Згідно із ст. 310 ЦПК рішення суду підлягає скасуванню в апеляційному порядку із закриттям провадження по справі або із залишенням заяви без розгляду з підстав, зазначених у статтях 205 і 207 ЦПК. Повноваження на скасування рішення із закриттям провадження у справі чи залишенням заяви без розгляду виникають, на відміну від повноважень на винесення нового рішення або зміну раніше винесеного рішення, котре застосовується у зв'язку із порушенням норм матеріального права, за наявності порушень процесуального закону.

Закриття провадження по справі та залишення заяви без розгляду обумовлюють закінчення розгляду цивільної справи без винесення судового рішення. Наслідком залишення заяви без розгляду є можливість повторного звернення до суду з тотожним позовом після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду.

При закритті провадження по справі повторний розгляд справи судом того самого позову між тими ж сторонами неможливий. Ця форма закінчення цивільних справ застосовується у випадках, коли суд незаконно прийняв справу до судового провадження або коли продовження процесу стає неможливим або недоцільним[460].

Скасування судового рішення із залишенням заяви без розгляду відбувається за умов існування обставин, передбачених ст. 207 ЦПК. У науковій літературі вказується, крім зазначеного, на таку особливість реалізації вищевказаного повноваження: якщо при розгляді справи в порядку окремого провадження виникає спір про право, що вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах. Перелік підстав залишення заяви без розгляду є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає[461].

Для правильного застосування апеляційними судами повноваження щодо скасування рішення суду першої інстанції із закриттям провадження по справі останні можна поділити на три групи: першу складають підстави, які свідчать про помилку суду у зв'язку з відсутністю у позивача права на судовий захист по даній справі; другу - підстави, підґрунтям котрих є принцип диспозитивності цивільного процесу (відмова позивача від позову в разі прийняття її судом, укладання сторонами мирової угоди за умови визнання останньої судом); третю - випадки вибуття сторони із процесу, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

Закриття провадження по справі судом апеляційної інстанції має певні наслідки: сторони та інші учасники судового процесу повертаються в те положення, в якому вони перебували до пред' явлення позову; настає поворот виконання рішення суду першої інстанції (у випадку, коли закон допускає негайне виконання судового рішення); повторне пред'явлення тотожного позову неможливо. Суд апеляційної інстанції закриває провадження по справі за наявності підстав, встановлених ст. 205 ЦПК.

Провадження в цивільній справі може бути закрито з підстав наявності рішення суду в іншій справі, що набрало законної сили в тому разі, коли в обох справах сторони, підстави і предмет спору є тотожними. Так, 12 березня 2001 р. М. Н. звернулася до суду з позовом до М. М. про витребування майна з чужого незаконного володіння. Позивачка зазначила, що з 16 жовтня 1993 р. до 18 січня 2001 р. перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі. У цей період вона одержала за договором дарування холодильник "Норд-214/6", пральну машину "Донбас" і газову плитку "Норд". Окрім того, її особистими речами є шкіряна жіноча куртка вартістю 3 тис. грн, норкова шапка - 3 тис. грн та золоті сережки - 150 грн. Оскільки відповідач не повертає це майно, позивачка просила задовольнити її вимоги. Рішенням Любарського районного суду Житомирської області від 5 квітня 2001 р. позов було задоволено частково: зобов'язано М. М. повернути М. Н. холодильник "Норд-214/6" вартістю 750 грн, пральну машину "Донбас" - 250 грн та газову плитку "Норд" - 300 грн, в іншій частині позову відмовлено.

Ухвалою судової колегії в цивільних справах рішення районного суду було скасовано, а провадження у справі закрито з приводу наявності рішення суду, яке постановлено щодо тих же сторін, про той самий предмет і з тих самих підстав. Проте такі висновки обласного суду не є обґрунтованими. Як видно з матеріалів справи, Любарський районний суд 14 грудня 2000 р. вирішив питання про поділ майна подружжя та констатував, що холодильник, пральна машина, газова плитка, належність яких позивачці підтверджено договором дарування, а також шкіряна жіноча куртка, норкова шапка, золоті сережки є її особистим майном і поділу не підлягають. При цьому питання про витребування майна із чужого незаконного володіння суд не вирішував. Таким чином, спір щодо того самого предмета із тих самих підстав між тими самими сторонами судом не вирішувався і рішення не постановлялось, а отже, підстав для скасування рішення Любарського районного суду від 5 квітня 2001 р. у справі про витребування майна з чужого незаконного володіння і для закриття в ній провадження судова колегія не мала[462].

Відповідно до ч. 2 ст. 310 ЦПК, якщо судом першої інстанції ухвалено законне й обґрунтоване рішення, але після цього відбулася смерть фізичної особи чи ліквідація юридичної особи - сторони в спірних правовідносинах, що допускає правонаступництва, - то в цих випадках судом апеляційної інстанції не можуть застосовуватись повноваження, спрямовані на закриття провадження у справі або залишення заяви без розгляду. Так, смерть позивача у справі про розірвання договору довічного утримання не може бути підставою для закриття провадження в цій справі, якщо є спадкоємці за законом чи заповітом[463].

