1.  Звільняється від покарання особа, яка під час його відбування захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (безді­яльність) або керувати ними. До такої особи можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру відповідно до статей 92-95 цього Кодексу.
2.  Особа, яка після вчинення злочину або постановлення вироку захворіла на іншу тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання, може бути звіль­нена від покарання або від подальшого його відбування. При вирішенні цього питання суд враховує тяжкість вчиненого злочину, характер захворювання, осо­бу засудженого та інші обставини справи.
3.  Військовослужбовці, засуджені до службового обмеження, арешту або три­мання в дисциплінарному батальйоні, в разі визнання їх непридатними до вій­ськової служби за станом здоров’я звільняються від покарання.
4.  У разі одужання осіб, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, вони повинні бути направлені для відбування покарання, якщо не закінчилися строки давності, передбачені статтями 49 або 80 цього Кодексу, або відсутні інші підстави для звільнення від покарання. При цьому час, протягом якого до осіб застосовувалися примусові заходи медичного характеру, зараховується в строк покарання за правилами, передбаченими в частині п’ятій статті 72 цього Кодек­су, а один день позбавлення волі дорівнює одному дню застосування примусових заходів медичного характеру.

1. Оскільки відбування засудженим покарання переслідує, окрім іншого, й мету його виправлення (ч. 2 ст. 50 КК), то особа за своїм психічним станом повинна бути здатною усвідомлювати карально-виховний вплив покарання. Саме тому ч. 1 ст. 84 КК встановлює, що засуджений підлягає звільненню від подальшого відбування того виду покарання, який ним фактично відбувається на момент встановлення факту психічного захворювання, яке позбавляє його можливості усвідомлювати свої діяння або керувати ними або має відбуватися в подальшому (додаткове покарання).

Отже, передумовою звільнення від покарання на підставі ч. 1 ст. 84 КК є: відбу­вання засудженим штрафу (якщо він сплачується у розстрочку), позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадські роботи, виправ­ні роботи, арешт, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк або довічне по­збавлення волі. Крім того, якщо після відбуття основного покарання засуджений ще має відбути й додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, він підлягає звільненню й від його відбування. На­томість засуджений не може бути звільнений від тих видів покарання, які на момент встановлення психічного захворювання вже були виконані (наприклад штрафу, що вже сплачений, позбавлення військового чи спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, конфіскація майна). Якщо ж на психічне захворювання за­хворів військовослужбовець, що відбуває покарання у виді службового обмеження, арешту або тримання в дисциплінарному батальйоні, питання про можливість його звільнення від подальшого відбування покарання вирішується на підставі ч. 4 ст. 84 КК.

Підставою звільнення від відбування покарання є поява або розвиток в особи психічного захворювання такого ступеня тяжкості, за якого вона повністю втрачає здатність усвідомлювати свої дії або керувати ними. Тобто психічний стан засудженої особи стає аналогічним психічному стану особи, яка на момент вчинення суспільно небезпечного діяння є неосудною (див. коментар до ст. 19). Сама тільки наявність у засудженого психічного розладу, при якому він не втратив здатності усвідомлювати свої дії або керувати ними чи втратив їх частково, не створює підстави для звільнення від покарання відповідно до ч. 1 ст. 84 КК, але не перешкоджає застосуванню ч. 2 цієї статті за наявності для того підстав. Правові наслідки встановлення в особи психіч­ного захворювання до постановлення вироку визначені ч. 3 ст. 19 КК (див. коментар до неї).

За наявності визначених ч. 1 ст. 84 КК передумов і підстав суд за клопотанням (поданням) прокурора, засудженого, його захисника, законного представника, органу або установи виконання покарань відповідно до статей 537 і 539 КПК зобов’язаний звільнити засудженого від подальшого відбування покарання. У цьому разі суд має право застосовувати до такої особи примусові заходи медичного характеру відповід­но до статей 92-95 КК (див. коментар до цих статей).

1. Оскільки відповідно до ч. 3 ст. 50 КК покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність, ч. 2 ст. 84 КК встановлює можливість звільнення від покарання чи його подальшого відбування особи, яка після вчинення злочину або постановлення вироку захворіла на іншу тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання.

Передумовою звільнення в даному разі є призначення особі такого виду покаран­ня, відбуванню якого може перешкоджати чи фактично перешкоджає тяжке захворю­вання особи. За змістом статей 53-64 КК тяжка хвороба може перешкоджати відбу­ванню будь-якого основного чи додаткового покарання, за винятком позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу. Однак у будь-якому разі факт перешкоджання хвороби відбуванню покарання має бути до­веденим, оскільки одна й та ж хвороба може перешкоджати відбуттю одного виду покарання і не перешкоджати відбуттю іншого і, навпаки, відбуттю одного й того ж виду покарання одні хвороби можуть перешкоджати, а інші - ні.

Підставою звільнення від відбування чи подальшого відбування покарання за ч. 2 ст. 84 КК є наявність в особи іншої (окрім психічної) хвороби, що перешкоджає відбуванню покарання. Перелік захворювань, які є підставою для подання в суди матеріалів про звільнення засуджених від дальшого відбування покарання, затвердже­ний спільним наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань та МОЗ від 18 січня 2000 р. № 3/6 (ОВУ. - 2000. - № 12. - Ст. 485). Цим же переліком необхідно керуватися і при вирішенні питання про можливість звільнення за хворобою і від повного відбування призначеного покарання.

