1.  Звільнення засудженого від покарання або подальшого його відбування, заміна більш м’яким, а також пом’якшення призначеного покарання, крім звіль­нення від покарання або пом’якшення покарання на підставі закону України про амністію чи акта про помилування, може застосовуватися тільки судом у ви­падках, передбачених цим Кодексом.
2.  Особа, засуджена за діяння, караність якого законом усунена, підлягає не­гайному звільненню від призначеного судом покарання.
3.  Призначена засудженому міра покарання, що перевищує санкцію нового закону, знижується до максимальної межі покарання, встановленої санкцією нового закону. У разі якщо така межа передбачає більш м’який вид покарання, відбуте засудженим покарання зараховується з перерахуванням за правилами, встановленими частиною першою статті 72 цього Кодексу.
4.  Особа, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути за вироком суду звільнена від покарання, якщо буде визнано, що з урахуванням бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці цю особу на час розгляду справи в суді не можна вважати суспільно небезпечною.
5.  Особа також може бути за вироком суду звільнена від покарання на під­ставах, передбачених статтею 49 цього Кодексу.

(Стаття 74 із змінами, внесеними згідно із Законом № 270-УІ від 15 квітня

2008 р.)

1. Частина 1 ст. 74 КК містить загальні положення про те, що:

а) особа, визнана винною у вчиненні злочину, може бути звільнена від покарання (як від його призначення (див. коментар до ч. 4 і ч. 5 ст. 74 КК), так і від повного відбування призначеного (див., наприклад, коментар до ст. 75 КК), а також від по­дальшого відбування покарання, тобто від невідбутої частини покарання (див. комен­тар до ч. 2 і ч. 3 цієї статті, а також до статей 81, 83, 84 КК));

б) призначене засудженому покарання може бути пом’якшене (тобто скорочений його строк або розмір) чи замінене на інший, більш м’який вид;

в) як звільнення від покарання чи його подальшого відбування, так і його пом’якшення чи заміна можуть бути здійснені тільки судом. Порядок звільнення від покарання чи його подальшого відбування, його пом’якшення чи заміни визначається КПК (статті 537, 539 КПК та ін.);

г)  підстави звільнення від покарання чи його подальшого відбування, його пом’якшення чи заміни можуть встановлюватися виключно КК, а також законами про оголошення амністії (див. коментар до ст. 86 КК) чи указами Президента України про помилування (див. коментар до ст. 87КК).

1.  Частина 2 ст. 74 КК встановлює кримінально-правовий наслідок зворотної дії закону, що скасовує злочинність діяння (див. коментар до ст. 5 КК). Якщо злочин декриміналізовано після набуття законної сили вироком суду, яким особа засуджена за такий злочин із призначенням їй покарання, вона має бути негайно звільнена від призначеного судом покарання. Це, зокрема, означає, що:

а) у разі, якщо особа ще не відбуває призначене їй покарання (наприклад, звіль­нена від його відбування із випробуванням (див. коментар до ст. 75 КК) або вико­нання вироку відстрочене (ст. 536 КПК)) - вона звільняється від повного строку чи розміру покарання, призначеного за декриміналізований злочин;

б) якщо особа відбуває призначене їй покарання - вона звільняється від його не­відбутої частини;

в) якщо разом з основним покаранням особі було призначене додаткове і воно ще не виконане (див. коментар до ч. 3 ст. 55 КК) - вона звільняється від відбування до­даткового покарання;

г) якщо покарання особі призначене за сукупністю злочинів або сукупністю ви­років і один із вчинених нею злочинів декриміналізовано - вона звільняється від по­карання, призначеного окремо за декриміналізований злочин, після чого суд повинен заново визначити остаточне покарання без урахування того, від якого особу було звільнено.

Від покарання або його частини, що їх особа законно відбула на підставі вироку суду до декриміналізації злочину, вона не може бути звільнена. Понесені особою правообмеження у цьому разі не підлягають відшкодуванню чи компенсації.

1.  Частина 3 ст. 74 КК встановлює кримінально-правовий наслідок зворотної дії в часі закону, який пом’якшує покарання (див. коментар до ст. 5 КК). Загальне пра­вило полягає в тому, що призначена засудженому міра покарання, що перевищує санкцію нового закону, знижується до максимальної межі покарання, встановленої санкцією нового закону. Наприклад, санкція ч. 3 ст. 286 КК в редакції, що була чинною з 2001 р., передбачала покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до дванад­цяти років. Законом України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінально- процесуального кодексів України щодо гуманізації кримінальної відповідальності» від 15 квітня 2008 р. (ВВРУ. - 2008. - № 24. - Ст. 236) в ній встановлене покарання у виді позбавлення волі на строк від п’яти до десяти років. Якщо суб’єкт до набуття чинності вказаним законом був засуджений, наприклад, до 11 або 12 років позбавлен­ня волі - ця міра покарання знижується йому до максимального розміру, встановле­ного в новій редакції санкції - 10 років позбавлення волі.

Дане правило не поширюється на випадки пом’якшення покарання, якщо призна­чена засудженому за старою редакцію закону міра покарання не перевищує макси­мального розміру санкції нового закону. У такому разі особа продовжує відбувати призначену судом міру покарання.
 

 
Якщо фактично відбутий засудженим строк (розмір) покарання перевищує макси­мальну межу нової редакції санкції, особа звільняється від подальшого відбування покарання.

