При направленні засудженої до відбування тієї частини строку позбавлення волі або обмеження волі, від якої її було звільнено, суд має право, але не зобов’ язаний пов­ністю або частково зарахувати у строк відбування покарання час, протягом якого за­суджена була звільнена від нього.

Рішення суду як про остаточне звільнення від відбування покарання, так і про за­міну його більш м’яким, а також про направлення засудженої до відбування покаран­ня має бути належним чином аргументоване.

1. Несприятливі для жінки кримінально-правові наслідки невиконання умов звіль­нення встановлені й ч. 5 ст. 83 КК, але вони можуть настати, лише якщо невиконання умов буде встановлене до досягнення дитиною трирічного віку. Отже, якщо у вказаний період жінка відмовилася від дитини або передала її в дитячий будинок, або зникла з місця проживання, або ухиляється від виховання дитини чи догляду за нею, або вчиняє систематично правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнен­ня та свідчать про небажання засудженої стати на шлях виправлення, суд за поданням кримінально-виконавчої інспекції може, проте не зобов’язаний, направити засуджену для відбування тієї частини покарання, від якої її було звільнено. У цьому разі суд не має права зарахувати в строк відбування покарання час, протягом якого засуджена була звільнена від нього.

Рішення суду як про направлення засудженої до відбування покарання, так і про відмову в цьому має бути належним чином аргументоване.

1. Частина 6 ст. 83 КК встановлює кримінально-правовий наслідок вчинення за­судженою в період звільнення (тобто до досягнення дитиною трирічного віку або до настання її смерті) будь-якого нового злочину. У цьому разі суд призначає їй покаран­ня за правилами сукупності вироків (див. коментар до статей 71 і 72 КК).