Так, деякі автори вважають: "Багато труднощів породжує ситуація смерті керівника юридичної особи, у власності якого одночасно знаходиться контрольний пакет корпоративних прав. Особливо, якщо в установчих документах не прописана можливість прийняття на себе виконання обов'язків керівництва іншою особою, оскільки ця проблема не має чіткого вирішення у законодавстві. Юридична особа залишається практично недієздатною, оскільки лише керівник володіє правом підпису, призупиняються всі юридично вагомі дії,... включаючи виплату заробітної плати, розрахунки з кредиторами та бюджетом". Тут частково можна погодитися з цією концепцією, оскільки, дійсно, уся робота підприємств призупиняється до появи нового керівника, але легітимного. Зверну увагу лише на той логічний момент, якому автор статті не надав значної уваги а саме: передбачити у статуті не тільки посаду директора, а й його заступника,який має керувати підприємством при виникненні непередбачуваних ситуацій. Наприклад, коли директора або власника підприємства визнають недієздатним у суді, то підприємство знов-таки опиниться фактичне без керівництва і при цьому на невизначений строк, оскільки діяльність суду лише формально регулюється процесуальними строками, проте цивільні справи можуть тривати декілька років.

Тому автор вважає раціональним встановлювати у статутах підприємств або установчих договорах заступника директора, який наділятиметьсяусіма повноваженнями директора лише у випадках неможливості виконання останнім своїх повноважень. Термін дії таких повноважень доцільно обумовити розумними строками і поставити їх у залежність від повернення директора до виконання своїх обов'язків або до призначення на цю посаду легітимного директора.

Але вважається необхідним при передачі повноважень узгодити це питання з набуттям статусу директора, а виконання таких повноважень заступником вважати тимчасовим, наприклад, протягом місяця до скликаннязборів акціонерів тощо.

У разі смерті власника підприємства або особи, яка володіє контрольним пакетом акцій, їх повноваження тимчасово можуть переходити до директора, але на певний термін, наприклад, протягом місяця до скликання зборів акціонерів тощо.

При зовнішній логічності пропозиції Е. Голодницького про призначення  нового керівника раніше шестимісячного строку, викликає зауваження такий аргумент. Якщо спадщину вже прийнято і вона згідно з ч. 5 1268 ЦК вважається належною спадкоємцю з моменту відкриття спадщини, то нею можна розпоряджатися одразу, без отримання свідоцтва і очікування шести місяців. Презумувати правомірність дій спадкоємця ножна тоді, коли він дотримуватиметься вимог закону, а не тільки здійснюватиме дії щодо прийняття спадщини. Врешті-решт для прийняття спадщини всім спадкоємцям дається строк протягом шести місяців і вони вправі навіть в останній день заявити про свої права, а ті спадкоємці, які ; тримали спадщину, не повинні нею розпоряджатися до сплину встановленого у законі терміну і завдавати шкоди іншим спадкоємцям.

Зверну увагу на те, що у багатьох країнах світу строк для прийняття спадщини не встановлено, а громадяни вважаються такими, що прийняли спадщину, якщо вони не відмовилися від її прийняття. Зокрема, у Квебеку Канада) строк зберігання спадщини у натурі встановлено 10 років, а у Німеччині його взагалі нема. Це свідчить саме про захист прав спадкоємців.

Слід зазначити й можливість виникнення спорів з приводу прав спадкоємців на успадкування корпоративних прав, а тому потребуватиметься розглядати такі спори у суді. Найтиповішими можна вважати спори з приводу підтвердження спадкоємцями певних юридичних обставин, з якими закон пов'язує виникнення прав у спадкоємців, - це встановлення факту родинних відносин та ступеня споріднення, продовження строку для прийняття спадщини, факту місця відкриття спадщини тощо. Тому діяльність суду може вважатися такою, що охороняє і захищає права спадкоємців. Слід відзначити, що заходи щодо охорони спадкового майна можуть вживатися не тільки нотаріусами, а й встановлюватися судами, безпосередньо застосовуватися державними виконавцями. Але такі заходи мають спеціальну назву у цивільному процесі - забезпечення позову (ст. 152 ЦПК).

Водночас у судовій практиці мають місце такі рішення судів щодо корпоративних прав, які однозначно оцінити важко. Так, суд на підставі статей 10, 23, 41, 47, 48 Закону України "Про господарські товариства", статей 6, 29 ЦК УРСР, статей 14, 16 Закону України "Про підприємства на Україні", керуючись статтями 15, ЗО, 62, 202, 2021, 203, 209 ЦПК України, вирішив:

-позов задовольнити частково;

зобов'язати К-за не робити від імені ЗАТ "Українські радіосистеми" у якості "тимчасово виконуючого обов'язки генерального директора" чи "виконуючого обов'язки генерального директора" обов'язків, покладених пунктом 14.1 статуту ЗАТ на генерального директора (головної виконавчої особи товариства і глави правління товариства), як те:

-виступати юридичним представником товариства стосовно всієї діяльності товариства в межах установчого договору і статуту;

-підписувати і забезпечувати виконання всіх контрактів, угод і документів, що мають відношення до діяльності товариства;

-організовувати діяльність правління, скликати й очолювати засідання правління і вести протоколи правління;

-користуватися додатковими повноваженнями і виконувати додаткові функції, що можуть бути покладені на нього за рішенням правління, і також робити які-небудь дії, що обмежували б або порушували права "Дэу корпорейшн", передбачені статутом ЗАТ "Українські радіосистеми" і законодавством України".

Зазначене рішення не вирішує проблеми зловживання правом з боку  керівного складу товариства, оскільки, як вважає автор, персоніфікація  конкретної особи в рішенні суду лише обмежує захист прав товариств: Так, суд вирішив: "зобов'язати К-за не робити від імені ЗАТ "Українські радіосистеми", але такий стан справ є сьогодні, завтра такою самою або подібною діяльністю займатиметься Д, Б або інша особа. Принципово важливим є питання про те, що конкретна особа перевищила свої повноваження, що є підставою для кримінальної відповідальності. Тому "свавілля" у діяльності директорів буде виявлятися у різних формах, а держава має сприяти належній охороні прав усіх учасників товариства. Отже, законодавство має передбачати чіткі санкції до осіб, які порушують вимоги законодавства, тому відповідну практику розгляду справ, що виникають з корпоративних правовідносин, слід узагальнити і запропонувати відповідні зміни до законодавства. Крім того, зразки статутів мають враховувати можливі проблемні питання, щоб засновники товариств мали можливість передбачити їх і застерегти.