У другому реченні ч. 3 ст. 74 КК встановлена особливість пом’якшення покаран­ня у випадках, коли санкція нового закону як найбільш суворе (або безальтернативне) покарання передбачає більш м’ який вид покарання, ніж відбувається засудженим. У такому разі заміна призначеної засудженому міри покарання відбувається в три етапи. По-перше, суд заміняє призначене покарання на максимальний строк (розмір) передбаченого в санкції більш м’якого виду покарання. По-друге, з урахуванням про­порцій (еквівалентів), встановлених у ст. 72 КК (див., зокрема, коментар до ч. 6 ст. 72 КК), суд перераховує строк фактично відбутого засудженим за вироком більш суворого виду покарання в менш суворий вид, який передбачений у санкції. Нарешті, від строку (розміру), визначеного на першому етапі, суд віднімає строк (розмір), ви­значений на другому етапі, і різниця (якщо вона утвориться) підлягає відбуттю засу­дженим. Якщо ж виявиться, що строк (розмір) покарання, визначений на другому етапі, є рівним строку (розміру), визначеному на першому етапі, або перевищує його, засуджений звільняється від подальшого відбування покарання.

Слід мати на увазі, що ст. 72 КК не встановлені пропорції перерахування в інші види покарань штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Тому, якщо названі види покарання стали найбільш суворими після пом’якшення кримінальної відповідальності за певний злочин, суд при застосу­ванні ч. 3 ст. 74 має також керуватися перехідними положеннями до відповідного закону. Наприклад, у пп. 2 і 3 Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо гуманізації відпові­дальності за правопорушення у сфері господарської діяльності» (ВВРУ. - 2012. - № 25. - Ст. 263) було встановлено порядок заміни штрафом більш суворих видів по­карань, що були призначені засудженим за злочини, за які названим законом було встановлено штраф як безальтернативне покарання.

При застосуванні ч. 3 ст. 74 КК слід мати на увазі, що:

а) якщо санкція нового закону передбачає такі види покарання, які в силу обме­жень, установлених у статтях Загальної частини КК, не можуть бути застосовані до засудженого, суд не здійснює заміну призначеного покарання, а приймає рішення про звільнення засудженого від подальшого відбування покарання (див. абз. 7 п. 8 ППВСУ «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 р. № 7);

б) якщо засуджений звільнений від відбування покарання з випробуванням, а но­вий закон, що має зворотну дію, передбачає як найбільш суворий вид покарання такий, від відбування якого особа теж може бути звільнена з випробуванням (наприклад, обмеження волі чи виправні роботи), призначена їй міра покарання теж підлягає за­міні на максимальний розмір покарання, передбаченого новою санкцією. При цьому рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням не скасовується і засуджений продовжує далі відбувати визначений судом іспитовий строк. Однак, якщо в новій санкції передбачений як найбільш суворий такий вид покарання, від якого неможливе звільнення з випробуванням (наприклад, штраф, громадські роботи чи арешт), призначена засудженому міра покарання не підлягає заміні на максимум санкції, встановленої новим законом, оскільки це погіршило б становище засуджено­го. Особа продовжує відбувати визначений судом іспитовий строк і має вважатися засудженою до покарання, визначеного вироком суду. І тільки у випадку виникнення підстав для направлення засудженого для відбування призначеного судом покарання (див. коментар до ч. 2 ст. 78 КК) або призначення покарання за сукупністю вироків (див. коментар до ч. 3 ст. 78 КК) суд приймає рішення про заміну призначеної ви­роком міри покарання максимальним розміром покарання, встановленим у санкції нового закону;

в)  якщо покарання призначене особі за сукупністю злочинів або вироків, а під час його відбування було пом’якшено санкцію за один із вчинених особою злочинів, суд за наявності до того підстав має відповідним чином пом’якшити покарання, призна­чене за цей злочин, після чого заново визначити остаточне покарання.

1.  Частиною 4 ст. 74 КК встановлено самостійний вид звільнення засудженого від призначення покарання.

Передумовою цього виду звільнення є вчинення особою злочину невеликої або середньої тяжкості (див. коментар до ст. 12 КК). Ця передумова не залежить від того, вчинений цей злочин вперше чи не вперше, був він умисним чи необережним, закін­ченим чи незакінченим, вчиненим одноособово чи у співучасті тощо.

Підставою звільнення є визнання судом того, що особу на час розгляду справи в суді вже не можна вважати суспільно небезпечною, тобто що вірогідність вчинення нею нового злочину є вкрай низькою. До такого переконання суд повинен прийти на підставі врахування бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці обвину­ваченого. Під бездоганною поведінкою слід розуміти таку поведінку особи у сім’ї, побуті, трудовому чи навчальному колективі, при якій вона свідомо і добровільно дотримується загальноприйнятих правил людського співжиття. Сумлінне ставлення до праці - це чесне, повне і точне виконання своїх трудових обов’язків особою, яка має роботу. За буквальним змістом ч. 4 ст. 74 КК встановлена нею підстава звільнен­ня не поширюється на осіб, які не працюють (безробітні, пенсіонери, студенти та ін.).

При встановленні передумови і підстави звільнення від покарання суд має право (але не зобов’язаний) звільнити особу від покарання. У цьому разі відповідно до ч. 2 ст. 373 КПК суд постановляє вирок, яким визнає обвинуваченого винуватим у вчинен­ні кримінального правопорушення (злочину), але звільняє його від призначення по­карання, тобто не визначає конкретний вид і розмір покарання за вчинений злочин. Відповідно до ч. 3 ст. 88 КК «Особи, засуджені за вироком суду без призначення по­карання ... визнаються такими, що не мають судимості».