Відповідно до ст. 401 ЦК України під сервітутом розуміється право користування чужим майном. Сервітут може бути встановлено щодо користування земельною ділянкою, житловим будинком, іншим майном. Слід звернути увагу на те, що поняття "сервітут" широке і може включати емфітевзис і суперфіцій як його окремі підвиди.

Розглянемо такий приклад. Громадянин С. склав заповіт на користь своїх двох синів, розпорядившись на випадок своєї смерті належним йому на праві приватної власності житловим будинком. Його двоє синів приймають спадщину в рівних частинах. Однак з огляду на технічне планування будинку, прохід до другої частини будинку є неможливим (відсутність окремого входу), у зв'язку з чим другий спадкоємець змушений користуватися проходом через "чужу територію", тобто належну першому спадкоємцю. Перший спадкоємець у даному випадку надає другому спадкоємцю право проходу (входу) до другої частини будинку (тобто право сервітуту).

 Важливо розуміти, що сервітут не обмежує власника майна в його правах володіння, користування, розпорядження належним йому майном. Так, власник вправі відчужувати майно (продати, подарувати, обміняти), щодо якого встановлено сервітут. Відчуження даного майна (перехід права власності) не припиняє дії сервітуту, встановленого у заповіті.

    Звертаємо Вашу увагу на те, що сервітут може бути встановлено заповідачем на певний строк або на невизначений термін (без вказівки конкретного терміну). У заповіті може бути встановлено зобов'язання спадкоємця проводити, наприклад, щомісячну оплату за користування сервітутом. Сам сервітут не підлягає відчуженню (його не можна продати, подарувати, обміняти).

     Сьогодні у заповідача є право і ЦК передбачає можливість покласти на спадкоємців за заповітом певні зобов'язання. Заповідач при посвідченні заповіту має право у ньому встановити сервітут (довічне користування) спадковим майном (земельна ділянка, інші природні ресурси або інше нерухоме майно, зокрема жилий будинок) для задоволення потреб інших осіб. Тобто заповідач покладає на спадкоємця, до якого переходить жилий будинок, зобов'язання надати іншій особі довічне користування цим будинком або певною його частиною.

    Це зобов'язання заноситься нотаріусом спочатку у заповіт, а потім у свідоцтво про право на спадщину, яке є підставою для державної реєстрації речового права. У разі подальшого переходу права власності на будинок - право довічного користування (сервітуту) зберігає силу, тобто не підлягає відчуженню (див. проект № 20).

   Якщо порівняти сервітут з іншими обтяженнями спадщини, то чинне положення про заповідальний відказ може поглинати положення про встановлення у заповіті сервітуту. Але права вигодонабувача за сервітутом у спадковому праві до останнього часу не встановлено, навіть спеціальний термін для такого суб'єкта не визначено. У теорії цивільного права вигодо-набувача за сервітутом називають сервітуарій. Тому специфіка охорони і захисту його прав має знайти місце й у книзі шостій ЦК "Спадкове право".