Організація проведення судово-медичних і судово-психіатричних експертиз регламентується не тільки Законом України "Про судову експертизу", а й деякими відомчими актами, зміст яких повинен враховувати суд про призначення такого роду експертиз. Це накази Міністерства охорони здоров'я: "Про затвердження Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків" від 22 листопада 1995 року № 212, "Про затвердження Положення про експертне-кваліфікаційні комісії бюро судово-медичної експертизи" від 18 лютого 1997 року № 52, "Про затвердження нормативно-правових документів з окремих питань щодо застосування примусових заходів медичного характеру до осіб, які страждають на психічні розлади" від 8 жовтня 2001 року N° 397.

В ст. 7 Закону "Про судову експертизу" немає згадки про те, що судову автотоварознавчу експертизу транспортних засобів також здійснюють тільки державні спеціалізовані установи. Але наказом МЮ України від 1 жовтня 1999 року №60/5 "Про затвердження Положення про порядок проведення судової ав-тотоварознавчої експертизи транспортних засобів та Науково-методичних рекомендацій з питань проведення автотоваро-знавчої оцінки транспортних засобів" визначено, що автотова-рознавчі експертизи транспортних засобів здійснюють тільки державні спеціалізовані установи. Однак сфера виконавчої влади, акти та діяльність якої можуть бути предметом спору, що відноситься до компетенції суду (с.17 Кодексу), дуже значна, тому при розгляді тієї чи іншої справи проведення експертизи для об'єктивного та аргументованого її вирішення суд не має права обмежитися визначенням у якості експертних тих закладів, що визначені у ст. 7 Закону України "Про судову експертизу". Тому він має право звернутися до: а) спеціалізованих державних органів, положеннями про які визначено їх право давати компетентні висновки; б) фахівців у тій чи іншій галузі знань, які визначені в якості експертів; в) фахівців, що одноразово виконують обов'язки експертів.

Серед першої групи повинні бути виділені органи ветеринарного, санітарного, фітосанітарного, екологічного та органи інших видів спеціалізованого державного контролю. Особливе місце серед них займає гілка експертних підрозділів на чолі із

210

Центральним митним управлінням лабораторних досліджень та експертної роботи, яка встановлена Наказом голови ДМСУ № 414 від 3 червня 2004 р, *Про визначення зон діяльності експертних підрозділів". Згідно з ним експертні підрозділи Центрального митного управління лабораторних досліджень та експертної роботи розташовані у таких містах: Київ, Дніпропетровськ, Донецьк, Львів, Луганськ, Одеса, Сімферополь, Харків, Ужгород.

Найбільш важлива роль серед них належить Центральному митному управлінню лабораторних досліджень та експертної роботи, яке було створено 29 березня 2004 р.

Таке визначення статусу цієї експертної установи надало їм право отримати від суб'єктів підприємницької діяльності проби та зразки товарів і відомості, необхідні для прийняття попереднього рішення про класифікацію товарів згідно з УКТ ЗЕД (детальний опис товару, фотографії, рисунки, креслення, комерційні, технічні та інші документи, які містять необхідні відомості про товар, технічні умови, технологічні схеми виготовлення, висновки експертних організацій за результатами досліджень проб та зразків товару, сертифікати контрольних органів, специфікації, каталоги і паспортні дані на товар фірми виробника, дозволу, маркувальні етикетки тощо).

Незважаючи на таке значення висновків митних лабораторій, вони ні в кримінальному, ні в цивільному, ні в господарському процесах не визнаються доказами. Це пов'язано з тим, що митні лабораторії не входять до переліку установ, які здійснюють судову експертизу.

Однак, оскільки в ч. З коментованої статті не існує вимог до статусу експертних закладів, до яких може звернутися адміністративний суд, експертний висновок митних лабораторій слід вважати доказами в адміністративному судочинстві.

