1.  У частині 4 ст. 152 КК передбачена відповідальність за зґвалтування, що спри­чинило особливо тяжкі наслідки, а також зґвалтування малолітньої чи малолітнього.
2.  Особливо тяжкими наслідками можуть бути визнані, зокрема: смерть або са­могубство потерпілої особи, втрата нею будь-якого органа чи втрата органом його функцій, психічна хвороба або інший розлад здоров’ я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менше ніж на одну третину, непоправне знівечення обличчя, пере­ривання вагітності чи втрата репродуктивної функції, а так само зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншою невиліковною інфекційною хворобою, що є небез­печною для життя людини, які сталися внаслідок зґвалтування. Таким чином, особливо тяжкими наслідками визнаються лише ті, які заподіюють потерпілій особі реальну шкоду. Спричинення їй тяжких тілесних ушкоджень, лише небезпечних для життя, не належить, як уже зазначалося, до особливо тяжких наслідків зґвалтування, оскіль­ки під ними розуміється не будь-яке зґвалтування, що відрізняється особливо небез­печним характером, а таке, внаслідок якого настали виняткові для людини за своєю тяжкістю наслідки. Тому не становить особливо тяжких наслідків вагітність потерпі­лої, а також втрата нею незайманості (дефлорація).

Для відповідальності за зґвалтування, що спричинило особливо тяжкі наслідки, необхідне встановлення причинного зв’язку між зґвалтуванням і цими наслідками. Відсутність такого причинного зв’язку виключає можливість кваліфікації зґвалтуван­ня за ч. 4 ст. 152 КК. Із суб’єктивної сторони відповідальність за спричинення особливо тяжких наслідків настає як тоді, коли особа передбачала можливість їх настання, так і тоді, коли вона хоча і не передбачала, але повинна була і могла передбачити настан­ня таких наслідків.

Не є особливо тяжкими наслідками при зґвалтуванні свідоме поставлення потер­пілої особи в небезпеку зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невилі­ковної інфекційної хвороби, якщо захворювання не настало. Такі дії слід кваліфіку­вати за сукупністю злочинів, передбачених статтями 130 та 152 КК.

Заподіяння при зґвалтуванні тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілої особи, слід розглядати як настання особливо тяжких наслідків, передбачених ч. 4 ст. 152 КК, і тому додаткова кваліфікація за ч. 2 ст. 121 КК у таких випадках не потрібна.

Як уже зазначалося, при вирішенні питання про відповідальність за умисне вбив­ство за обтяжуючими обставинами дії особи, яка у процесі зґвалтування або замаху на цей злочин скоїла умисне вбивство, треба кваліфікувати за п. 10 ч. 2 ст. 115 КК і відповідно ч. 4 ст. 152 КК або за частинами 2 або 3 ст. 15 і ч. 4 ст. 152 КК як такі, що спричинили особливо тяжкі наслідки.

1. Зґвалтування малолітньої або малолітнього, про яке йдеться у ч. 4 ст. 152 КК, передбачає, що потерпілій особі не виповнилося 14 років. Таке зґвалтування підпадає під ознаки ч. 4 ст. 152 КК лише за умови, що винна особа достовірно знала або при­пускала, що потерпіла особа не досягла 14 років, або повинна була і могла це усвідом­лювати. У разі сумлінної помилки щодо дійсного віку потерпілої особи, дії ґвалтівни­ка потребують кваліфікації за ч. 3 ст. 152 КК за обставиною зґвалтування неповно­літньої чи неповнолітнього.