За наведеною редакцією даної норми закону права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом, не входять до складу спадщини, що суперечить ст. 1227 ЦК. Тому цю норму слід сприймати щодо подальшої виплати аліментів, пенсії та інших платежів, які мають припинятися з відкриттям спадщини, крім виплати матеріальної допомоги на поховання. Статтю 1227 ЦК потрібно застосовувати до виплат, які мають бути нараховані до відкриття спадщини.

Застосування положень ст. 608 ЦК матиме місце тоді, коли, на погляд автора, зобов'язання не мали матеріального еквіваленту і не вчинено конкретні дії за правочином, наприклад, коли спадкодавець зобов'язався збудувати оригінальний камін, а інша сторона обіцяла намалювати портрет спадкодавця. У розглядуваному випадку обидві сторони звільняються від виконання взятих на себе обов'язків, оскільки у договорі не визначено матеріальний характер і жодна із сторін не вчинила обумовлених дій. Якщо ж спадкодавцем умови договору було виконано, то знайти підстави для звільнення зобов'язаної особи від виконання її обов'язків важко, хоча такою підставою й може бути втрата спадкоємцями особистого інтересу до зазначеного обов'язку.

Слід погодитись із запропонованими обмеженнями, оскільки ці права нерозривно пов'язані з особою спадкодавця. Так, повне право авторства навіть сьогодні не може передаватись у порядку спадкування. Але не можна вважати, що всі особисті немайнові права є такими, що не передаються у порядку спадкування. При визначенні немайнових прав, які можуть отримуватись спадкоємцями, слід виходити із умов законодавства. Законодавцем забороняється перехід особистих (немайнових) прав у спадщину і не зазначається про виняток з цього загального правила. При цьому у ч. 2 ст. 29 Закону вказується, що спадкоємці мають право захищати авторство на твір і протидіяти всілякій зміні твору, а також будь-якому іншому зазіханню на твір, що може заподіяти шкоду честі і репутації автора. Відповідно до п. 4 ст. 14 Закону дії такого характеру є особистим (немайновим) правом автора. Але з цим положенням не можна погодитись, оскільки у такому разі спадкоємці будуть захищати свої власні права та інтереси. Захист права авторства на твір за спадкодавцем надає їм відповідні права як його правонаступників, а тому будь-яке інше зазіхання на твір або на честь автора буде порушувати й їх права, оскільки спричинюватиме шкоду подальшому опублікуванню твору, а можливо, й власному імені спадкоємців, які можуть носити одне прізвище із спадкодавцем, та завдавати моральної шкоди через родинні стосунки тощо. Тому треба уважно ставитись до поняття "особисті немайнові права спадкодавця" і лише при абсолютній впевненості встановлювати неможливість спадкування його немайнових прав.

Заповіт має бути складено чітко, зрозуміло, щоб не викликав неясностей та суперечок після відкриття спадщини. Формулювання у заповіті окремих положень та умов має відрізнятись особливою точністю, визначеністю та певною логікою думки, що позбавить у майбутньому незгодних зі змістом заповіту спадкоємців або позбавлених права спадкування осіб оспорювати вільне, свідоме волевиявлення заповідача. Гарантіям непорушності змісту заповіту та доведенню свідомості заповідача при посвідченні заповіту має бути приділена особлива увага, що набуває особливого значення для дотримання останньої волі заповідача щодо передачі всього майна або його частини.

Заповіт нотаріально посвідчується, складається у двох примірниках (один з яких залишається в нотаріальній конторі, а другий видається заповідачу), підписується заповідачем (встановлюється його особа і перевіряється дієздатність) і записується в паперовому реєстрі та заноситься до алфавітної книги обліку заповітів, відомості вносяться у електронну базу даних - Спадковий реєстр, сплачується державне мито або витрати за посвідчення заповіту приватним нотаріусом.

