Недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважає встановленими, є наслідком реалізації апеляційним судом права вільної оцінки доказів по справі з приводу неналежної їх оцінки судом першої інстанції. До висновку про недоведеність обставин, що мають значення для справи, суд апеляційної інстанції доходить у випадках, коли в нього є сумніви в достовірності доказів, їх повноті, правильності даної їм оцінці. Висновок про доведеність чи недоведеність обставин, що мають значення для справи, можливий лише на підставі оцінці доказів. Призначення оцінки доказів апеляційною інстанцією складається з перевірки правильності їх оцінки судом першої інстанції.

У той же час слід визнати справедливою існуючу в науковій літературі точку зору про те, що апеляційна інстанція не може змінити або винести нове рішення на підставі обставин, котрі не були обговорені та перевірені судом першої інстанції з урахуванням думки осіб, що брали участь у розгляді справи судом першої інстанції[451]. Поряд з цим зазначається, що суд скасовує винесене рішення і в тому випадку, коли судовий акт ґрунтується на доказах, які не переконують у правильності прийнятого рішення. При наявності двох суперечливих висновків експертів призначення третьої комплексної експертизи обов'язкове, якщо висновки перших двох не дозволяють віддати перевагу одному висновку перед іншим. У зв'язку з цим варто підкреслити недопустимість явного перебільшення доказової сили висновків експертів. Висновок експерта - лише один із засобів доказування. В залежності від його оцінки в сукупності з іншими доказами воно може бути покладено в обґрунтування рішення, але може бути відвернуте як доказ по справі[452].

Необґрунтованість судового рішення у вигляді недоведеності обставин, що мають значення для справи від такого виду необґрунтованості, як неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, полягає в тому, що в першому випадку суд першої інстанції, правильно визначивши предмет доказування та визнавши встановленими істотні по справі обставини (юридичні факти матеріального права), не привів достатньо доказів їх існування. У другому ж випадку суд поряд з неповним з' ясуванням обставин справи не визначив предмет доказування по колу цих обставин. У випадку обґрунтування висновків суду на недостатньо досліджених і неналежно оцінених ним доказах рішення суду не може бути визнане законним та обґрунтованим і підлягає скасуванню. В рішенні суд повинен дати належну оцінку доказам або зазначити причини, з яких не взяв їх до уваги[453].

Невідповідність висновків суду обставинам справи має місце в тих випадках, коли з повно та правильно встановлених фактичних обставин справи суд першої інстанції зробив невірний висновок про фактичні взаємовідносини сторін. Нерідко невідповідний обставинам справи висновок суду, викладений у рішенні, породжує в апеляційного суду сумніви або у повноті з' ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, або у їх доведеності.

Невідповідність висновків суду обставинам справи може проявлятись двояко. По-перше, у протиріччі висновків суду, викладених у рішенні, встановленим їм фактам. По-друге, у протиріччі висновків суду щодо правовідносин сторін або відносно обставин справи.

Важливо чітко уявляти зазначені відмінності, оскільки від цього залежить правильність дій апеляційного суду.

Невідповідність висновків суду обставинам справи може бути і наслідком того, що суд не навів мотиви, по яких він відхилив одні докази та визнав достовірними інші. Часом такі випадки відбуваються при урахуванні обставин справи, які стали приводом для задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди. У липні 2003 р. Ж. звернулася до суду із заявою про відшкодування шкоди, заподіяної їй незаконними діями органів досудового слідства і прокуратури. Жовтневий районний суд м. Полтави 19 квітня 2004 р. позовні вимоги позивача задовольнив: стягнув з державного казначейства України на користь заявниці 14 тис. 73 грн на відшкодування матеріальної шкоди та 1 млн грн - як компенсацію моральної шкоди.

Апеляційний суд Полтавської області рішенням, зміненим Судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України, рішення суду першої інстанції змінив, зменшивши розмір стягнення до 150 тис. грн шляхом зобов'язання Державного казначейства України списати зазначену суму з відповідного рахунку, на якому обліковуються кошти Державного бюджету України. Таким чином, суд апеляційної інстанції визнав невідповідними обставинам справи висновки суду першої інстанції стосовно наявності у спірних правовідносинах матеріальної шкоди[454].

На нашу думку, невідповідними обставинам справи висновки суду, викладені у рішенні, мають визнаватись і в тому випадку, якщо ці висновки немотивовані чи мотивовані непереконливо.

У юридичній літературі зазначалося, що невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи може мати місце і тоді, коли у процесі використовуються непрямі докази, і їм суд надає перевагу[455]. На наш погляд, з наведеним положенням навряд чи можна погодитись, оскільки в протилежному випадку можна говорити про порушення принципу свободної оцінки доказів, у відповідності з котрим жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Окремою підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо судом застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини. Так, рішенням Київського районного суду м. Харкова від 18.08.05 р. задоволені позовні вимоги гр. С. до гр. Л. та інших про визнання угоди недійсною. Задовольняючи позовні вимоги по справі, суд першої інстанції вказав, що гр. Л. без згоди дружини - гр.

