Всього на сайті:

Дисертацій, Курсових: 2875

Підручників з права онлайн: 41

НПК кодексів України онлайн: 16

Стаття 83. Звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років

Сторінки матеріалу:

  • Стаття 83. Звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років
  • Сторінка 2
  1.  Засуджених до обмеження волі або до позбавлення волі жінок, які стали вагітними або народили дітей під час відбування покарання, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п’яти років за умисні тяжкі та особливо тяжкі злочини, суд може звільнити від відбування покарання в межах строку, на який згідно з законом жінку може бути звільнено від роботи у зв’язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною трирічного віку.
  2.  Звільнення від відбування покарання застосовується до засудженої, яка має сім’ю або родичів, що дали згоду на спільне з нею проживання, або яка має мож­ливість самостійно забезпечити належні умови для виховання дитини.
  3.  Контроль за поведінкою таких жінок здійснюється кримінально-виконав­чою інспекцією за місцем проживання.
  4.  Після досягнення дитиною трирічного віку або в разі її смерті суд залежно від поведінки засудженої може звільнити її від покарання або замінити його більш м’яким покаранням чи направити засуджену для відбування покарання, призна­ченого за вироком. У цьому разі суд може повністю або частково зарахувати у строк відбування покарання час, протягом якого засуджена не відбувала по­карання.
  5.  Якщо засуджена, яка була звільнена від відбування покарання, відмовля­ється від дитини, передала її у дитячий будинок, зникла з місця проживання або ухиляється від виховання дитини, догляду за нею, або систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про небажання стати на шлях виправлення, суд може за поданням контролю­ючого органу направити засуджену для відбування покарання, призначеного за вироком.
  6.  Якщо в період звільнення від відбування покарання засуджена вчинила новий злочин, суд призначає їй покарання за правилами, передбаченими у стат­тях 71 і 72 цього Кодексу.

(Стаття 83 із змінами, внесеними згідно із Законом України № 1254-У1 від 14 квітня 2009 р.)

  1. Передумовою звільнення від відбування покарання за ст. 83 КК є реальне від­бування жінкою одного з двох основних видів покарання: обмеження волі або по­збавлення волі на певний строк. При цьому якщо жінка відбуває покарання у виді обмеження волі, то передумова її звільнення за цією статтею не залежить ні від стро­ку, на який це покарання призначене, ні від злочину (злочинів), за який (які) його призначено. Якщо ж засуджена відбуває позбавлення волі на певний строк, то мож­ливість звільнення її від покарання існує:

а)  якщо це покарання призначене їй на строк до 5 років включно - незалежно від того, за який злочин (злочини) воно було призначене;

б)  якщо це покарання призначене їй на строк понад 5 років - тільки якщо воно було призначене за необережний тяжкий (наприклад, частини 2 або 3 ст. 286 КК) або особливо тяжкий злочин (наприклад, ч. 2 ст. 267 КК) або за сукупністю злочинів чи вироків, до якої не входить жоден умисний тяжкий або особливо тяжкий злочин.

  1. Підстава звільнення від покарання за ст. 83 КК визначена в частинах 1 і 2 цієї статті і складається з двох обов’ язкових елементів.

Перший елемент підстави звільнення відповідно до ч. 1 ст. 83 КК є альтернативним.

По-перше, ним може бути настання під час відбування жінкою покарання її вагіт­ності, причому вагітність має бути такого строку, при якому «згідно з законом жінку може бути звільнено від роботи у зв’язку з вагітністю, пологами». Відповідно до ч. 1 ст. 126 КЗпПУ «на підставі медичного висновку жінкам надається оплачувана від­пустка у зв’язку з вагітністю та пологами тривалістю 70 календарних днів до пологів». Отже, підставу звільнення становить такий строк вагітності, при якому до пологів залишається не більше 70 календарних днів. За буквальним змістом закону не стано­вить підстави звільнення виявлення під час відбування покарання вагітності, що на­стала до початку його відбування.

По-друге, ним може бути народження засудженою під час відбування покарання дитини, причому в даному разі не має значення, вагітність настала до відбування по­карання чи у процесі його відбування. Важливо, щоб народжена дитина на момент вирішення питання про звільнення була живою і їй ще не виповнилося трьох років, бо від цього залежать другий елемент підстави та умова звільнення.

Другий елемент підстави звільнення визначений ч. 2 ст. 83 КК і також є альтерна­тивним.

По-перше, ним може бути наявність у засудженої сім’ ї або родичів, що дали згоду на спільне з нею проживання. Сім’ ю, відповідно до ст. 3 СК, складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки. Подружжя вважається сім’єю і тоді, коли дружина та чоловік з поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім’ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. Сім’я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усинов­лення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. Отже, сім’єю засудженої можна вважати як сім’ю її батьків (коли засуджена є незаміжньою), так і її власну сім’ ю, що утворена як на під­ставі шлюбу, так і з інших, передбачених ст. 3 СК підстав. Родичами засудженої необ­хідно вважати інших осіб, які з певних причин не можуть бути визнані членами її сім’ ї, але з якими вона знаходиться у кровній спорідненості. За змістом п. 1 ч. 1 ст. 3 КПК близькими родичами визнаються батько, мати, син, дочка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка. Крім близьких родичів згоду на спільне проживання із засудженою можуть дати й інші родичі, на­приклад: двоюрідні чи троюрідні брат або сестра, дядько, тітка, племінник, племін­ниця та ін. Закон не вимагає встановлення згоди сім’ ї на спільне проживання із за­судженою, згода ж родичів має бути належним чином підтверджена. При вирішенні питання про можливість звільнення від покарання недостатньо лише формального встановлення того, що у засудженої є сім’ я чи інші родичі, що дали згоду на спільне з нею проживання. За змістом ч. 2 ст. 83 у сім’ї засудженої або при спільному про­живанні з родичами мають бути створені належні умови для виховання дитини (див. нижче).

