На нашу думку, правильним по суті рішення є в тому випадку, коли воно відповідає вимогам законності й обґрунтованості, оскільки при порушенні останніх рішення суду першої інстанції підлягає зміні або скасуванню. У випадку порушення інших вимог, які ставляться до судового рішення (чіткість, ясність), останні можуть бути виправлені тим судом першої інстанції, який розглянув справу по суті, а не апеляційним судом. У юридичній літературі зазначається, що норму процесуального права щодо заборони скасування правильного і справедливого по суті рішення з одних лише формальних міркувань не можна розширено тлумачити. Вбачається, рішення суду слід залишати без змін за наявності незначних порушень закону, які були усунуті при розгляді справи місцевим судом, або ж таких, які можуть бути виправлені судом першої чи апеляційної інстанції. Це стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних принципів цивільного процесуального права, охоронюваних законом прав та інтересів осіб, які беруть участь у справі. Крім того, такими недоліками можуть бути: сплата судового збору після відкриття цивільної справи, відсутність у позовній заяві підпису позивача (коли він брав участь у справі та підтримував свої вимоги), відсутність підпису в журналі судового засідання секретаря або судді, невідповідність дат у журналі судового засідання та в рішенні суду, помилки у визначенні даних про сторони, необговорення відводу, коли підстави для цього відсутні[426].

Незважаючи на законодавчу заборону скасування правильного по суті і справедливого судового рішення, не можна не зважати на наявність випадків у діяльності апеляційних судів, коли рішення судів першої інстанції скасовуються виключно за формальними ознаками, що є недопустимим. Наприклад, у справах про визнання угод недійсними як треті особи без самостійних вимог, як правило, притягаються нотаріуси. Будь- яке рішення у справах цієї категорії інтереси нотаріусів не зачіпає, тому найчастіше вони до судового засідання не з'являються, рішень не оскаржують. Як справедливо зазначають В. В. Комаров та В. В. Баранкова, спори про право цивільне, що виникають з правовідносин, які одержали нотаріальне оформлення, традиційно розглядаються в позовному провадженні. Труднощі тут викликає визначення процесуального становища нотаріуса як суб'єкта цивільного процесу. Нерідко в судовій практиці нотаріуси в таких справах виступають співвідповідачами, що є неправильним. Варіанти визначення процесуального становища нотаріуса полягають у такому: нотаріус може бути свідком або третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, оскільки заінтересованості у предметі спору, яким є спірні матеріальні правовідносини, нотаріус не має. При цьому слід виходити зі складу фактів, що становлять предмет доказування у тій чи іншій справі[427].

У той же час розгляд судом першої інстанції справи за відсутності вказаних суб'єктів, як правило, тягне скасування рішення з направленням справи на новий розгляд. На нашу думку, така судова практика обґрунтована лише в тих випадках, коли нотаріуси не повідомлялись про час та місце розгляду справи. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 ЦПК таке порушення норм процесуального права є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та направлення справи на новий розгляд.

М. М. Бородін описує такий приклад. Так, Апеляційним судом Харківської області переглянуто рішення Червонозавод- ського районного суду м. Харкова від 13 листопада 2003 р. за апеляційною скаргою ТОВ "Мелодія". Цим рішенням було відмовлено ТОВ "Мелодія" у позові до гр. Б. про відшкодування шкоди, заподіяної проривом опалювальної системи. Суд першої інстанції внаслідок п'ятирічного розгляду справи дійшов висновку, що Б. не винна у заподіянні шкоди. На думку районного суду, винними у цьому є комунальні служби.

Судова колегія апеляційного суду, скасовуючи рішення і направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, вказала, що не всі мешканці квартири гр. Б. були притягнуті до участі у справі. При цьому в ухвалі судової колегії не наведено жодного аргументу щодо оцінки суті рішення.

Суду першої інстанції фактично запропоновано притягнути всіх повнолітніх мешканців та співвласників квартири Б. та ще раз відмовити у позові ТОВ "Мелодія". Така редакція ухвали судової колегії апеляційного суду є спірною, оскільки рішення суду першої інстанції ніяким чином не порушує права і обов'язки не притягнутих до участі у справі інших осіб[428].

При застосуванні судом апеляційної інстанції повноваження щодо відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін у випадку, якщо рішення суду першої інстанції містить недоліки, які не є підставою для його скасування чи зміни (наприклад, порушення строків провадження у справі до судового розгляду чи строків розгляду справи), то суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення (ухвали) без змін. В останньому випадку судом апеляційної інстанції має бути вказано на допущені судом недоліки у спеціально винесеній окремій ухвалі.

При характеристиці повноважень апеляційного суду одним з проблемних питань є визначення підстав для скасування рішення місцевого суду й ухвалення нового рішення або його зміни. Їх визначення, на думку А. В. Гнатенка та Д. Д. Луспе- ника, є складними для правозастосовної практики[429]. Такий погляд обумовлюється необхідністю досконалого дослідження кожної підстави для скасування судового рішення.

У той же час слід зазначити, що відповідно до ч. 2 ст. 31 Закону України "Про статус суддів" скасування або зміна судового рішення не тягне за собою дисциплінарної відповідальності судді, який брав участь у винесенні цього рішення, якщо при цьому не було навмисного порушення закону чи несумлінності, що потягло за собою істотні наслідки[430].

