Всього на сайті:

Дисертацій, Курсових: 2875

Підручників з права онлайн: 41

НПК кодексів України онлайн: 16

Стаття 75. Звільнення від відбування покарання з випробуванням

  1.  Якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п’яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засуджено­го без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
  2.  Суд приймає рішення про звільнення від відбування покарання з випро­буванням у випадку затвердження угоди про примирення або про визнання вини, якщо сторонами угоди узгоджено покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, позбавлення волі на строк не більше п’яти років, а також узгоджено звільнення від відбування покарання з випробуванням.
  3.  У випадках, передбачених частинами першою, другою цієї статті, суд ухва­лює звільнити засудженого від відбування призначеного покарання, якщо він протягом визначеного іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов’язки. Тривалість іспитового строку та обов’язки, які покладаються на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням, визначаються судом.
  4.  Іспитовий строк встановлюється судом тривалістю від одного року до трьох років.

(Стаття 75 із змінами, внесеними згідно із Законом України № 4652-УІ від 13 квітня 2012 р.)

  1. Відомий багато років нашому праву інститут засудження з випробуванням (умовне засудження і відстрочка виконання вироку) трансформований чинним КК в один із видів звільнення від відбування покарання - «звільнення від відбування по­карання з випробуванням», застосування якого детально регламентовано у статтях 75-79 КК.
  2.  Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК звільнення від відбування покарання з випробу­ванням можливе при призначенні таких основних покарань, як виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, обмеження волі або позбавлення волі за умови визначення його на строк не більше п’яти років. Однак призначення одного із зазначених покарань само по собі не вирішує питання про можливість звільнення від відбування покарання з випробуванням. Для його застосування потрібно встано­вити достатню для цього підставу. У статті 75 КК відсутнє чітке визначення такої підстави, але її зміст надає суду можливість конкретизувати її залежно від обставин справи. У ній зазначено, що звільнення від відбування покарання з випробуванням допустиме тоді, коли суд дійде висновку, що, виходячи із тяжкості кримінального правопорушення, особи винного та інших обставин, виправлення засудженого мож­ливе без відбування покарання. Тому суду завжди потрібно детально з’ясувати фак­тичну тяжкість такого діяння, особу винного та інші обставини справи. На це орієнтує і ПВСУ в п. 9 постанови «Про практику призначення судами кримінального покаран­ня» від 24 жовтня 2003 р. № 7 (зі змінами та доповненнями від 10 грудня 2004 р. № 18, від 12 червня 2009 р. № 8 та від 6 листопада 2009 р. № 11).
  3.  Тяжкість кримінально караного діяння визначається тим, до якої категорії кри­мінальних правопорушень воно віднесене (ст. 12 КК), ступенем його тяжкості, сус­пільної небезпечності особи та видом і строком передбаченого за нього покарання. У кожному разі фактична тяжкість кримінального правопорушення повинна бути конкретизована з урахуванням значущості об’єкта та предмета посягання, характеру діяння, обстановки, способу, місця і часу його вчинення, наявності чи відсутності тяжких наслідків, кількості вчинених кримінальних правопорушень та ін. (ПС (2008­2011). - С. 161-163, 164-169). Підлягають обов’язковому врахуванню форма, вид, ступінь вини, мотиви і мета діяння, а також закінченим воно було чи незакінченим і з яких причин його не було доведено до кінця. З’ясовується і те, вчинено воно у спів­участі чи однією особою.
  4.  Не менш важливе значення має і врахування обставин, що характеризують осо­бу винного. Їх можна розмежувати на чотири групи:
  •  обставини, що характеризують поведінку винної особи до вчинення караного діяння, частіше це такі, як відсутність правопорушень до вчинення злочину, сумлінне ставлення до праці або навчання, порядна поведінка в побуті, заслуги перед Батьків­щиною та ін.;
  •  обставини, безпосередньо пов’язані з вчиненням правопорушення: відсутність ініціативи вчинення такого діяння, причетність або непричетність особи до готування чи організації кримінального правопорушення, другорядна роль у його вчиненні та ін.;
  •  обставини, що характеризують поведінку винної особи після вчинення діяння, прикладом яких може бути надання допомоги потерпілому, турбота про його близьких тощо;
  •  індивідуальні властивості особи: стать, вік, стан здоров’я, родинний стан, спосіб життя, відсутність судимостей, наявність на утриманні непрацездатних родичів, а та­

 

 

 
кож такі особливості характеру, як доброта, чуйність чи, навпаки, озлобленість, облудність, агресивність, навички і схильність до азартних ігор, зловживання спирт­ними напоями тощо.

