1.  Кримінально-правові наслідки звільнення від відбування покарання у зв’язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку є виключно позитив­ними для засудженого. Він не тільки не відбуватиме того покарання, яке було призна­чене судом, а й з моменту звільнення не вважатиметься таким, що має судимість (ч. 3 ст. 88, ч. 2 ст. 90 КК).
2.  За своїм характером даний вид звільнення від відбування призначеного по­карання, за загальним правилом, є обов’язковим. Це означає, що в кожному ви­падку наявності названих передумови та підстави суд зобов’язаний звільнити особу від покарання. І тільки у випадках, коли йдеться про осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, цей вид звільнення від покарання є факультативним. Якщо особа була засуджена до довічного позбавлення волі і вирок не приведений у виконання протягом не менш як п’ятнадцять років, питання про застосування давності вирішується судом (ч. 5 ст. 80 КК). Залежно від часу, який сплинув з мо­менту набрання вироком законної сили, з урахуванням ступеня суспільної небез­печності вчиненого злочину та особи засудженого суд може прийняти одне з таких рішень:

а) не застосовувати давність. У такому разі довічне позбавлення волі не підлягає виконанню (відбуванню засудженим), а обов’ язково замінюється позбавленням волі на певний строк (доцільно здійснювати заміну на максимальний строк позбавлення волі, зазначений у санкції відповідної статті (частини статті) Особливої частини КК);

б) застосувати давність і звільнити особу від відбування призначеного їй довіч­ного позбавлення волі.

Приймаючи одне із запропонованих рішень, суд повинен його мотивувати.

1.  Давність не застосовується при засудженні за злочини проти миру і безпеки людства, передбачені статтями 437-439 і ч. 1 ст. 442 (ч. 6 ст. 80), тобто обвинувальний вирок щодо осіб, засуджених за ці злочини, повинен приводитися у виконання неза­лежно ні від часу, який минув з дня набрання ним законної сили, ні від міри (виду, розміру (строку), призначеного засудженому покарання.