а) психічна хвороба, за наявності якої потерпіла особа не усвідомлює свої дії (без­діяльність) і (або) не може керувати ними. Психічну хворобу такої особи можна роз­глядати як безпорадний стан тільки у випадках, якщо ця хвороба має явний характер, або коли винний знав про неї і свідомо використовував виниклу неспроможність по­терпілої особи, обумовлену психічною хворобою, правильно усвідомлювати або оцінювати те, що відбувається;

б)  непритомний стан (непритомність, що виникла, наприклад, унаслідок хвороби);

в) стан сп ’яніння - маються на увазі випадки, коли потерпіла особа вже знаходи­лася у безпорадному стані (наприклад, міцно спала після уживання алкогольних на­поїв), чим і намагається скористатися ґвалтівник. Визнати стан сп’яніння таким, що відповідає психічній безпорадності, можна тільки за такого ступеня сп’ яніння потер­пілої особи, який позбавляє її можливості усвідомлювати навколишню обстановку і розуміти значення вчинюваних з нею дій;

г) малоліття потерпілої особи.

Так, С. був засуджений за зґвалтування 6-річної дівчинки. С. зустрів дівчинку на вулиці і запросив її покататися на автомобілі, вивіз за місто в ліс. Там він пригощав дівчинку цукерками, розказував їй казки, грав з нею у схованки, а потім вчинив щодо неї низку розпусних дій і обманним шляхом здійснив з нею статевий акт. Захищаючись у суді, С. лицемірно стверджував, що дівчинка не опиралася і «добровільно» погоди­лася на вчинення статевого акту. Суд цілком правильно вказав, що не може бути й мови про добровільну згоду на статевий акт з боку шестирічної дівчинки, оскільки вона в силу свого віку і розвитку не розуміла і не могла правильно оцінити дійсний харак­тер такого роду вчинюваних щодо неї дій.

При фізичній безпорадності у потерпілої особи відсутня можливість чинити про­тидію ґвалтівнику. Такий стан може бути викликаний фізичними вадами потерпілої особи (наприклад, відсутність рук, ніг, сліпота тощо), її похилим віком або хворобою, що не є психічною, наприклад, пов’язаною з високою температурою; виснаженістю організму, перенесеною операцією тощо. Фізична безпорадність може бути виклика­на також і внаслідок вживання алкоголю або наркотиків. У цих випадках потерпіла особа, на відміну від психічної безпорадності, хоча й усвідомлює характер вчинюва­них щодо неї дій, але не може чинити опір, що й використовується ґвалтівником.

При зґвалтуванні з використанням фізичної безпорадності потерпілої особи опір останньої відсутній. Відсутність опору повинна бути наслідком об’єктивних причин, які використовуються ґвалтівником, а не згоди особи на статеві зносини. У тих ви­падках, коли особа, незважаючи на важкий фізичний стан, здатна чинити опір і чинить його, дії ґвалтівника кваліфікуються як вчинені із використанням насильства.

1.  Суб’єктивна сторона. Вина - прямий умисел. Суб’єкт злочину усвідомлює, що застосовує насильство, погрозу або використовує безпорадний стан потерпілої особи для вступу з нею у статеві зносини і бажає цього. Мотивом зґвалтування є переважно прагнення задовольнити статеву пристрасть.
2.  Суб’єкт зґвалтування. Безпосереднім фізичним виконавцем злочину може бути будь-яка осудна особа (як чоловік, так і жінка) протилежної з потерпілою особою статі, що досягла 14-річного віку.

За своєю об’єктивною стороною зґвалтування - це злочин, що має складене ді­яння, яке полягає не тільки у вчиненні статевого акту, а й у тому, що цей акт вчиню­ється із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з вико­ристанням безпорадного стану потерпілої особи. Тому його виконавцем (співвиконав- цем) визнається і той, хто, наприклад, застосовує до потерпілої особи фізичне або психічне насильство з метою примусити її вступити у статеві зносини з безпосереднім насильником. У таких випадках стать виконавця злочину (щодо потерпілої особи) значення не має. Безпосереднім насильником може бути не тільки особа, яка має озна­ки суб’єкта злочину, а й неосудна особа або малолітня.

