Досить часто на практиці виникають ситуації, коли для зменшення частки учасника підприємства, цінні об'єкти такого підприємства продаються за заниженою вартістю і потім знімаються з балансу. Зрозуміло, що таким чином зменшуватиметься й частка, належна спадкоємцям учасника підприємства. Для того, щоб такий правочин визнати недійсним потрібні певні аргументи, які автор вважає доцільним сформулювати на підставі справи, що мала місце у Черкаському міському суді. Проте її було програно саме через неналежну аргументацію прав учасників (засновників) підприємства.

Автор вважає, що такий захід, як продаж цінного об'єкта може бути здійснено як з перевищенням повноважень самим директором (президентом), так і за погодженням з декількома учасниками (засновниками) підприємства Але здебільшого питання про продаж об'єктів нерухомості, належних підприємству, не виносяться на розгляд загальних зборів учасників товариств. Рішення приймаються з метою позбавлення прав на цей об'єкт підприємства, отримання вигоди лише директором або декількома учасниками(засновниками). Відповідно один або декілька інших учасників (засновників підприємства втрачають певну і значну частину прав у майні підприємства.

По суті, такий правочин завдає шкоди не тільки і не стільки підприємству, оскільки його права на майно, як випливає із вищевикладеного автором матеріалу, слід вважати умовними, а майно підприємства за винятком окремих  його зобов'язань належить конкретним учасникам товариства, їх же частка у майні підприємства відповідним і адекватним чином змінюється через отримання відповідної вигоди директором або декількома учасниками підприємства. У такому випадку можна вважати права учасників товариства порушеними, що зумовлює право на звернення до суду за їх захистом.

Тому вважаємо доцільним навести доводи автора, які можуть бути використані для визнання такого договору недійсним:

1. На підставі Установчого договору акціонери мають право брати участь в управлінні справами Товариства в порядку, визначеному законодавством та установчими документами, тобто через участь у загальних зборах акціонерів при розгляді найважливіших питань діяльностіAT, але вони були позбавлені цього права при вирішенні питання про продаж об'єкта нерухомості, що належавAT;

2.    Пункт статуту про право президентаAT розпоряджатися власністю товариства є невідповідним ст.4Закону "Про власність", що діяв на момент розгляду справи, оскільки лише до повноважень власника може належати право розпорядження майном, а всім іншим це право може лише делегуватись власником у визначених законом або договором випадках. Тому саме цей пункт та посилання на нього як на обґрунтування дій президентаAT є такими, що суперечать ст.4Закону "Про власність" та недійсними. Адміністративна структураAT на момент укладення договору може мати два органи: збори акціонерів та президента, оскільки спостережна рада та правління не завжди сформовані, а тому всі найважливіші питання, що належать до компетенції останніх, мають вирішуватися лише загальними зборами акціонерів (Статут), тому президент не може привласнювати повноваження цих органів;

3. Відчуження об'єкта, що належавAT і складає 50% від обсягу основних засобівAT, назвати дрібним правочином, що не потребував згоди загальних зборів, не можна. Відсутність схвалення загальними зборами акціонерів дій директора свідчить про їх незаконність (абз. 2 ч. 2 ст. 98 ЦК);

4. Статутом доцільно чітко окреслювати, що спостережна рада здійснює оцінку цінностей у випадках, визначених цим статутом, а тому президент не може діяти доти, доки не отримає відповідної оцінки вартості майна, за яку він міг би продати частину нежитлової будівлі та частку в праві власності на спільне майно будівлі;

5. Дія з продажу майна зовсім не узгоджується ні з логікою, ні із здоровим глуздом, колиAT належав цілий поверх, який здавався в оренду, тобто це фактично та "курка, яка несла золоті яйця". Тому президент має обгрунтувати прийняте ним рішення про продаж об'єкта нерухомості інтересами підприємства, зокрема, на які потреби підприємства мали бути спрямовані кошти, отримані від продажу об'єкта нерухомості. Чому саме у конкретний момент знадобилося продавати об'єкт нерухомості, наприклад, на покриття істотного боргу підприємства, коли невиконання боргових зобов'язань пов'язане із значними санкціями, тощо. Відповіді на ці запитання від президента підприємства можуть вимагати загальні збори акціонерів при встановленні цивільної відповідальності або суд, а також прокуратура при порушенні кримінальної справи;

6. Доцільно у статуті встановити, що президент тільки виконує рішення загальних зборів і здійснює лише поточну діяльність товариства. Питання ж продажу об'єкта нерухомості і спрямування грошей на певні напрями діяльності товариства мають вирішуватися на загальних зборах;

7. Про фіктивність договору може свідчити не тільки занижена ціна об'єкта, що належить підприємству, а й інші умови договору та обставини його виконання. Так, на практиці можуть мати місце випадки, коли такий об'єкт купується з розстрочкою або відстрочкою оплати. У розглядуваній справі вартість внеску, який отримувало підприємство як розстрочену плату, приблизно дорівнювала орендній платі, яку підприємство мало можливість отримувати без передачі прав на об'єкт нерухомості. Іноді президенти замість того, щоб наполягати на вчасному і повному виконанні умов договору в строк, не розривають договору навіть у тих випадках, коли кошти за договором значно затримуються без будь-якої мотивації і компенсації. У таких випадках можна, зокрема, констатувати надання кредитів, а не просто відстрочення виконання умов договору.