Існує ще один засіб визначення суб'єктів, уповноважених на здійснення експертних висновків - це визначення у тій чи іншій системі державних органів окремих підрозділів, здатних проводити експертні дослідження. Так, наприклад, державну експертизу культурних та історичних цінностей здійснюють установи та державні заклади культури, коло яких встановлюється Міністерством культури та туризму.

До другої групи суб'єктів експертної діяльності, висновки яких є доказами в адміністративному судочинстві, відносяться

211

окремі фахівці у тій чи іншій галузі знань, які визначені у встановленому порядку в якості експерта. Так, відповідно до Закону України "Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей", проведення експертизи може бути покладене на конкретну особу.

Закон визначив, що експерт - це працівник державного сховища культурних цінностей, музею, бібліотеки, реставраційної або науково-дослідної організації, архівної установи, інший фахівець, який має високу кваліфікацію, спеціальні знання і безпосередньо проводить мистецтвознавчу експертизу та несе персональну відповідальність за достовірність і повноту аналізу, обґрунтованість рекомендацій.

Цим же законом визначена ще одна особа, яка може проводити експертизу культурних та історичних цінностей. На жаль, вона у п. З не згадується. Це мистецтвознавець - посадова особа, призначена Міністерством культури Автономної Республіки Крим, управлінням культури обласної (міської) держадміністрації за погодженням з Державною службою контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон України для проводження попередньої експертизи та оформлення права на вивезення, тимчасове вивезення культурних цінностей або для здійснення контролю за вивезенням, тимчасовим вивезенням культурних цінностей та їх поверненням в Україну в пункті пропуску через митний кордон України.

Тобто його повноваження звужені відносно особи, яка визначена у якості експерту. Однак і ця категорія осіб, що можуть проводити дослідження, хоч й в обмежених розмірах, визначається відповідним чином. Тому на них поширюються вимоги, яким повинні відповідати судові експерти.

Для складення висновку експертом, суд повинен чітко поставити питання перед ним, а також підготувати необхідні матеріали. При цьому суд повинен керуватися встановленими вимогами відносно якості, кількості та оформлення матеріалів (письмових, речових та інших, що підлягають експертизі). Такі вимоги містяться, наприклад, у загальному вигляді в інструкції, яка встановлює, що до експертної установи слід надсилати: постанову (ухвалу) про призначення експертизи, а також об'єкти дослідження (у разі потреби - зі зразками для порівняльного дослідження, протоколами вилучення речових доказів, схемами тощо).

212

Орієнтовний перелік питань, що можуть бути поставлені при проведенні експертизи, надається в Науково-методичних рекомендаціях з питань підготовки і призначення судових експертиз у науково-дослідних експертних установах Міністерства юстиції України.

У виняткових випадках, коли об'єкт дослідження не може бути представлений експертові, експертиза може проводитись за фотознімками та іншими копіями об'єкта, його описами та іншими матеріалами, приєднаними до справи у встановленому порядку. Про проведення експертизи за такими матеріалами має бути вказано у постанові (ухвалі) про її призначення.

У постанові (ухвалі) про призначення експертизи зазначаються такі дані: місце й дата винесення постанови чи ухвали; посада, звання та прізвище особи, назва суду, який виніс постанову (ухвалу); назва справи та її номер; обставини справи, які стосуються експертизи, підстави призначення експертизи, прізвище експерта або назва установи, експертам якої доручається проведення експертизи; питання, поставлені експертові; перелік об'єктів, що підлягають дослідженню, порівняльних матеріалів, а також матеріалів, направлених експертові для ознайомлення, або посилання на такі переліки, які є в матеріалах справи; інші дані, які мають значення для проведення експертизи.

5. Частиною 5 коментованої статті КАС України окремо наголошено на тому, що в ухвалі про призначення експертизи суд попереджає експерта про кримінальну відповідальність за за-відомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків. (Про кримінальну відповідальність експерта див. коментар до ч. 13 ст. 66 цього Кодексу).

Тому таке попередження, що робить адміністративний суд у своїй ухвалі, значно підвищує рівень об'єктивності та достовірності як проведеної експертом роботи, так і його висновку.