Правові наслідки смерті особи, як правило, пов'язують з відкриттям спадщини, але не завжди після смерті громадян залишається спадщина, яка переходить до визначених саме спадкодавцем-заповідачем осіб або в тому обсязі, як ним планувалося. Наприклад, після смерті спадкодавця може залишитися цілісний майновий комплекс, який перестане таким бути, якщо у спадкодавця декілька спадкоємців, які виявлять бажання отримати корпоративні права у цьому підприємстві. Зокрема, за відсутності заповіту або визнання його недійсним такий комплекс підлягатиме поділу між спадкоємцями за законом. Говорячи про формальні підстави для визнання заповіту недійсним автор вважає, що Україна має приєднатися до Конвенції про форму міжнародного заповіту, підписаної у Вашингтоні 26 жовтня 1973 р".

Можливим може стати поділ цілісного майнового комплексу й через те, що спадкоємці мають сплатити податки і не завжди у них є кошти для то-то, щоб погасити податкові зобов'язання без продажу такого комплексу або окремої його частини. Тому сьогодні громадяни мають продумувати не тільки кому заповісти майно, а й яким чином краще передати придбане тяжкою працею майно спадкоємцям. Така проблема багатьом може здаватися штучною, оскільки далеко не всі можуть похвалитися значним достатком. Але на підприємстві може бути зайнята значна частина працівників, які будуть позбавлені роботи, якщо майновий комплекс перестане існувати як певна господарська одиниця. Отож ця проблема перестає бути суто суб'єктивною, а набуває суспільного інтересу, оскільки від її правильного і раціонального вирішення залежатиме працевлаштування найманих працівників підприємства.

Враховуючи наведене, подивимось на цю тему з іншого боку. Сподіватися на те, що законодавча влада швидко відреагує на статтю автора не доводиться, тому громадяни мають вирішувати питання про правонаступництво в правах власності та інших правах оперативно, коли вони за станом здоров'я змушені думати про написання заповіту.

Таку правову ситуацію можна вирішити двома шляхами, але у даний час  автора цікавлять складні правові ситуації, які знаходяться на межі декількох правовідносин. Спробуємо розв'язати декілька складних ситуацій з урахуванням різних юридичних обставин. Зокрема, іноді громадяни вважають можливим передати майно, наприклад, цілісний майновий комплекс, за договором дарування, але не завжди така дія веде до очікуваних результатів. Наприклад, на практиці досить часто громадяни помиляються або удають, що помилилися, і замість заповіту посвідчують договір дарування або навпаки. Тому розглянемо можливість співіснування цих двох видів односторонніх правочинів (договорів) в одному змішаному договорі з різними правовими умовами.

Перша правова ситуація, коли дарувальник посвідчив договір дарування, але обдаровуваний не прийняв дарунка до смерті дарувальника. За загальним правилом, така правова ситуація має тлумачитися на користь визнання договору дарування таким, що не вступив у дію, а наступні правовідносини мають регламентуватися за спадковим правом. Так, за ч. З ст. 723 ЦК, якщо до настання строку (терміну) або відкладальної обставини, встановленої договором дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому, дарувальник або обдаровуваний помре, договір дарування припиняється.

В останньому виразі, на відміну від авторської концепції, встановлено, що договір дарування припиняється. У такому разі пропонується сприймати договір дарування як тривалу угоду, яка може припинитися в певний момент, тобто у день смерті дарувальника. Але, як правило, договір дарування посвідчується як безумовна угода без відповідних обтяжень правами третіх осіб тощо, тому вважати звичайний договір дарування тривалою угодою важко. Тобто умовно простий договір дарування не коштовної речі триватиме лише незначний час і вважатиметься "закінченим(виконаним) з моменту передачі речі обдаровуваному. Тому говорити у майбутньому, що договір дарування припинився, не має сенсу, якщо не брати до уваги можливість регресу за цим договором.

Інша ситуація, коли договір дарування було посвідчено, але річ не передано дарувальником або не прийнято обдаровуваним, або не зареєстрованоним на своє ім'я. Тобто у цій ситуації можна виходити з різних обставин, але ми не можемо застосовувати термін "договір дарування припиняється" в широкому смислі. Зокрема, важко однозначно говорити про те, якщо державна реєстрація договору дарування є його продовженням, хоча б тому, що при реєстрації, наприклад, подарованого об'єкта нерухомості реєструються наслідки такого договору - право власності нового власника, а не сам договір. Отже, перехід права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, від дарувальника до обдаровуваного вже відбуваєте: при посвідченні такого договору нотаріусом, а залишається лише формально зареєструвати право нового власника на об'єкт нерухомості, а не визнати за ним таке право. Право власності за новим власником встановлюється у нотаріальному порядку на підставі фіксування волевиявлення дарувальника і обдаровуваного щодо посвідчуваного договору.

Аналогічно має розцінюватися перереєстрація подарованих прав учасника товариства з обмеженою відповідальністю, якщо за статутом цього підприємства це допускається і інші учасники товариства на це погодилися. Але на відміну від об'єкта нерухомості права учасника проходять істотно більшу процедуру перереєстрації у рай держадміністрації, державній податковій інспекції тощо. Отже, можна навіть говорити про те, гдо незакінчена перереєстрація - це привід для зупинення дії договору дарування, коли дарувальник помер?