Заповіт може бути змінено або скасовано заповідачем у будь-який час (ст. 1254 ЦК) і про це нотаріус має попередити заповідача. Нотаріус має роз'яснити, що заповіт, складений пізніше, скасовує попередній заповіт повністю, або в частині, в якій він йому суперечить (ч. 2 ст. 1254 ЦК), а також, що заповідач вправі подати письмову заяву про скасування або зміну заповіту, або ж новий заповіт. У такому випадку нотаріус повинен зробити щодо цього відмітку:

-   на первісному примірнику заповіту в нотаріальній конторі;

-   в реєстрі нотаріальних дій;

-   Спадковому реєстрі;

-   в алфавітній книзі обліку заповітів;

-   на примірнику заповіту заповідача.

Після чого заява і цей оригінал (коли заповіт скасовано заявою) додається до примірника, який зберігається у нотаріальній конторі. Справжність підпису на заяві про скасування або зміну заповіту має бути нотаріально засвідчено.

Якщо заповіт посвідчено посадовими особами в порядку ст. 40 Закону, завідуючий нотаріальним архівом, державною нотаріальною конторою зобов'язаний перевірити законність заповіту, що надійшов на зберігання, і при невідповідності його законові повідомити про це заповідача і посадову особу не пізніше наступного дня після одержання заповіту. За бажанням заповідача такий заповіт переоформлюється нотаріусом на загальних підставах або тими посадовими особами, які його посвідчили.

На заповіті державний нотаріус робить посвідчувальний напис з вказівкою розміру державного мита, потім він підписується та скріплюється печаткою. Плата за посвідчення заповіту приватним нотаріусом визначається за домовленістю між ним та громадянином, але не може бути меншою розміру державного мита.

Заповіти, складені та посвідчені, змінені або скасовані в установленому законодавством порядку, підлягають обов'язковій реєстрації у Спадковому реєстрі. 

Слід також погодитися із думкою деяких вчених, які вважають, що заповіти, що складаються виключно з розпоряджень немайнового характеру, визнаються недійсними19. Це положення можна аргументувати тим, що заповіт - це є розпорядження, основним змістом якого є визначення заповідачем юридичної долі майна (прав та обов'язків спадкодавця) на користь спадкоємця(ів), призначення яких є обов'язковою та необхідною умовою дійсності заповіту. Якщо такий заповіт буде мати місце, то заінтересовані особи можуть визнати такий заповіт недійсним у судовому порядку (див. проект № ЗО).

Зокрема, при істотному розвитку комп'ютерної техніки у ч. 1 ст. 1248 ЦК встановлено однозначну умову про те, що заповіт повинен мати письмову форму. Нотаріус посвідчує заповіт, який написано заповідачем власноручно. Але нині нотаріуси оформлюють заповіти на нотаріальному бланку при допомозі комп'ютерної техніки - загальноприйнятих технічних засобів (ст.1248 ЦК), при цьому вони повинні у тексті заповіту обов'язково зазначити, що "на підставі ст. 1248 ЦК заповіт на моє прохання записано з моїх слів за допомогою загальноприйнятих технічних засобів (комп'ютера) нотаріусом, мною, П.І.Б. заповідача, прочитано вголос і підписано власноручно".

Положення частини 2 ст.1234 ЦК встановлює, що право на заповіт здійснюється особисто, а тому особа вправі вимагати від нотаріуса посвідчення заповіту, написаного особисто. Але не буде суперечити даній нормі допомога нотаріуса при складанні проекту заповіту або при підготовці такого документа за допомогою комп'ютерної техніки, оскільки головним критерієм у цій нормі є безпосередня участь заповідача у підготовці проекту такого заповіту і безпосередньому його посвідченні. Положення про "вчинення заповіту через представника не допускається" також однозначне, оскільки встановлює неможливість навіть передачі нотаріусу підготовленого представником заповіту. Отже, заповідач має особисто звернутися до нотаріуса або до осіб, зазначених у статтях 1251, 1252 ЦК.

Хоча наслідків недотримання вимог цієї статті не встановлено, але, апріорі, можна вважати, що посвідчений з порушеннями заповіт буде вважатися недійсним, якщо не буде встановлено ознак кримінально караних дій і не буде спочатку порушено кримінальну справу.