На нашу думку, притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності з приводу скасування чи зміни судового рішення або з підстав припущення щодо незаконності й необґрунтованості акта правосуддя, що ухвалювався суддею, суперечить міжнародно-правовим актам, що встановлюють стандарти дисциплінарної відповідальності суддів.

Як пише В. Валанчус, у більшості країн підстави дисциплінарної відповідальності суддів включають вчинення представниками судових органів протизаконних діянь, порушення етичних стандартів, які застосовуються щодо суддів, або невиконання правил щодо неприпустимості поєднання суддівської діяльності з іншими видами діяльності (наприклад, діяльність суддів у політичних партіях прямо заборонена ст. 5 Закону України "Про статус суддів", ч. 2 ст. 113 Конституції Литовської Республіки тощо). Дисциплінарна відповідальність суддів тісно пов'язана з вимогами щодо суддівської етики і, згідно з формулюванням Європейського суду з прав людини, "об'єктивної безсторонності" суддів.

Дотримуючись вимог щодо принципу суддівської незалежності, очевидним є те, що скасування або перегляд судового рішення в апеляційному порядку само по собі не може слугувати належною підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Рекомендація № R (94) 12 встановлює, що "... рішення суддів не повинні розглядатися як предмет будь-якого перегляду, за винятком здійсненого в межах апеляційного провадження, передбаченого законом", ". судді повинні мати повну свободу вирішувати справи безсторонньо, відповідно до їх переконання та власного тлумачення певних фактів, а також відповідно до правил, встановлених чинним законодавством" та що ". суддів не слід зобов' язувати давати пояснення щодо конкретних обставин справи будь-кому, за винятком представників судової влади"[439].

Скасування судового рішення й ухвалення судом апеляційної інстанції нового рішення відбувається за умови порушення вимог законності й обґрунтованості судового рішення, які можливо виправити при розгляді справи в суді апеляційної інстанції. Це повноваження апеляційного суду сприяє найбільш оперативному розгляду цивільної справи з винесенням рішення по суті спору та виходячи з цього є основними із повноважень апеляційного суду. У правовій літературі вірно визначається, що таке повноваження відповідає цілям апеляційного провадження - завершити провадження у справі на цій стадії цивільного процесу й усунути судову помилку[440]. Характеризуючи дане повноваження, В. В. Віхров виступає за недоцільність надання апеляційному судові повноваження щодо винесення власного нового судового акта за результатами розгляду апеляційної скарги[441], з чим автор даної роботи не може погодитись.

Підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення апеляційним судом нового рішення є:

1.  неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2.  недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими;
3.  невідповідність висновків суду обставинам справи;
4.  порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

У 2005 р. в апеляційному порядку скасовано та змінено 28,4 тис. рішень місцевих судів у цивільних справах, або 2,5 % [1,9 %] від постановлених, а найбільше - судів м. Києва - 5,1 % (2203) та областей: Кіровоградської - 4,1 % (1093), Одеської - 3,8 % (2384), Закарпатської - 3,5 % (714), Чернігівської - 3,4 % (843), а також Автономної Республіки Крим - 4,1 % (2353)[442].

Поряд з цим у 2006 р. в апеляційному порядку скасовано і змінено 26,3 тис. рішень, або 2,9 % [2,5 %] від ухвалених місцевими судами, а найбільше - судами Автономної Республіки Крим - 4,9 % (2,2 тис.), м. Києва - 4,9 % (1,8 тис.), а також областей: Дніпропетровської - 4,3 % (2,9 тис.), Кіровоградської - 4,2 % (927), Одеської - 4,0 % (2,1 тис.). Кількість ухвалених апеляційними судами нових рішень порівняно з попереднім роком збільшилася з 9,7 тис. до 10,9 тис., що на 12,5 % більше, або 50,8 % [40,4 %] від усіх скасованих рішень. Найменший відсоток нових рішень ухвалено апеляційними судами областей: Одеської - 31,8 %, Луганської - 35,2 %, Харківської - 35,8 %[443].

У 2008 р. в апеляційному порядку кількість скасованих і змінених рішень зменшилась та склала 25,6 тис. рішень, що на 0,5 % менше від аналогічної статистики 2007 р. Найбільший відсоток скасованих і змінених рішень, ухвалених судами м. Києва, - 5,2 % [3,9 %], областей: Дніпропетровської - 4,7 [4,4 %], Закарпатської - 3,8 % [3,5 %], Київської - 3,5 [2,6 %], а також Автономної Республіки Крим - 4,1 % [3,5 %][444].

Як бачимо, динаміка статистичних даних діяльності судів апеляційної інстанції свідчить про підвищення якісного рівня винесених рішень судами першої інстанції. Це зумовлюється поступовим скороченням рішень місцевих судів, котрі оскаржуються в апеляційному порядку.