Наведені аргументи повинні свідчити про те, що порушення корпоративного права учасника (засновника) має зумовлювати правонаступники -во права на звернення до суду його спадкоємців. Якщо йдеться лише пні право на участь у загальних зборах учасників товариства, то воно розцінюється як немайнове, тому й не спадкується. Отже, у такій ситуації і за чинним законодавством довести штучне погіршення майнового стану підприємства особам, які не є його учасниками, не можна. Вони не вправі вимагати звіту про діяльність підприємства, а також за законодавством не отримали право на участь у загальних зборах товариства, навіть у тому випадку, коли розглядатиметься питання про включення їх до учасники корпоративного підприємства.

Але на практиці можуть мати місце й інші випадки порушення прав учасників підприємства, наприклад, у разі купівлі певного об'єкта за завідомо більшою вартістю. Наприклад, у юридичній практиці мав місце випадок, коли до статуту новостворюваного підприємства один із засновників вніс технологію виготовлення продуктів, яку він взяв із загальновідомої книги "О вкусной и здоровой пище" та оцінив такий внесок у десятки тисяч доларів. Але такий об'єкт авторських прав можна й купити ні кошти підприємства, а у результаті штучно зменшити долю учасника підприємства, оскільки такий об'єкт - "продукт інтелектуальної діяльності" нічого не вартий.

Отже, якщо учасник підприємства помер і не встиг звернутися з позовом про визнання договору відчуження об'єкта нерухомості недійсним . таким, що порушує його корпоративні права, то його спадкоємці не зможуть звернутися до суду з відповідним позовом. Автор вважає, що також стан захисту прав спадкоємців не відповідає принципам розумності і справедливості, а також випливає з нерозвиненості спадкового права у контексті його застосування до наслідків підприємницької діяльності. Сучасний же стан законодавства зумовлений тим, що відсутня істотна практик.-розгляду таких справ судами, що, у свою чергу, випливає з незначній: строку існування корпоративних прав у законодавстві України.

У юридичній літературі наводять і такі спори з приводу корпоративних їхав. Так, позивач мотивував позов тим, що у заяві до Адміністрації від 21 травня 2001 р. він висловив лише намір передати свої майнові права засновника МЧП відповідачу, а договір купівлі-продажу підприємства між ним і відповідачем у письмовій формі не укладався, про ціну продажу вони не домовлялися. Такий спір при певних об'єктивних обставинах може перерости у спір учасника підприємства з правонаступниками (спадкоємцями) померлого учасника, але він стосується у своїй основі не стількикорпоративних відносин, скільки зобов'язальних, що зумовлені переходом корпоративних прав.

Підтверджує позицію автора щодо необхідності обмеження прав керівного складу господарських товариств такий спір. Позивач звернувся з суд із зазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідач, з І9 липня 2001 р. привласнивши собі повноваження тимчасово виконуючого обов'язки генерального директора/глави правління ЗАТ "Українські радіосистеми", усупереч установленому порядку цілком усунув корпораціюDaewoo від управління, не надавав корпорації на її вимогу річних балансів, звітів товариства, протоколів, інших документів. Крім того, відповідач на порушення вимог ст. 10 Закону України "Про господарчі товариства" і п. 10 Статуту товариства, не дотримувався корпоративних прав відповідача як акціонера товариства, уклавши ряд угод, відкривши новий рахунок, виготовивши дублікат печатки, опублікувавши в газеті "Урядовий кур'єр" оголошення про проведення загальних зборів акціонерів ЗАТ Українські радіосистеми".

 Російські вчені заявляють, що "правило про вільний вихід учасника товариства з обмеженою відповідальністю, успадковане ЦК РФ та Законом "Про ТОВ" із законодавства радянського періоду, належить до числа найбільш спірних положень законодавства про господарські товариства. Зрештою, у такому вигляді воно не відоме більше жодному розвиненому ринковому законодавству". В Україні законодавством передбачено строк, за який учасник має попередити інших учасників про свій вихід із товариства - не пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо інший строк не встановлено статутом (ст.148 ЦК). При цьому російські вчені ужили поняття "ринкове законодавство", яке є новітнім для сучасної термінологічної бази і його можна сприймати у двох напрямах: для врегулювання діяльності на ринку або як створене на ринку. Прикметник "ринковий" зазвичай уживається у вислові "ринкова економіка країни", а не поєднується з іменником "законодавство".

Автор право на вихід із товариства з обмеженою відповідальністю оцінює як позитивне і відповідне свободі громадян у підприємницькій діяльності. Якщо вихід учасника товариства зумовлено неможливістю спільно працювати з іншими учасниками, то невже можна таку особу змушувати не забирати належні їй капітали, щоб інші учасники ТОВ вільно ними користувалися ще певний час? Більше того, законодавство захищає саме тих учасників, які залишаються у підприємстві, оскільки зобов'язує останній виплатити належну у підприємстві частку учаснику лише через певний час. Наприклад, якщо учасник бажає створити власний бізнес, то за законодавством РФ він буде зобов'язаний очікувати виплати протягом шести місяців з моменту закінчення фінансового року, в якому було подано заяву про вихід. В Україні строк розрахунку з учасником, який подав заяву про вихід зі складу учасників ТОВ, рахується за ст. 54 Закону України "Про господарські товариства", де встановлено: "Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строй до 12 місяців з дня виходу". Отож, учасник підприємства буде очікувати власні кошти рік і три місяці.

Така передумова до кваліфікації стану корпоративного права була зумовлена особливим вирішенням питання про конкретизацію прав спадкоємців учасника, коли він помер подавши заяву про вихід, але не отримав відповідної частини майна товариства, пропорційної його частці у статутному фонді або в інший період.