1.  Зґвалтування вважається закінченим злочином з моменту початку статевих зносин. Для визнання зґвалтування закінченим злочином не має значення, чи закін­чила особа статевий акт у фізіологічному розумінні. Не є обов’язковими при статевих зносинах дефлорація або еякуляція.
2.  Заманювання потерпілої особи у зручне місце, придбання наркотиків для при­ведення її у безпорадний стан, створення групи та інше умисне створення умов для вчинення зґвалтування утворюють готування до цього злочину. Дії, безпосередньо спрямовані на вчинення статевого акту, але не доведені до його кінця з причин, що не залежать від волі винного, утворюють замах на зґвалтування (наприклад, спроба по­долати опір потерпілої особи шляхом застосування фізичного насильства, зв’язування, зривання одягу, погрози негайної фізичної розправи).
3.  Добровільна відмова від зґвалтування має місце в тих випадках, коли особа, усвідомлюючи повну можливість почати статевий акт, за своєю волею остаточно при­пиняє насилля і тим самим не доводить його до кінця. Така дія, як неодноразово вказував ВСУ, згідно з ч. 1 ст. 17 КК виключає кримінальну відповідальність за готу­вання до зґвалтування або замах на нього.
4.  У частині 2 ст. 152 КК передбачена відповідальність за зґвалтування, вчинене повторно або особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених стат­тями 153-155 КК.
5.  Зґвалтування вважається повторним, якщо йому передувало вчинене цією ж особою діяння, яке зазначене у частинах 1-4 ст. 152 КК. Для визнання зґвалтування повторним не мають значення стадії вчинених винною особою злочинів, вчинення їх одноособово чи у співучасті, наявність чи відсутність факту засудження винної особи за раніше вчинений злочин (злочини). Ознака повторності виключається, якщо за раніше вчинений злочин особу було звільнено від кримінальної відповідальності, або якщо судимість за раніше вчинений злочин було погашено чи знято у встановленому законом порядку, або якщо на момент вчинення нового злочину минули строки дав­ності притягнення до кримінальної відповідальності за раніше вчинений злочин. Характеризуючи цю ознаку, ПВСУ у постанові від 30 травня 2008 р. № 5 звернув увагу на випадки кваліфікації зґвалтувань, вчинених повторно. У пункті 6 Постанови зазначено, що відповідно до вимог ст. 33 Загальної частини КК при вчиненні двох або більше зґвалтувань, відповідальність за які передбачена різними частинами ст. 152 КК, дії винної особи належить кваліфікувати за сукупністю вчинених злочинів. Це прави­ло застосовується і тоді, коли перший злочин було вчинено без обтяжуючих обставин, а другий кваліфікується за ч. 2 ст. 152 КК за ознакою його повторності. Таким же чином слід кваліфікувати і дії винної особи, якщо вчинені нею злочини мали різні стадії, а також коли один із злочинів вона вчинила одноособово чи як виконавець (співвиконавець), а при вчиненні іншого була організатором, підбурювачем, пособ­ником.

Повторність може мати місце, коли потерпілими (у кожному випадку зґвалтування) є різні особи чи одна й та сама. Разом із тим ознака повторності виключається, якщо при вчиненні одного зґвалтування винна особа вступила з однією й тією ж потерпілою особою у статеві зносини два або більше разів, тобто за наявності ознак продовжуваного зґвал­тування. В останньому випадку потерпіла особа продовжує перебувати під впливом психічної або фізичної дії, її воля була пригнічена ще до першого статевого акту.

1.  Зґвалтування, вчинене особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, перед­бачених статтями 153-155 КК, є спеціальним видом повторності та окремою об­ставиною, що обтяжує кримінальну відповідальність. У разі вчинення зґвалтування особою, яка раніше вчиняла будь-який із злочинів, передбачених статтями 153-155 КК, за який вона не була засуджена, її дії треба кваліфікувати за сукупністю злочинів: за

ч.  2 (або частинами 3 чи 4, якщо є інші більш небезпечні обтяжуючі обставини) ст. 152 КК та відповідною частиною статей 153, 154 або 155 КК.

