Стаття 56. Представники
Сторінки матеріалу:
- Стаття 56. Представники
- Сторінка 2
- Сторона, а також третя особа в адміністративній справі можуть брати участь в адміністративному процесі особисто і (або) через представника.
- Представником може бути фізична особа, яка відповідно до частини другої статті 48 цього Кодексу має адміністративну процесуальну дієздатність.
- Представники беруть участь в адміністративному процесі на основі договору або закону.
- Права, свободи та інтереси малолітніх та неповнолітніх осіб, які не досягли віку, з якого настає адміністративна проце суальна дієздатність, а також недієздатних фізичних осіб, захи щають у суді їхні законні представники - батьки, усиновлюва- чі, опікуни, піклувальники чи інші особи, визначені законом.
- Права, свободи та інтереси неповнолітніх осіб, які досяг ли віку, з якого настає адміністративна процесуальна дієздат ність, непрацездатних фізичних осіб і фізичних осіб, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть захищати в суді їхні за конні представники - батьки, уснновлювачі, опікуни, піклу вальники чи інші особи, визначені законом. Суд може залучати у таких справах відповідно неповнолітніх осіб, непрацездат них фізичних осіб, і фізичних осіб, цивільна дієздатність яких обмежена.
- Суд з метою захисту прав, свобод та інтересів неповноліт ніх осіб, які досягли віку, з якого настає адміністративна про цесуальна дієздатність, непрацездатних фізичних осіб і фізич них осіб, цивільна дієздатність яких обмежена, та які беруть участь у справі, може залучити до участі у справі їхніх закон них представників.
- Законним представником органу, підприємства, устано ви, організації в суді є його керівник чи інша особа, уповнова жена законом, положенням, статутом.
- Як законні представники діють також органи та інші осо би, яким законом надано право захищати права, свободи та ін тереси інших осіб.
143
9. У разі відсутності представника у сторони чи третьої особи, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, а також у разі, якщо законний представник цих осіб не має права вести справу в суді з підстав, встановлених законом, суд зупиняє провадження в справі та ініціює перед органами опіки і піклування чи іншими органами, визначеними законом, питання про призначення чи заміну законного представника.
1. Частиною 1 коментованої статті закріплене положення про можливість використання в адміністративному судовому процесі процесуального представництва, відповідно до якого сторона, а також третя особа в адміністративній справі можуть брати участь в адміністративному процесі особисто і (або) через представника.
Представництво є правовим інститутом, який опосередковує відносини, що виникають у зв'язку з діяльністю однієї особи від імені та в інтересах іншої особи, спрямованої на реалізацію прав та обов'язків того, кого представляють. ЦК України визначає представництво як правове відношення, у якому одна сторона (представник) зобов'язана за повноваженнями вчинити правочин від імені іншої сторони, яку вона представляє (ст. 237 ЦК України). Процесуальне представництво в адміністративному судочинстві має свою специфіку: це процесуальна діяльність особи (представника), спрямована на захист публічних суб'єктивних прав та інтересів іншої особи, яка бере участь у справі, публічних інтересів, а також сприяння адміністративному суду в з'ясуванні об'єктивної істини у справі, прийнятті обґрунтованого, справедливого і законного рішення.
Адміністративне процесуальне представництво є правовідносинами, у яких одна особа (представник) на підставі повноважень, наданих їй договором або законом, вчиняє у адміністративному судовому процесі процесуальні дії, спрямовані на захист прав і інтересів іншої особи, а також публічних інтересів.
Варто, однак, уточнити, що процесуальне представництво - це не одне правове відношення, а є системою, що включає правовідносини двох видів: внутрішні і зовнішні.
Внутрішні відносини представництва, що складаються між особою, яку представляють, і представником:
144
- спрямовані на упорядкування правових зв'язків між осо бою, яку представляють, і судом, тобто мають організаційний характер;
- мають щодо цих зв'язків допоміжний характер;
- виникають і реалізуються не в інтересах того, хто вчиняє дії (представника), а з метою здійснення і захисту прав та інте ресів особи, яку представляють.
Зовнішні відносини представництва, у свою чергу, мають два різновиди:
- відносини між представником і судом, які мають інформа ційний характер (представник повідомляє третю особу про те, що він має повноваження діяти від імені особи, яку представ ляє);
- відносини між особою, яку представляють, і судом. Вста новлення останніх є результатом дій представника.
Внутрішні і зовнішні відносини представництва взаємопов'язані. Це й зумовлює те, що дії, вчинені представником, безпосередньо створюють, змінюють, припиняють права та обов'язки особи, яку він представляє (ст. 239 ЦК України).
Внутрішні і зовнішні правовідносини представництва мають різний галузевий характер. Внутрішні правовідносини представництва мають матеріально-правовий характер, оскільки ґрунтуються на договорі доручення, факті родинних зв'язків, законі.
Зовнішні правовідносини представництва регулюються нормами адміністративного процесуального права і є за своїм характером адміністративно-процесуальними.
Представництво в адміністративному судовому процесі відрізняється від того, що встановлене нормами цивільного права метою, функціями, характером та змістом правовідносин, колом осіб, що мають право бути представниками тощо.
