Всього на сайті:

Дисертацій, Курсових: 2875

Підручників з права онлайн: 41

НПК кодексів України онлайн: 16

Стаття 79. Письмові докази

  1. Письмовими доказами £ документи (утому числі електрон  ні документ"), акти, лист", телеграми, будь-які інші письмові  записи, що містять у собі відомості про обставини, які мають  значення для справи.
  2. Особа, яка заявляє клопотання перед судом про витребу  вання від інших осіб письмових доказів, повинна зазначити:  який письмовий доказ вимагається, орган чи особу, у яких він  знаходиться, та обставини, які може підтвердити цей доказ.
  1. Письмові докази, які витребує суд, надсилаються безпо  середньо до адміністративного суду. Суд може також уповно  важити заінтересовану сторону або іншу особу, яка бере участь  у справі, одержати письмовий доказ для надання його суду.
  2. Оригінали письмових доказів, що є у справі, повертають  ся судом після їх дослідження, якщо це можливо без шкоди для  розгляду справи, або після набрання законної сили судовим рі  шенням у справі за клопотанням осіб, які їх надали. У справі  залишається засвідчена суддею копія письмового доказу.

1. Аналіз частини 1 коментованої статті дозволяє дійти висновку, що законодавець ототожнює поняття "письмові докази" з поняттям "документи".

Документ - це результат відображення фактів, подій, явищ об'єктивної дійсності і розумової діяльності людини за допомогою письма, графіки, фотографії, звукозапису або іншим способом на спеціальному матеріалі (папері, фотоплівці, папірусі,

пергаменті та ін.)-

Документи є засобом зберігання та передачі в часі і просторі різної інформації, тому вони міцно увійшли до державного і особистого життя, а у багатьох випадках ведення документації стало обов'язковим.

198

 

Практично неможливим рішення будь-якої адміністративної справи і ухвалення по ній правозастосовчого акту (особливо у справах про застосування диспозиції адміністративної норми) без використання та обліку інформації, що міститься в документі.

Все це робить документ одним з найважливіших, а у випадках, вказаних законодавцем, - обов'язковим джерелом доказів в адміністративному процесі. У зв'язку з цим оперативність і обґрунтованість рішення більшості адміністративних справ залежить від вміння посадовців і обслуговуючого персоналу відшукати серед численної документації документи, що служать джерелом доказів.

2. Чинне законодавство містить наступні критерії, за допомогою яких робиться ця операція.

а) Доказове значення в адміністративному процесі можуть  мати лише документи, видані в межах повноважень (компетен  ції) відповідного органу (особи). Документи, видані поза межа  ми компетенції органів держави або громадських організацій, а  також понад фактичну обізнаність і повноваження громадян,  не можуть виступати як докази в адміністративному процесі.

б)  У тому випадку, коли цього вимагає законодавець, доку  менти повинні бути видані в установленому порядку і з дотри  манням встановленої форми. Порушення порядку видання акта  і недотримання необхідної форми спричиняє за собою у випад  ках, прямо вказаних законодавцем, визнання документа, ні  кчемним.

Інформація, що міститься в такому документі, не має доказового значення. Коли така вказівка в законі відсутня, документи, видані з порушенням форми або поза встановленим порядком, визнаються оспорюваними та їх доказове значення визначається в кожному конкретному випадку і при зіставленні з іншими доказами.

в) Інформація, що фіксується в документі, повинна мати  значення для адміністративної справи. Вона повинна бути до  ступна перевірці, а джерело інформації - відоме або може бути  встановлено. Тому не може розглядатися як доказ анонімний  лист, хоч і може містити цінну інформацію у справі.

Документ, що є джерелом доказів в адміністративному процесі (а такими є всі документи, за винятком протоколів, актів, опитів, в яких фіксуються свідчення потерпілих, свідків, заці-

199

   

кавлених осіб і т.д.), на відміну від документа взагалі, є способом, що виконується у встановленому законом порядку і формі, збереження і передачі інформації про істотні обставини адміністративної справи, джерело якої відомо, а сама інформація може бути перевірена.

Суттю цього способу є відображення фактів, подій, явищ об'єктивної дійсності і розумової діяльності людини за допомогою письма, графіки, фотографії, звукозапису або іншим шляхом на спеціальному матеріалі, що дає можливість сприйняти інформацію. Тому в залежності від виду фіксації інформації документи, що беруть участь в адміністративному процесі, підрозділяються на:

а) письмові (виконані за допомогою букв);

б) піктографічні, виконані за допомогою умовних графічних  зображень - схем, креслень);

в) звукодокументи;

г) фотодокументи;

д) документи, виконані ЕОМ або за допомогою аналогічної  техніки;

е)  документи, виконані іншим шляхом (малюнки, ескізи,  нариси).

Однак при витребуванні документів суд повинен мати на увазі, що порядок надання деяких з них регламентується спеціальними нормами, наприклад, Законом України "Про державну таємницю", який регулює суспільні відносини, пов'язані з віднесенням інформації до державної таємниці, засекречуванням, розсекречуванням її матеріальних носіїв та охороною державної таємниці з метою захисту національної безпеки України.

Державною таємницею згідно зі ст. 1 Закону України "Про державну таємницю " є вид таємної інформації, яка охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки і охорони правопорядку, розголошування яких може завдати збитку національній безпеці України і які визнані в порядку, встановленому цим Законом, державною таємницею і підлягають охороні державою. Статтею 8 даного Закону визначається коло інформації, яка може бути віднесена до державної таємниці. Перелік відомостей, які відповідно до рішень державних експертів з питань таємниць складають державну таємницю, зазначений у Зведенні відомостей, що становлять державну таємницю, затвердженому наказом Голови Служби безпеки України № 52 від 01.03.2001 р.

200

 

До іншої таємниці, що охороняється законом, відноситься інформація, розкриття якої нормативно-правовим актом, що має силу закону, не допускається взагалі або законом встановлений особливий порядок її розкриття. До такої таємниці, зокрема, відносяться: банківська таємниця (ст. 60 Закону України "Про банки і банківську діяльність"), комерційна таємниця (ст. 162 ГК України.), таємниця усиновлення (ст. 226 СК України), адвокатська таємниця (ст. 9 Закону України "Про адвокатуру") та ін.

Використання інформації, яка визначена цими актами є обов'язковою підставою для проведення закритого адміністративного провадження. Відповідно до ст. 12 КАС України "Гласність і відкриття адміністративного процесу" розгляд справ в адміністративних судах проводиться відкрито. Однак суд ухвалою може оголосити судове засідання або його частину закритими з метою нерозголошення державної чи іншої таємниці, що охороняється законом, захисту особистого та сімейного життя людини, в інтересах малолітньої чи неповнолітньої особи, а також в інших випадках, встановлених законом. Під час розгляду справи в закритому судовому засіданні можуть бути присутні лише особи, які беруть участь у справі, а в разі необхідності - експерти, спеціалісти, перекладачі та свідки.

Але, якщо під час закритого судового засідання буде встановлено, що інформація з обмеженим доступом є суспільно значимою або доступ до інформації обмежено з порушенням закону, суд постановляє ухвалу про її дослідження у відкритому судовому засіданні.