У юридичній літературі даються різні тлумачення зміни рішення суду першої інстанції як засобу усунення судової помилки[445]. На нашу думку, зміна судового рішення сприятиме скороченню чи взагалі усуненню випадків направлення апеляційними судами цивільних справ на новий розгляд до суду першої інстанції, що пропонується М. М. Бородіним[446]. Враховуючи багато поглядів на зміст вказаної дії, уявляється, що зміна рішення суду першої інстанції відбувається у випадках зміни будь-якої його частини без зміни суті рішення (наприклад, зміна мотивувальної частини судового рішення або резолютивної в частині вимог, заявлених у суді першої інстанції). У зв'язку з цим слід погодитися з Л. М. Павловою щодо того, що законодавство не розкриває змісту понять "зміна", "скасування" та "винесення нового рішення"[447].

У юридичній літературі вказувалось на те, що зміна судового рішення обумовлюється таким: на підставі висновків суду першої інстанції апеляційний суд вправі виправити допущену помилку у застосуванні норми матеріального права, виправивши розмір присудженої суми або у розподіленні між сторонами судових витрат. Зміна рішення суду першої інстанції або ухвалення нового рішення без передачі справи на новий розгляд відбувається за умови, якщо по справі не вимагається зібрання або додаткової перевірки доказів, обставини справи встановлені судом першої інстанції повно та правильно, але допущена помилка у застосуванні норм матеріального права[448].

За правилами ст. 309 ЦПК зміна рішення можлива не тільки при допущенні помилки у застосуванні норм матеріального, але й процесуального права. При цьому порушення останніх не повинно впливати на суть рішення, оскільки в такому випадку рішення суду має бути скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції (ст. 311 ЦПК). Зміна рішення при порушенні норм процесуального права відбувається, наприклад, при зміні розміру судових витрат, встановлених судом першої інстанції.

За правилами ЦПК УРСР 1963 р. законодавець не визначав суттєвих відмінностей між законністю й обґрунтованістю рішень судів першої інстанції. Обговорюючи питання про законність і обґрунтованість рішення, суд касаційної інстанції не вправі був встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті судом першої інстанції, змінювати чи постановлювати нове рішення з цих підстав або на підставі додаткових матеріалів, що не розглядалися судом першої інстанції. Змінювати чи постановляти нове рішення суд касаційної інстанції міг лише у разі, коли у справі не вимагалося збирання або додаткової перевірки доказів, обставини справи встановлені судом першої інстанції повно та правильно, але допущено помилку в застосуванні норм матеріального права[449].

Пункт 4 ст. 305 ЦПК 1963 р. у редакції Закону України від 21.06.2001 р. № 2540-ІІІ також передбачав можливість зміни рішення або ухвалення нового рішення, але ст. 309 ЦПК 1963 р. у редакції вищевказаного Закону та інші норми ЦПК не конкретизували випадки зміни судового рішення, а закріплювали лише підстави для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.

За змістом ЦПК обґрунтованість судового рішення являє собою взаємозв'язок доведеності й аргументованості всіх висновків, що містяться в рішенні. Обґрунтованість як вимога, яка пред'являється законодавцем до судового рішення, має включати також посилання на докази, що були досліджені під час розгляду справи.

Як підстава для скасування судового рішення, неповне з' ясування судом обставин, що мають значення для справи, пов' язане з невірним визначенням судом першої інстанції предмета доказування - кола матеріально-правових фактів. Реалізація вказаної підстави для скасування рішення суду першої інстанції може мати місце у випадку неякісного проведення провадження у справі до судового розгляду. Скасування рішення за зазначеною підставою може мати місце також при неналежній оцінці доказів, що мають значення для правильного розгляду цивільної справи. Скасовуючи рішення у зв'язку з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, суд апеляційної інстанції повинен дати оцінку тому, яке значення для винесення рішення могло б мати встановлення того чи іншого факту. Якщо встановлення такого факту не могло привести суд до іншого кінцевого висновку, то рішення суду першої інстанції не повинно скасовуватись. Так, у серпні 2001 р. Р., Б., О. та інші звернулись до суду з позовом до ВАТ "Кримавіабуд" (далі - ВАТ) щодо бездіяльності посадових осіб та просили відшкодувати заподіяну їм моральну шкоду, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що у травні 2001 р. вони звернулися з письмовою заявою до голови правління ВАТ з проханням оформити документи для отримання ордерів і перепрописки та надати їм письмову відповідь. Однак голова правління ВАТ відповіді їм не надав на порушення Закону України "Про звернення громадян".

Залізничний районний суд м. Сімферополя позов задовольнив: постановив стягнути з відповідача на користь позивачів для відшкодування моральної шкоди по 2 тис. грн кожному. Апеляційний суд Автономної Республіки Крим ухвалою від 13 січня 2003 р. рішення районного суду в частині відшкодування моральної шкоди змінив та постановив стягнути на користь кожного з позивачів по 200 грн. Апеляційний суд, діючи в межах своїх повноважень і з урахуванням фактичних обставин справи, зменшив розмір стягуваної моральної шкоди до 200 грн кожному з позивачів. У цьому випадку суд першої інстанції неповним чином з'ясував обставини справи та розмір моральної шкоди, заподіяної позивачам[450].