Стаття 79. Письмові докази
- Письмовими доказами £ документи (утому числі електрон ні документ"), акти, лист", телеграми, будь-які інші письмові записи, що містять у собі відомості про обставини, які мають значення для справи.
- Особа, яка заявляє клопотання перед судом про витребу вання від інших осіб письмових доказів, повинна зазначити: який письмовий доказ вимагається, орган чи особу, у яких він знаходиться, та обставини, які може підтвердити цей доказ.
- Письмові докази, які витребує суд, надсилаються безпо середньо до адміністративного суду. Суд може також уповно важити заінтересовану сторону або іншу особу, яка бере участь у справі, одержати письмовий доказ для надання його суду.
- Оригінали письмових доказів, що є у справі, повертають ся судом після їх дослідження, якщо це можливо без шкоди для розгляду справи, або після набрання законної сили судовим рі шенням у справі за клопотанням осіб, які їх надали. У справі залишається засвідчена суддею копія письмового доказу.
1. Аналіз частини 1 коментованої статті дозволяє дійти висновку, що законодавець ототожнює поняття "письмові докази" з поняттям "документи".
Документ - це результат відображення фактів, подій, явищ об'єктивної дійсності і розумової діяльності людини за допомогою письма, графіки, фотографії, звукозапису або іншим способом на спеціальному матеріалі (папері, фотоплівці, папірусі,
пергаменті та ін.)-
Документи є засобом зберігання та передачі в часі і просторі різної інформації, тому вони міцно увійшли до державного і особистого життя, а у багатьох випадках ведення документації стало обов'язковим.
198
Практично неможливим рішення будь-якої адміністративної справи і ухвалення по ній правозастосовчого акту (особливо у справах про застосування диспозиції адміністративної норми) без використання та обліку інформації, що міститься в документі.
Все це робить документ одним з найважливіших, а у випадках, вказаних законодавцем, - обов'язковим джерелом доказів в адміністративному процесі. У зв'язку з цим оперативність і обґрунтованість рішення більшості адміністративних справ залежить від вміння посадовців і обслуговуючого персоналу відшукати серед численної документації документи, що служать джерелом доказів.
2. Чинне законодавство містить наступні критерії, за допомогою яких робиться ця операція.
а) Доказове значення в адміністративному процесі можуть мати лише документи, видані в межах повноважень (компетен ції) відповідного органу (особи). Документи, видані поза межа ми компетенції органів держави або громадських організацій, а також понад фактичну обізнаність і повноваження громадян, не можуть виступати як докази в адміністративному процесі.
б) У тому випадку, коли цього вимагає законодавець, доку менти повинні бути видані в установленому порядку і з дотри манням встановленої форми. Порушення порядку видання акта і недотримання необхідної форми спричиняє за собою у випад ках, прямо вказаних законодавцем, визнання документа, ні кчемним.
Інформація, що міститься в такому документі, не має доказового значення. Коли така вказівка в законі відсутня, документи, видані з порушенням форми або поза встановленим порядком, визнаються оспорюваними та їх доказове значення визначається в кожному конкретному випадку і при зіставленні з іншими доказами.
в) Інформація, що фіксується в документі, повинна мати значення для адміністративної справи. Вона повинна бути до ступна перевірці, а джерело інформації - відоме або може бути встановлено. Тому не може розглядатися як доказ анонімний лист, хоч і може містити цінну інформацію у справі.
Документ, що є джерелом доказів в адміністративному процесі (а такими є всі документи, за винятком протоколів, актів, опитів, в яких фіксуються свідчення потерпілих, свідків, заці-
199
кавлених осіб і т.д.), на відміну від документа взагалі, є способом, що виконується у встановленому законом порядку і формі, збереження і передачі інформації про істотні обставини адміністративної справи, джерело якої відомо, а сама інформація може бути перевірена.
Суттю цього способу є відображення фактів, подій, явищ об'єктивної дійсності і розумової діяльності людини за допомогою письма, графіки, фотографії, звукозапису або іншим шляхом на спеціальному матеріалі, що дає можливість сприйняти інформацію. Тому в залежності від виду фіксації інформації документи, що беруть участь в адміністративному процесі, підрозділяються на:
а) письмові (виконані за допомогою букв);
б) піктографічні, виконані за допомогою умовних графічних зображень - схем, креслень);
в) звукодокументи;
г) фотодокументи;
д) документи, виконані ЕОМ або за допомогою аналогічної техніки;
е) документи, виконані іншим шляхом (малюнки, ескізи, нариси).
Однак при витребуванні документів суд повинен мати на увазі, що порядок надання деяких з них регламентується спеціальними нормами, наприклад, Законом України "Про державну таємницю", який регулює суспільні відносини, пов'язані з віднесенням інформації до державної таємниці, засекречуванням, розсекречуванням її матеріальних носіїв та охороною державної таємниці з метою захисту національної безпеки України.
Державною таємницею згідно зі ст. 1 Закону України "Про державну таємницю " є вид таємної інформації, яка охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки і охорони правопорядку, розголошування яких може завдати збитку національній безпеці України і які визнані в порядку, встановленому цим Законом, державною таємницею і підлягають охороні державою. Статтею 8 даного Закону визначається коло інформації, яка може бути віднесена до державної таємниці. Перелік відомостей, які відповідно до рішень державних експертів з питань таємниць складають державну таємницю, зазначений у Зведенні відомостей, що становлять державну таємницю, затвердженому наказом Голови Служби безпеки України № 52 від 01.03.2001 р.
200
До іншої таємниці, що охороняється законом, відноситься інформація, розкриття якої нормативно-правовим актом, що має силу закону, не допускається взагалі або законом встановлений особливий порядок її розкриття. До такої таємниці, зокрема, відносяться: банківська таємниця (ст. 60 Закону України "Про банки і банківську діяльність"), комерційна таємниця (ст. 162 ГК України.), таємниця усиновлення (ст. 226 СК України), адвокатська таємниця (ст. 9 Закону України "Про адвокатуру") та ін.
Використання інформації, яка визначена цими актами є обов'язковою підставою для проведення закритого адміністративного провадження. Відповідно до ст. 12 КАС України "Гласність і відкриття адміністративного процесу" розгляд справ в адміністративних судах проводиться відкрито. Однак суд ухвалою може оголосити судове засідання або його частину закритими з метою нерозголошення державної чи іншої таємниці, що охороняється законом, захисту особистого та сімейного життя людини, в інтересах малолітньої чи неповнолітньої особи, а також в інших випадках, встановлених законом. Під час розгляду справи в закритому судовому засіданні можуть бути присутні лише особи, які беруть участь у справі, а в разі необхідності - експерти, спеціалісти, перекладачі та свідки.
Але, якщо під час закритого судового засідання буде встановлено, що інформація з обмеженим доступом є суспільно значимою або доступ до інформації обмежено з порушенням закону, суд постановляє ухвалу про її дослідження у відкритому судовому засіданні.