Всього на сайті:

Дисертацій, Курсових: 2875

Підручників з права онлайн: 41

НПК кодексів України онлайн: 16

Стаття 78. Правові наслідки звільнення від відбування покарання з випробуванням

  1.  Після закінчення іспитового строку засуджений, який виконав покладені на нього обов’язки та не вчинив нового злочину, звільняється судом від призна­ченого йому покарання.
  2.  Якщо засуджений не виконує покладені на нього обов’язки або систематич­но вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про його небажання стати на шлях виправлення, суд направляє засу­дженого для відбування призначеного покарання.
  3. У разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового злочину суд призначає йому покарання за правилами, передбаченими в статтях 71, 72 цього Кодексу.
  1.  Закінчення іспитового строку не означає, що засуджений визнається звільненим від відбування призначеного покарання. Його звільнення можливе тільки за рішенням судді районного (міського) суду за місцем проживання засудженого (п. 9 ст. 537 та п. 3 ст. 539 КПК). Він же вирішує і питання про направлення засудженого для відбу­вання покарання при невиконанні умов випробування (див. п. 8 ст. 537 КПК). Таке рішення суддя приймає на підставі клопотання контролюючого органу, а щодо не­повнолітніх - за спільним клопотанням контролюючого органу та служби у справах неповнолітніх. Відповідно до п. 1 ст. 539 КПК це можливо й за поданням прокурора.

У випадку успішного проходження випробування клопотання направляється до суду відразу після закінчення іспитового строку з обґрунтуванням необхідності звіль­нення засудженого від відбування покарання. При невиконанні засудженим покладе­них обов’язків чи інших умов випробування клопотання (за деяким винятком) на­правляється впродовж іспитового строку з відповідними документами і обґрунтуван­ням необхідності направлення його для реального відбування покарання.

  1.  Отже, правові наслідки звільнення від відбування покарання з випробуванням визначаються поведінкою засудженого протягом іспитового строку. Залежно від цьо­го і наслідки можуть бути як сприятливими, так і несприятливими. Сприятливі: а) остаточне звільнення за рішенням суду від відбування призначеного винному ос­новного покарання і б) пільгове погашення у зв’язку з цим судимості; несприятливі:

а) направлення засудженого для реального відбування призначеного покарання і

б) призначення покарання за сукупністю вироків.

  1.  Зазвичай закон стимулює засудженого до виправлення та остаточного звільнен­ня від відбування основного покарання. Тому відповідно до ч. 1 ст. 78 КК суд повинен остаточно звільнити засудженого після встановлення, що випробування закінчилось благополучно, він виконав покладені на нього обов’язки, не допустив систематичних правопорушень, що потягли за собою адміністративні стягнення, не вчинив нового кримінального правопорушення і тим самим довів своє виправлення. Наявність пра­вопорушень, що не утворюють систематичності або таких, які не потягли адміністра­тивних стягнень чи віднесені до дисциплінарних, до уваги не беруться і не впливають на позитивне вирішення питання про успішність випробування і звільнення засудже­ного від відбування покарання.
  2.  Другий сприятливий наслідок - пільгове погашення судимості. Воно випливає із попереднього наслідку - остаточного звільнення судом від відбування покарання і настає у день ухвалення судом цього рішення, а у разі застосування до винного до­даткового покарання, строк якого перевищує тривалість іспитового строку, - з дня відбуття цього додаткового покарання (див. коментар до п. 1 ст. 89 КК).
  3.  Відповідно до ч. 2 ст. 78 КК несприятливий наслідок - направлення засудженого для відбування призначеного покарання настає у двох випадках. Перший - коли засудже­

 

 

 
ний у період проходження іспитового строку не виконує покладених на нього судом одно­го чи кількох обов’язків. При цьому суд у кожному випадку повинен з’ясувати причини їх невиконання. Другий - якщо засуджений протягом іспитового строку систематично (три і більше рази) вчинив правопорушення, що потягли за собою адміністративні стяг­нення, види яких передбачені у ст. 24 КУпАП (п. 10 ППВСУ від 24 жовтня 2003 р.). Вчинення таких правопорушень дає суду підставу для висновку про небажання засудже­ного стати на шлях виправлення й необхідність скасування звільнення і направлення його для реального відбування покарання (абз. 1 п. 10 ППВСУ від 24 жовтня 2003 р.).

  1.  Вчинення засудженим протягом іспитового строку будь-якого за ступенем тяж­кості і формою вини нового злочину визнається законом найсуттєвішим порушенням умов випробування. Тому відповідно до ч. 3 ст. 78 КК суд після призначення покаран­ня за знову вчинений злочин призначає йому остаточне покарання за сукупністю ви­років, керуючись правилами, передбаченими у статтях 71, 72 КК (ПС (2008-2011). - С. 171-172). При цьому ПВСУ в зазначеній вище постанові від 24 жовтня 2003 р. (абз. 4 п. 10) не рекомендує судам до таких осіб застосовувати повторно звільнення від відбування покарання з випробуванням.
  2.  На практиці мають місце випадки вчинення засудженим нового кримінального правопорушення після закінчення іспитового строку, але до повного відбуття призна­ченого йому судом додаткового покарання, наприклад позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. У такій ситуації суди повинні вирі­шувати питання за правилами ч. 3 ст. 71 КК - до покарання, призначеного за нове кримінальне правопорушення, приєднати невідбуту частину додаткового покарання за першим вироком.