Проте зазначена норма не закріплює заборони застосування дисциплінарного стягнення до судді за винесення рішення, що не було об'єктом оскарження, але зміст котрого дає підстави мати сумніви щодо дотримання суддею присяги. Так, 21 лютого 2007 р. відбулося засідання Вищої ради юстиції (ВРЮ). Серед основних питань даного засідання був і розгляд дисциплінарних справ відносно суддів. Особливої уваги заслуговують дві з них - щодо суддів Ворошиловського району м. Донецька. На засіданні ВРЮ обговорювалась пропозиція члена ВРЮ Л. Ізовітової про звільнення В. Івашури та І. Бухтиярової з посади судді вищевказаного суду за порушення присяги. Зазначалося, що дії цих суддів є очевидним "рейдерством". До такого висновку члени ВРЮ дійшли, вивчивши матеріали, які свідчать про те, що ухвали цих суддів передбачали засоби із забезпечення позовних вимог безпідставно вище, ніж це було необхідно.

За результатами обговорення члени ВРЮ прийняли рішення задовольнити пропозицію члена ВРЮ Л. Ізовітової та внести подання про звільнення вищевказаних суддів із займаних посад[431].

Аналогічне подання було прийняте ВРЮ відносно судді Апеляційного суду Автономної Республіки Крим М. Соболю- ка. Свого часу цей суддя виніс ухвалу про забезпечення позову у спорі за ВАТ "Нікопольський завод феросплавів". Даним рішенням було заборонено все, що можна було заборонити при використанні корпоративних прав відносно пакета акцій цього господарського товариства. Зокрема, суддя заборонив проводити загальні збори акціонерів, реєстратору було заборонено передавати реєстр для проведення загальних зборів акціонерів, Фонду державного майна заборонялось брати участь у загальних зборах акціонерів, акціонерам було заборонено голосувати і приймати рішення... і всі ці пункти ухвали про забезпечення позову були прийняті по справі володаря акції номіналом 2 грн[432].

Винесення різного роду судових рішень з боку суддів стали підставами для обговорення питання про необхідність внесення подання про їх звільнення і в інших випадках[433]. Як зазначає С. Ф. Василюк, за період з 2002-2005 рр. ініційовано до кваліфікаційних комісій суддів питання щодо дисциплінарної відповідальності 47 суддів судів загальної юрисдикції у зв'язку з грубим порушенням ними чинного законодавства при здійсненні правосуддя. Адже усталена в Україні практика судочинства показала, що судді, які перебувають під присягою, нерідко її порушують, приймаючи неправосудні рішення[434].

У Російській Федерації з прийняттям Пленумом Верховного Суду Російської Федерації постанови "Про практику розгляду судами справ щодо оскарження рішень кваліфікаційних колегій суддів відносно притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності" проблема розмежування дисциплінарної відповідальності за порушення законодавства при розгляді справ та за порушення правил суддівської етики остаточно також не вирішена. Вказаний документ регламентує можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності за порушення встановлених законодавством обов'язків та Правил суддівської етики[435].

На нашу думку, притягнення судді до дисциплінарної відповідальності у зв'язку з неправильним застосуванням правових норм при відправленні правосуддя може мати місце тільки у випадках доведення умисності та систематичності допущення порушення того самого порушення закону, незважаючи на те, що судами вищестоящих інстанції такі помилки судді неодноразово виправлялись. Лише при сукупності зазначених ознак можна вести мову про порушення суддею присяги, текст якої закріплений у ст. 10 Закону України "Про статус суддів". У протилежному випадку притягнення судді до дисциплінарної відповідальності за неналежне (з точки зору інших осіб) застосування законодавства при здійсненні правосуддя є порушенням ст. 31 вказаного Закону.

Окрім зазначених випадків порушення законодавства підставами для притягнення до дисциплінарної відповідальності є порушення правил суддівської етики, оскільки, як пише Л. Є. Виноградова, особистість судді, що допустив аморальну прояву, підриває авторитет судової влади, викликає сумнів у справедливості, неупередженості і можливості його діяльності[436].

З урахуванням викладеного можна погодитися з позицією А. О. Селіванова про те, що для встановлення підстав відповідальності суддів, дії яких підпадають під дисциплінарну відповідальність за допущені порушення при здійсненні судочинства, необхідно з урахуванням об'єктивних чинників визначити та розмежувати категорії дисциплінарного вчинку і судової помилки, за які на суддів не накладаються стягнення в порядку застосування дисциплінарних проваджень кваліфікаційними комісіями і Вищою радою юстиції[437]. Поряд з цим слід враховувати і вимоги принципу I (2) а (і), d Рекомендацій Комітету міністрів Ради Європи № Я (94) 12, що факт перегляду, зміни чи скасування судового рішення апеляційною інстанцією не може бути підставою для порушення дисциплінарного провадження відносно судді. У той же час відповідно до прийнятої Європейською асоціацією суддів Резолюції по дисциплінарному провадженню стосовно суддів, прийнятої у травні 2006 р., будь-яка спроба представників законодавчої та виконавчої влади притягнути суддю до дисциплінарної відповідальності за ухвалення конкретного рішення не є оправданим втручанням у судовий процес та складає пряму загрозу незалежності суддів[438].