Захворювання, що створює підставу для звільнення від відбування покарання, може бути встановлене в особи на момент розгляду справи в суді або після постанов- лення вироку. У першому випадку при застосуванні звільнення від покарання суд постановляє вирок із призначенням засудженому міри покарання, але звільняє від його відбування. У другому випадку, коли покарання особі вже призначене, суд, за­стосовуючи ч. 2 ст. 84 КК, звільняє особу або від повного відбування покарання (якщо його відбування ще не почалося), або від відбування невідбутої частини покарання.

За наявності визначених ч. 2 ст. 84 КК передумов і підстав суд має право, але не зобов’язаний, звільнити особу від покарання або від його подальшого відбування. При вирішенні цього питання суд ураховує тяжкість вчиненого злочину, характер захворю­вання, особу засудженого та інші обставини справи. Рішення суду як про звільнення від покарання, так і про відмову в ньому має бути належним чином аргументоване. ПВСУ, звертаючи увагу судів на те, що сам по собі факт захворювання засудженого на тяжку хворобу не тягне за собою обов’язкового звільнення від відбуття покарання, рекомендує застосовувати звільнення «до тих засуджених, які захворіли під час відбуття покарання, і ця хвороба перешкоджає відбувати покарання, тобто у випадках, коли подальше утри­мання в місцях позбавлення волі загрожує їх життю або може призвести до серйозного погіршення здоров’я чи інших тяжких наслідків. Це стосується й тих осіб, які захворі­ли до засудження, але під час відбуття покарання їхня хвороба внаслідок прогресуван­ня набула характеру, зазначеного в Переліку захворювань» (п. 2 постанови «Про прак­тику застосування судами законодавства про звільнення від відбуття покарання засу­джених, які захворіли на тяжку хворобу» від 28 вересня 1973 р. № 8).

1. Частина 3 ст. 84 КК передбачає особливості звільнення від покарання військо­вослужбовців, засуджених до службового обмеження, арешту або тримання в дис­циплінарному батальйоні.

Передумовою звільнення від відбування покарання за ч. 3 ст. 84 КК є засудження військовослужбовця до одного з трьох основних видів покарання: службового обмежен­ня для військовослужбовців, арешту або тримання в дисциплінарному батальйоні. Для застосування ч. 3 ст. 84 не має значення, чи відбуваються названі в ній види покарання реально, чи військовослужбовець звільнений від відбування службових обмежень з ви­пробуванням (ст. 75 КК). Призначення військовослужбовцеві також і додаткового по­карання не перешкоджає можливості звільнення його від відбування названих основних видів покарання. При цьому додаткове покарання підлягає реальному виконанню.

Підставою звільнення є визнання військовослужбовця після постановлення вироку непридатним до військової служби за станом здоров’я. Непридатність до військової служби за станом здоров’я встановлюється військово-лікарською експертизою відпо­відно до Положення про військово-лікарську експертизу у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 р. № 402 (ОВУ. -
 

 
2008. - № 89. - Ст. 2996). Для військовослужбовців СБУ Розклад хвороб, станів, фі­зичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби в СБУ (Додаток 7 до Положення про проходження медичного огляду в Службі безпеки України, затвер­дженого наказом СБУ від 30 вересня 2009 р. № 642).

Для наявності підстави звільнення від покарання особа має бути висновком вій­ськово-лікарської експертизи визнана непридатною до військової служби в мирний час. Визнання військовослужбовця обмежено придатним до військової служби не створює підстави для звільнення його від покарання.

За наявності передумови і підстави, визначених ч. 3 ст. 84 КК, суд зобов’язаний звільнити військовослужбовця від відбування покарання.

4. Частина 4 ст. 84 КК встановлює правові наслідки одужання осіб, звільнених від відбування покарання на підставі частин 1 або 2 цієї ж статті. Правові наслідки оду­жання військовослужбовця, звільненого від покарання на підставі ч. 3 ст. 84 КК, за­коном не встановлені, а тому навіть у разі його подальшого одужання така особа не може бути направлена до відбування покарання.

Особи ж, які були звільнені від відбування покарання у зв’язку із психічним за­хворюванням (ч. 1 ст. 84 КК) або іншим тяжким захворюванням (ч. 2 ст. 84 КК) у разі їх одужання (повного чи до такого ступеня, який не перешкоджає відбуванню пока­рання), підлягають обов’ язковому направленню до відбування невідбутої частини покарання. При цьому, якщо до особи, звільненої від відбування покарання на під­ставі ч. 1 ст. 84 КК, застосовувалися примусові заходи медичного характеру, вони зараховуються у строк покарання за правилами, передбаченими ст. 72 КК, а саме:

а) один день застосування примусових заходів медичного характеру (незалежно від виду таких заходів) дорівнює одному дню позбавлення волі або арешту, двом дням обмеження волі, трьом дням виправних робіт або восьми годинам громадських робіт;

б) якщо особа була засуджена до інших видів покарання, суд з урахуванням того, що до неї застосовувалися примусові заходи медичного характеру, може на підставі

ч.  4 ст. 84 і ч. 5 ст. 72 КК пом’якшити покарання або повністю звільнити засудженого від його відбування.

Як виняток, особа, яка одужала, не підлягає направленню для відбування покаран­ня у випадках, якщо:

а) закінчилися строки давності, передбачені статтями 49 або 80 КК;