1.  У частині 3 ст. 152 КК передбачена відповідальність за зґвалтування, вчине­не групою осіб, або зґвалтування неповнолітньої чи неповнолітнього.
2.  Вчинення зґвалтування групою осіб передбачає: вчинення злочину кількома виконавцями (двома або більше), які досягли 14 років, та узгодженість дій учасників групи щодо потерпілої особи.

Як було зазначено, виконавцем зґвалтування є як особа, що безпосередньо здійснює статевий акт з потерпілою особою, так і та, яка застосовує фізичне насильство або погрози, тобто є співвиконавцем. Дії останніх слід кваліфікувати також за ч. 3 ст. 152 КК за обставиною, що обтяжує відповідальність, - «вчинене групою осіб» - без посилання на ст. 27 КК.

У разі, коли із групи осіб, які вчинили зґвалтування, лише одна особа має необ­хідні для кримінальної відповідальності ознаки суб’єкта злочину, а решта осіб вна­слідок неосудності або у зв’язку з недосягненням віку, з якого може настати кримі­нальна відповідальність, не можуть бути суб’єктами злочину, дії винної особи, яка за таких обставин притягується до кримінальної відповідальності, не можна розглядати як вчинення злочину групою осіб (див. п. 9 абз. 5 зазначеної Постанови).

Узгодженість дій учасників групи щодо потерпілої особи означає, що свідомістю кожного учасника зґвалтування охоплюється об’єктивне сприяння один одному у вчи­ненні злочину, при цьому не вимагається попередньої згоди між учасниками злочину. Якщо узгодженість відсутня, дії винних не можуть розглядатися як зґвалтування, вчинене групою осіб.

Групове зґвалтування може мати місце як щодо однієї, так і щодо декількох по­терпілих осіб. Причому таким визнається зґвалтування, коли винні, діючи узгоджено і застосовуючи фізичне насильство або погрозу стосовно кількох потерпілих, потім вчинюють статеві акти кожний з однією з них.

Дії особи, яка, сприяючи здійсненню насильницького статевого акту іншим учас­никам злочину, застосувала насильство до особи, яка намагалася перешкодити вчи­ненню зґвалтування, необхідно розглядати як пособництво в зґвалтуванні і кваліфі­кувати за ч. 5 ст. 27 КК і відповідною частиною ст. 152 КК.
 

Якщо співучасник (не співвиконавець) сприяв здійсненню зґвалтування одній особі, його дії кваліфікуються за ст. 27 і ч. 1 ст. 152 КК (за відсутності інших обтяжу­ючих обставин). Якщо допомога надається групі осіб, то співучасник повинен відпо­відати за ст. 27 і ч. 3 ст. 152 КК.

1.  Зґвалтування неповнолітньої (чи неповнолітнього) особи має місце тоді, коли воно вчинюється щодо потерпілих осіб у віці від 14 до 18 років. Для відповідальнос­ті необхідно встановити, що насильник достовірно знав або припускав, що вчиняє насильницький статевий акт з неповнолітньою особою, або повинен був і міг це усві­домлювати.

У судовій практиці часто виникають труднощі при кваліфікації випадків зґвал­тування неповнолітніх віком близько до 18 років. При обґрунтуванні усвідомлен­ня винним віку потерпілої особи слід ураховувати її зовнішній вигляд (схожість на підлітка, що не справляє враження повнолітньої особи, худорлявість, зріст тощо), який дає підстави для висновку, що винний, не знаючи фактичного віку потерпілої особи, повинен був і міг передбачити, що здійснює зґвалтування не­повнолітньої.

Водночас, якщо ж винний у вчиненні зґвалтування сумлінно помилявся щодо фак­тичного віку потерпілої особи, тобто за всіма обставинами справи вважав, що вона досягла повноліття, то він не може бути притягнутий за ч. 3 ст. 152 КК на підставі цієї обтяжуючої обставини.