  1.  Підлягають урахуванню й обставини, що пом’якшують покарання, наприклад вчинення кримінального правопорушення під впливом примусу, погрози або внаслідок матеріальної службової або іншої залежності; вчинення кримінального правопору­шення внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних або інших обставин; вчинення такого діяння неповнолітнім або жінкою у стані вагітності; вчинення діяння у стані сильного душевного хвилювання; добровільне відшкодування завданого збитку або усунення чи прагнення усунути наслідки кримінального правопорушення, активне сприяння розкриттю правопорушення або злочинної діяльності організованої групи, з’явлення із зізнанням, щире каяття та ін.

Усі ці обставини в різноманітних їх сполученнях можуть істотно знизити фактич­ний ступінь тяжкості кримінального правопорушення і особливо ступінь небезпеч­ності винної особи для суспільства, що у своїй сукупності й утворює підставу для висновку суду про можливість звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням.

Тільки таке комплексне з’ясування підстави застосування цього виду звільнення від відбування покарання може забезпечити обґрунтований висновок суду і про мож­ливість виправлення засудженого без реального відбування покарання, але в умовах належного контролю за його поведінкою та виконанням покладених на нього судом обов’язків (ПС (2007-2008). - С. 241-242, 243-245, 246-247).

  1.  У частинах 2 та 3 ст. 75 КК зазначені особливості застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням щодо винної особи за наявності угоди про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим або угоди між про­курором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості. Така угода повинна відповідати вимогам, зазначеним у статтях 468-472 КПК. Рішення суду про застосування звільнення особи від відбування покарання з випробуванням можливе тільки за наявності затвердженої судом угоди про примирення або про визначення вини за умови узгодження сторонами одного із передбачених у ст. 75 КК виду покарань у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі чи позбавлення волі на строк не більше п’яти років. Обов’язковою умовою угоди сторін є і узгодженість щодо застосування до особи звільнення від відбування пока­рання з випробуванням. Наслідки укладання та затвердження угоди і порядок судо­вого провадження за наявності угоди чітко визначені у статтях 473 і 474 КПК.
  2.  Відповідно до ч. 3 та ч. 4 ст. 75 КК встановлення у вироку іспитового строку є невід’ємною ознакою цього виду звільнення, у тому числі і при його застосуванні у разі наявності угоди про примирення чи угоди про визнання вини. За своїм змістом іспитовий строк - це певний проміжок часу, протягом якого здійснюється контроль за поведінкою засудженого, а сам він під загрозою реального відбування призначеного покарання зобов’язаний виконувати покладені на нього обов’язки та інші умови випробування.

Іспитовий строк втілює в собі погрозу реального відбування призначеного пока­рання, якщо засуджений не виконає умови випробування, і перспективу остаточного звільнення від відбування покарання і навіть пільгового погашення судимості, якщо умови випробування будуть виконані.

  1.  Альтернатива таких можливостей визначає основний зміст і значення іспито­вого строку. Він полягає в наданні засудженому певного часу для того, щоб своєю законослухняністю і ставленням до виконання покладених на нього обов’язків до­вести своє виправлення без реального відбування покарання.

Важливе значення іспитового строку полягає і в тому, що несприятливі наслідки (реальне відбування призначеного покарання) можливі тільки за порушення умов ви­пробування, вчинені в період проходження цього строку. Будь-які порушення, вчине­ні за його межами, до уваги не беруться. Значення іспитового строку полягає також в тому, що тільки протягом цього проміжку часу особа визнається судимою (за ви­нятком застосування його до особи за кримінальний проступок) і за її поведінкою здійснюється контроль з боку органів виконання покарання. Має значення й те, що іспитовий строк дисциплінує засудженого, привчає його поважати закони, нагадує йому, що він не виправданий, а проходить випробування, від результату якого залежить його подальша доля - бути остаточно звільненим від відбування основного виду по­карання або реально його відбувати.

  1.  Тривалість іспитового строку встановлена в ч. 4 ст. 75 КК у межах від одного до трьох років. Критерієм його тривалості в кожному випадку має бути такий промі­жок часу, який необхідний для того, щоб засуджений довів своє виправлення без ре­ального відбування основного покарання. Тривалість його необхідно визначати з урахуванням характеру і ступеня тяжкості вчиненого правопорушення, виду і стро­ку призначеного основного покарання, виду і строку призначеного додаткового по­карання, обставин, що характеризують особу засудженого, середовища, у якому він перебуває, та ін. Перебіг іспитового строку починається з моменту постановлення вироку, і він не може бути скороченим у заохочувальному порядку (абз. 4 п. 9 зазна­ченої вище ППВСУ від 24 жовтня 2003 р.).