2. Представником, відповідно до ч. 2 коментованої статті, може бути фізична особа, яка відповідно до частини другої статті 48 КАС України має адміністративну процесуальну дієздатність.
За загальним правилом, це повнолітні, тобто особи, які до-сягли 18-річного віку. Винятки стосуються лише батьків, які по відношенню до своїх дітей не лише можуть, але й повинні виконувати функції законних представників і в тих випадках, коли самі є неповнолітніми.
145
Для певних осіб чи категорій осіб можливість бути представником обмежена. Наприклад, згідно зі ст. 116 ЦПК України не можуть бути представниками в суді особи, виключені з колегії адвокатів, судді, слідчі і прокурори, крім випадків, коли вони діють як батьки, опікуни, піклувальники або представники відповідного суду чи органу прокуратури, що є стороною в справі.
3. Підставами виникнення правовідносин представництва ч. З коментованої статті називає договір або закон.
Слід зазначити, що перелік підстав виникнення правовідносин представництва взагалі міститься в ЦК України, у ст. 237 якого вказано, що "представництво може ґрунтуватися на законі, договорі, акті органу юридичної особи або адміністративному акті*. Звідси можна дійти висновку, що підставами виникнення представництва, як правового відношення, так само, як і підставами виникнення повноваження слід вважати: волевиявлення представника і того, хто бажає мати представника, відображене у договорі; юридичні факти, вказані у законі; адміністративний акт; акт уповноваженого органу, яким особі дозволяється діяти у якості представника.
Частиною 3 коментованої статті введено обмежений, порівняно із цивільним законом, перелік підстав представництва у адміністративному суді: представництво може ґрунтуватися на договорі або законі. Отже, йдеться про добровільне (таке, що ґрунтується на договорі) та законне (таке, що ґрунтується на законі) представництво.
В залежності від значення волевиявлення сторін для виникнення правовідносин звичайно виокремлюють його два види - обов'язкове, яке зумовлене законом і не залежить від волі того, кого представляють, і добровільне, яке ґрунтується на волі довірителя і яке визначає повноваження представника.
При цьому добровільне представництво за своїм характером є практично завжди приватно-правовим, у той час як обов'язкове представництво може бути і приватно-правовим, але частіше є публічно-правовим, що виражається у підставах виникнення, значенні волі сторін, межах розсуду представника у виборі поведінки тощо. Якщо підставою виникнення добровільного представництва є така типова для приватного права категорія, як договір, то для обов'язкового представництва підставами є категорії публічного права: адміністративний акт, прямий припис закону та ін.
146
Має значення такий поділ і при характеристиці суб'єктного складу представництва, де традиційно виокремлюють три категорії суб'єктів: той, кого представляють; представник; суд.
При обов'язковому представництві тим, кого представляють, може бути й недієздатний, бо воля його значення не має.
Якщо ж вести мову про добровільне представництво, котре ґрунтується на волевиявленні сторін, то тут до принципала висуваються певні вимоги. Зокрема, при добровільному представництві припускається наявність і дієздатності того, кого представляють. Це пов'язано з тим, що він виражає свою волю, обираючи представника. Сказане певною мірою стосується і представника, який є ще одним учасником внутрішніх правовідносин представництва. При обов'язковому представництві, де є публічний елемент, воля представника для встановлення внутрішніх правовідносин представництва значення практично не має. У той час як добровільне представництво є результатом договору між ним і тим, кого представляють.
4. Відповідно до ч. 4 коментованої статті, права, свободи та Інтереси малолітніх та неповнолітніх осіб, які не досягли віку, з якого настає адміністративна процесуальна дієздатність, а також недієздатних фізичних осіб, захищають у суді їхні законні представники - батьки, усиновлювачі, опікуни, піклувальники чи інші особи, визначені законом.
Функції законних представників у адміністративному суді виконують батьки, усиновлювачі, опікуни, піклувальники чи інші особи, визначені законом.
Характерною особливістю представництва за законом є його спрямованість на захист прав і законних інтересів осіб, які внаслідок малоліття, недоумства або душевної хвороби не можуть піклуватися про себе самі, а тому є недієздатними (ст. 39 ЦК України) або лише частково дієздатними (ст. 31 ЦК України). У зв'язку з цим воля таких осіб для вирішення питання про необхідність представництва їхніх інтересів зовні не має значення.
Отже, законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей є батьки Це положення закріплене не лише у ЦК України, але й у СК України. Право батьків представляти своїх малолітніх та неповнолітніх дітей ґрунтується на такій складній юридичній сукупності, як норма закону і подія (народження дитини), а для представництва батька до того ж потрібна наявність акту цивільного стану (шлюбу з матір'ю дитини), пра-
147
вочину (заява про визнання себе батьком дитини за відсутності шлюбу з матір'ю), рішення суду про визнання батьком дитини. Законними представниками малолітніх та неповнолітніх дітей є також усиновлювачі, котрі за своїм правовим становищем до-рівнюються до батьків, їхнє право на представництво ґрунтується на нормі закону та рішенні про усиновлення.