свій вибір.