Стаття 311 ЦПК передбачає підстави для застосування повноважень суду апеляційної інстанції на скасування судового рішення і передачі справи на новий розгляд. Необхідність дослідження даного виду повноважень обумовлена поширенням допущення місцевими судами порушення норм права, які тягнуть необхідність застосування апеляційними судами повноваження, спрямованого на скасування рішення суду першої інстанції і передачі справи на новий розгляд. Так, у 2005 р. в апеляційному порядку скасовано з направленням справи на новий судовий розгляд 12,8 тис., що на 1,8 % менше, або 53 % [57,3 %] від усіх скасованих. Кожне третє рішення скасовано у зв'язку з розглядом справи за відсутності будь-кого з осіб, що беруть участь у справі, і яких належним чином не було повідомлено про час та місце судового розгляду. Кількість скасованих із цієї підстави судових рішень збільшилася в минулому році на 47,1 % і становила 4,2 тис., або 33,2 % [22,1 %] від усіх скасованих із направленням справи на новий судовий розгляд. Вирішення місцевими судами питання про
 

 
права й обов'язки осіб, які не брали участь у розгляді справи, стали підставою для скасування 2,8 тис. рішень, або 21,9 % [16,4 %][464]. У наступному 2006 р. в апеляційному порядку скасовано 9,1 тис. судових рішень місцевих судів у цивільних справах із направленням справи на новий судовий розгляд, що на 28,6 % менше, або 42,2 % [53 %] від усіх скасованих[465]. Із направленням справи на новий судовий розгляд у 2008 р. скасовано 8,8 тис. рішень місцевих судів у цивільних справах[466].

Визначений ст. 311 ЦПК перелік підстав для скасування судом апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції з направленням справи на новий розгляд є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Судовій практиці відомі випадки застосування вказаної норми процесуального права без наведення мотивів та посилань на закон з обґрунтуванням того, чому справа має бути розглянута судом першої інстанції, а не апеляційним судом. Це може призвести до скасування судом касаційної інстанції ухвали апеляційного суду та направлення справи на новий апеляційний розгляд[467].

Слід зазначити, що в процесуальній літературі зустрічаються пропозиції значно скоротити кількість підстав для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд[468]. На нашу думку, законодавцю вдалося оптимізувати можливість реалізації даного повноваження, оскільки зміст таких підстав дає підстави стверджувати про неможливість винесення справи по суті в апеляційному суді за наявності зазначених порушень процесуального законодавства.

Однак вказані точки зору не є в літературі панівними.

О.  М. Шиманович, наприклад, обґрунтовує висновок про необхідність доповнення переліку підстав для скасування рішення суду і передачі справи на новий розгляд, передбаченого ч. 1 ст. 311 ЦПК, такими пунктами: 1) у справі відсутній журнал судового засідання або він не підписаний головуючим і секретарем судового засідання; 2) при розгляді справи були порушені правила про мову, якою здійснюється судочинство[469] .

Вважаємо, що реалізація на законодавчому рівні пропозиції вказаного автора не сприятиме вдосконаленню діяльності апеляційного суду, враховуючи таке. Оскільки випадки скасування судового рішення, про які пише О. М. Шиманович, не впливають на зміст законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції та мають характер формальних порушень правових норм, які не повинні тягнути скасування судового рішення.

Рішення суду в будь-якому разі підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд за наявності підстав, зазначених у пп. 1-5 ч. 1 ст. 311 ЦПК. Як видно, рішення скасовується з направленням справи на новий розгляд за умов, якщо воно містить недоліки, які можуть бути виправлені тільки при новому розгляді справи в суді першої інстанції.

Будь-яких труднощів у застосуванні пп. 1 і 2 ст. 311 суди не зазнають, оскільки в обох випадках мова йде про скасування явно неправосудних рішень та необхідність повторного розгляду справи судом першої інстанції. Як свідчить судова практика, випадків реалізації апеляційними судами повноважень, передбачених пп. 1 та 2 ч. 1 ст. 311 ЦПК, практично немає. Випадки розгляду справи неповноваженим суддею або складом суду може мати місце при порушенні судом вимог статей 18, 19 ЦПК. Ухвалення чи підписання рішення не тим суддею, який розглядав справу, позбавляє його значення акту правосуддя, а тому є безумовною підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд у випадку її розгляду за відсутності будь- кого з осіб, які беруть участь у справі, належним чином не повідомлених про час і місце судового засідання. Наприклад, у 2006 р. кожне третє рішення, або 35 % [33,2 %] від усіх скасованих із направленням справи на новий судовий розгляд скасовано у зв'язку з розглядом справи за відсутності будь- кого з осіб, які беруть участь у розгляді справи, належним чином не повідомлених про час і місце судового засідання. Частіше з цієї підстави скасовувалися рішення, ухвалені місцевими судами областей: Чернівецької - 56,4 %, Донецької - 48,6 %, Сумської - 48,1 %, Харківської - 45 %, а також м. Севастополя - 50,5 %[470].