С.  передав 33 % належної йому частки у статутному фонді ТОВ "НВЦ Даніка - Плюс" гр. Ф. Скасовуючи рішення районного суду і відмовляючи в позові, судова колегія Апеляційного суду Харківської області вказала, що за ч. 1 ст. 115 ЦК України господарське товариство є власником майна, яке передане йому учасниками у власність як внесок до статутного фонду. Таким чином, після внесення гр. Л. майна до статутного фонду "НВЦ Даніка - Плюс" воно стало власністю товариства. Згідно з п. 4 ст. 116 ЦК України учасник господарського товариства має право здійснити відчуження частки у статутному капіталі товариства. Чинним законодавством не передбачено отримання згоди подружжя на передачу частки у статутному фонді товариства з обмеженою від- повідальністю[456].

Неправильно застосованим слід розцінювати закон у тому випадку, коли не застосовано закон, який підлягав застосуванню. Характеризуючи зазначені випадки порушення чи неправильного застосування норм матеріального права, необхідно враховувати таке: порушення норм матеріального права, яке проявляється у незастосуванні закону, що підлягає застосуванню, або у застосуванні закону, який не підлягає застосуванню, не завжди можливо чітко розрізнити. Тому для їх розмежування необхідно мати на увазі, що у випадку застосування закону, який не підлягає застосуванню, суд помилково до відносин сторін застосовує не той закон, який має бути застосований; суд при вирішенні правового спору не застосовує в повному обсязі норми матеріального права та виносить рішення, яке суперечить чинному законодавству.

Неправильне застосування закону об' єднує і випадки, коли суд взагалі не керувався при розгляді справи жодним законом або у випадку, коли суд хоч і керувався законом, але не тим, що регулює спірні правовідносини. Згідно із ст. 8 ЦПК при неврегулюванні спірних правовідносин певною, конкретною нормою права, суд не вправі повільно вирішувати справу, а має застосовувати закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, має зазначити у своєму рішенні на недолік суду першої інстанції та вказати закон, на підставі якого слід розв'язувати справу.

При порушенні норм матеріального права суд посилається на недіючі правові норми, неналежно вирішує питання належного застосування законодавства у випадку колізії законів, а також застосовує нормативний акт, виданий некомпетентним органом. Таким чином, перевіряючи законність рішення, суд має перш за все враховувати дію закону в часі та просторі. Матеріально-правові відносини регулюються нормами, чинними в момент виникнення конкретних правовідносин, якщо закон, який пізніше набрав чинності, на час розгляду справи не має зворотної сили[457].

Порушення норм процесуального права також можуть бути підставою для скасування або зміни рішення за умови, якщо ці порушення призвели до неправильного вирішення справи. Так, рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 01.08.05 р. задоволені позовні вимоги ЗАТ "Український мобільний зв'язок" про стягнення з гр. Н. 2 526 грн. Судова колегія апеляційного суду Харківської області ухвалою від 03.11.05 р. рішення суду першої інстанції скасувала, справу направила на новий розгляд. Приймаючи таке рішення, судова колегія вказала, що справа заслухана у відсутність відповідача. У матеріалах справи відсутні відомості про належене повідомлення гр. Н. про час та місце слухання справи. В апеляційній скарзі гр. Н. пояснила, що з 31.07.05 р. до 07.08.05 р. вона перебувала за межами України. На підтвердження своїх доводів вона до скарги додала авіаквитки. В цьому випадку відбулось порушення права Н. на судовий захист[458].

При розгляді справи судом першої інстанції можуть мати місце процесуальні порушення, які не впливають на суть рішення та не можуть бути підставою до його скасування. Наприклад, при порушенні строків розгляду справ чи при розгляді справи в закритому судовому засіданні з наступним встановленням апеляційною інстанцією, що підстав для цього не було. Подібні порушення мають формальний характер, а згідно з процесуальним законом жодне правильне по суті рішення не може бути скасовано з одних лише формальних міркувань. Тому процесуальні порушення, які в конкретному випадку не могли вплинути на правильність розгляду спору про матеріальне право, не можуть служити причиною скасування рішення.

При виявленні судом апеляційної інстанції порушень норм процесуального права, що не впливають на правильність судового рішення та не є підставами для скасування останнього, апеляційний суд вказує на такі порушення відповідному суду першої інстанції окремою ухвалою, застерігаючи його тим самим від повторювання таких помилок.

Наступне функціональне повноваження закріплено у ст. 310 ЦПК. Відповідно до вказаної норми рішення суду підлягає скасуванню в апеляційному порядку із закриттям провадження у справі або залишенням заяви без розгляду з підстав, визначених статтями 205 і 207 ЦПК. Як зазначає М. М. Бородін, при застосуванні вказаного повноваження апеляційні суди будь-яких суттєвих труднощів не зазнають[459].

У той же час не можна не зазначити таке. Якщо судом першої інстанції ухвалено законне й обґрунтоване рішення, смерть фізичної особи чи припинення юридичної особи - сторони в спірних правовідносинах після ухвалення рішення, що не допускає правонаступництва, не може бути підставою для застосування вимог ч. 1 зазначеної норми.