У цій конкретній ситуації постане питання про застосування ч. 2 :т. 723 ЦК. Так, у разі настання строку (терміну) або відкладальної обставини, встановлених договором дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому, обдаровуваний має право вимагати від дарувальника передання дарунка або відшкодування його вартості. Отже, неодмінно постане питання про право вимоги обдаровуваного щодо дарунка. Наприклад, обдаровуваний не отримав дарунка не через суб'єктивні причини, пов'язані з його волевиявленням, а через те, що не зміг його отримати від підприємства, організації транспорту, зв'язку або від іншої особи, а у цей час дарувальник помер. Так, за ч. 2 ст. 722 ЦК дарувальник, який передав річ підприємству, організації транспорту, зв'язку або іншій особі для вручення її обдаровуваному, має право відмовитися від договору дарування до вручення речі обдаровуваному, але він у разі смерті не здатен цього зробити.

У названій правовій ситуації наявне волевиявлення дарувальника, яке залишається останнім на момент відкриття спадщини. Так, подарована річ прямуватиме за допомогою організації транспорту, зв'язку до обдаровуваного і у цей процес втрутитися практично ніхто не здатен і не вправі. Як зазначено однозначно у ст. 722 ЦК, дарувальник має право відмовитися від договору дарування до вручення речі обдаровуваному.

Залишається також право вимоги обдаровуваного щодо дарунка. Як має тлумачитися така ситуація?

Реально правом відмови від договору дарування не можуть скористатися спадкоємці дарувальника, оскільки вони ще не наділені відповідними правами спадкоємців, а тому не можуть витребувати дарунок від третіх осіб. Отже, припинити такий договір дарування, як правило, не можна. Більше того, можна таку правову ситуацію тлумачити на користь обдарованого, оскільки він володіє вже реальним правом вимоги, яке має бути належним чином компенсованим. Отже, не можна однозначно застосовувати положення про припинення договору дарування у тих випадках, коли дарунок пересилається поштою або передається через третіх осіб ст. 722 ЦК), а у цей час дарувальник помер.

Друга правова ситуація пов'язана з першою, але пропонується сприйняти її ширше, ніж регламентовано ч. З ст. 723 ЦК. Загальне правило про те, що правовідносини дарування "поглинаються спадковими правовідносинами" не повною мірою відповідають волевиявленню спадкодавця саме у тих випадках, коли дарування здійснювалося з відкладальною умовою або із встановленням певного терміну переходу права власності до обдаровуваного. Деякі автори пропагують змішані договори, але їхня концепція стосується поступового переходу від одних сімейних відносин до інших. Автор же вважає, що розвитком цієї концепції має стати створення змішаних договорів, до складу яких увійдуть як правовідносини дарування, так і спадкові.

Так, за ч. 2 ст. 628 ЦК сторони мають право укласти договір, у якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Тобто автор вважає можливим і доцільним залишити за дарувальником право "пролонгувати" договір дарування на період після його смерті. Принцип дотримання останньої волі спадкодавця102 можна застосовувати й у таких випадках, коли дарувальник бажає встановити умови дотримання його волі не тільки при правовідносинах дарування з умовою, а й на випадок його смерті. Наприклад, дарувальник бажає подарувати квартиру конкретній дитині, але зумовлює перехід права власності досягненням нею повноліття. У такому випадку він не здатен передбачити власної смерті, але якщо його волю не було змінено до самої смерті, то вважати договір дарування припиненим у разі, коли дарувальник не дожив до повноліття дитини, ми можемо з явним порушенням його останньої волі. Знов акцентуємо увагу на тому, що не суб'єктивний фактор стає перепоною для прийняття дарунка, а об'єктивний фактор - смерть дарувальника, який лише не здатен був передбачити своєї смерті.

Тому виходячи з можливості посвідчувати змішані договори, з принципу дотримання останньої волі заповідача і свободи договору, можна говорити про об'єднання в одному договорі умов договору дарування і заповіту За змістом ці правочини можуть вважатися як односторонні договори, тему перешкоди щодо суб'єктного складу знайти важко - сам дарувальник - заповідач визначає основні умови та обставини договору.

Якщо за ч. З ст. 723 ЦК у разі смерті дарувальника договір дарування припиняється, то при наявності заповіту на ім'я обдаровуваного з моменту відкриття спадщини діятиме саме та частина договору дарування, яка умовно називатиметься заповідальною. Виходячи з того, що за законодавством допускається існування і договору дарування, і заповіту на ім'я однієї особи, то посвідчення змішаного договору дарування з елементами заповіту є допустимим, оскільки доцільність посвідчення двох документи на одну особу є не завжди доцільним і правильним. Формальне існування окремих договорів не обмежує право громадян на посвідчення змішаного договору. Отже, можливість посвідчення змішаного договору даруваннявідкладальною умовою та заповіту у даному випадку вважається доведеною і такою, що не суперечить вимогам законодавства.

Коли посвідчується договір дарування з відкладальною умовою, обов'язком нотаріуса має стати роз'яснення можливих наслідків його посвідчення. Отож, нотаріус має обов'язково роз'яснити дарувальнику, що за ч. З ст. 723 ЦК договір дарування може припиняти свою дію і обдаровуваний не отримає дарунка з незалежних від нього причин. У такому разі нотаріус має показати два виходи з цієї ситуації: додаткове посвідчення заповіту на ім'я обдаровуваного щодо дарунка або посвідчення змішаного поговору.