По-друге, другий елемент підстави звільнення може полягати в наявності у засу­дженої можливості самостійно забезпечити належні умови для виховання дитини. Під належними умовами для виховання дитини необхідно мати на увазі як матеріальні умови (наявність пристосованого житла, можливість задоволення потреб дитини в харчуванні, одязі, вихованні, лікуванні тощо, наявність стабільного джерела доходів чи певних заощаджень і тощо), так і соціальні умови (наявність соціально корисних зв’язків, відсутність впливу на дитину проявів антисуспільної поведінки, зокрема алкоголізму, наркоманії, інших видів соціального паразитизму тощо).

За наявності визначеної законом передумови та підстав звільнення суд має право, але не зобов’язаний, звільнити засуджену від подальшого відбування покарання. При вирішенні питання про можливість звільнення суд повинен ураховувати ступінь тяж­кості вчиненого жінкою злочину, особу винної, інші обставини справи, зокрема вста­новлені вироком обставини, що пом’якшують або обтяжують покарання, можливість досягнення цілей покарання у разі звільнення від його подальшого відбування тощо.

  1.  Частиною 3, а також частинами 1, 4, 5 і 6 ст. 83 КК, встановлені умови звільнен­ня жінки від відбування покарання, тобто вимоги до її поведінки після звільнення. Такі умови полягають у тому, що засуджена до досягнення дитиною трирічного віку (або до моменту смерті дитини, якщо смерть настала до трирічного віку) зобов’язана:

а) не відмовитися від дитини і не передати її в дитячий будинок;

б) не зникнути з місця проживання;

в) не ухилятися від виховання дитини та догляду за нею;

г) не вчиняти систематично, тобто три чи більше рази (див. п. 10 ППВСУ «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 р.) правопорушень, що потягли за собою адміністративні стягнення та свідчать про не­бажання засудженої стати на шлях виправлення;

ґ) не вчинити нового злочину.

Контроль за поведінкою жінки в цей період здійснюється кримінально-виконавчою інспекцією за місцем її проживання в порядку, визначеному розд. IV Інструкції про порядок виконання покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, та здійснення конт­ролю щодо осіб, засуджених до таких покарань, затвердженої спільним наказом Дер­жавного департаменту України з питань виконання покарань та МВС від 19 грудня 2003 р. № 270/1560 (ОВУ. - 2004. - № 2. - Т. 2. - Ст. 90).

  1.  Частина 4 визначає сприятливі для жінки кримінально-правові наслідки, які настають у разі виконання нею визначених вище умов. Тобто якщо жінка до досяг­нення дитиною трирічного віку (або до моменту смерті дитини, якщо смерть настала до трирічного віку) не відмовилася від неї і не передала її в дитячий будинок, не зни­кла з місця проживання, не ухилялася від виховання дитини та догляду за нею, не вчиняла систематично правопорушень, що потягли за собою адміністративні стягнен­ня та свідчать про небажання засудженої стати на шлях виправлення, і не вчинила

 

 

 
нового злочину, то суд після досягнення дитиною трирічного віку (або при настанні смерті дитини) має право:

а) остаточно звільнити жінку від відбування невідбутої частини покарання у виді обмеження або позбавлення волі. У цьому разі засуджена звільняється також і від до­даткового покарання, якщо воно ще не було виконане. До такого рішення суди можуть схилятися у випадках, якщо засуджена протягом строку звільнення не тільки викона­ла всі названі вище умови звільнення, а й довела своє виправлення (див. коментар до ст. 81 КК);

б) замінити невідбуту частину позбавлення волі або обмеження волі більш м’яким покаранням. Більш м’яке покарання має визначатися з урахуванням положень ст. 51 КК, бути застосовним до жінки, що має дитину трирічного віку (якщо дитина не по­мерла), призначатися в межах строків, установлених у статті Загальної частини КК, і не перевищувати невідбутої частини покарання, від якого жінку було звільнено. До такого рішення суди можуть схилятися у випадках, якщо засуджена протягом строку звільнення хоч і виконала всі названі вище умови звільнення, але не довела свого ви­правлення, хоча й продемонструвала, що стала на шлях виправлення (див. коментар до ст. 82 КК).

Крім того, ч. 4 ст. 83 КК визначає і несприятливий для жінки наслідок, що може настати після досягнення її дитиною трирічного віку або у разі настання смерті ди­тини до цього віку. Він полягає в тому, що суд може направити засуджену до відбу­вання тієї частини строку позбавлення волі або обмеження волі, від якої жінку було звільнено. До такого рішення суди можуть схилятися у випадках, коли після досяг­нення дитиною трирічного віку (або на момент її смерті) буде встановлено, що засу­джена не виконала вимог до її поведінки після звільнення (див. п. 3 ст. 83 КК). Таке рішення не виключається й у випадках, коли смерть дитини настала через нікчемно малий проміжок часу після звільнення жінки від покарання, протягом якого вона не могла засвідчити ні свого виправлення, ні того, що вона стала на шлях виправлення.