У спадковому праві не встановлено особливості спадкування корпоративних прав. У статті 1218 ЦК сформульовано, що до складу спадщин:: входять усі права й обов'язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Отже, можна апріорі вважати, що спадкування корпоративних прав - це перехід корпоративних прав і обов'язків від померлої фізичної особи - учасника юридичної особи до спадкоємців. Більш ґрунтовно конкретизовано перелік  прав, що переходять до спадкоємців, у Законі України "Про податок з доходів фізичних осіб". Так, з метою оподатковування об'єкти спадщини відповідно до ст. 13 Закону поділяються на:

а) об'єкти нерухомого майна;

б) об'єкти рухомого майна;

в) об'єкти комерційної власності, а саме - цінні папери (крім депозитного й іпотечного сертифікатів), корпоративне право, власність на об'єктбізнесу як такого, тобто власність на цілісний майновий комплекс, інтелектуальну (промислову) власність чи право одержання доходу з неї;

г) суми страхового відшкодування (виплат);

д) кошти (наявні, безготівкові, депозитні, іпотечні сертифікати). 
Отже, корпоративні права як такі або у вигляді акцій, або прав на участь у ТОВ належать до комерційної власності.

У ЦК не встановлюються певні пільги щодо спадкування саме корпоративних прав спадкодавця. З одного боку, це правильна позиція законодавчої влади, яка не втручається у розподіл конкретних об'єктів спадщини, крім окремих випадків, передбачених законом. Тут мається на увазі ст. 1279 ЦК, у якій ідеться про те, що спадкоємці, які протягом не менш як одного року до часу відкриття спадщини проживали разом із спадкодавцем однією сім'єю, мають переважне право перед іншими спадкоємцями на виділ їм у натурі предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку в розмірі частки у спадщині, яка їм належить. Але це питання не поширюється на результати підприємницької діяльності.

Оскільки загалом питання спадкування корпоративних прав не регламентоване законом, це не означає, що спори з приводу визначення пріоритетів при спадкуванні корпоративних прав не будуть мати місце на практиці.

Так, можливі варіанти виникнення спору у реальному житті, що можуть бути пов'язані з суб'єктивними факторами кожного із спадкоємців, які претендують на отримання саме корпоративних прав спадкодавця у натурі. Зокрема, у багатьох сім'ях одні діти проживають разом з батьками, а інші - окремо. Для корпоративних прав ці випадки, як правило, пов'язані з тим, що одні діти допомагають батькам у здійсненні підприємницької діяльності, мають певну інформацію про особливості підприємницької діяльності, їх знають партнери по бізнесу, що дає можливість таким дітям продовжити батьківську справу.

Отже, наведені аргументи можуть висуватися у суді як деякі переваги в отриманні певної частини спадщини конкретними спадкоємцями, а також при виробленні критеріїв, які можуть істотно на це впливати. Припустимо, що учасники або засновники підприємства висувають умови спадкування належної спадкодавцю частки підприємства лише певним спадкоємцем, якого вони готові сприйняти як правонаступника померлого учасника. Чи правомірною є така вимога?

Якщо в установчому договорі підприємства або у заповіті іншого не наведено, то умова, висунута учасниками підприємства про спадкування частки померлого учасника конкретним спадкоємцем, може вважатися правомірною і такою, що впливає на конкретизацію наступного власника корпоративних прав. Зрозуміло, що така вимога не позбавляє інших спадкоємців прав на належну спадкодавцю частку підприємства, яка може бути компенсована кожному із спадкоємців, які вправі успадкувати іншу частину спадщини та кошти як компенсацію корпоративних прав у підприємстві, учасником якого був спадкодавець.

Якщо у заповіті не зазначено інше, то спадкоємці можуть і не погодитися з таким варіантом вирішення спадкових правовідносин. Слід зазначити, що, як свідчить практика, не завжди співвласники корпоративного права діють в інтересах підприємства, а тим більше в інтересах інших співвласників корпоративного права. Зокрема, про це свідчать публікації, в яких аналізується негативна поведінка учасників і засновників корпоративних підприємств під час виборів керівництва, перереєстрації підприємств, обранні напрямів діяльності тощо. Тому вони можуть обрати з числа спадкоємців для спадкування частки підприємства не найздібнішого, а найнеспроможнішого до підприємницької діяльності спадкоємця, який не буде їм "заважати займатися бізнесом у власних інтересах" і за рахунок коштів інших учасників підприємства.

Варто зазначити, що відповідно до ст. 1219 ЦК, до складу спадщини не входять права й обов'язки, нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, тобто особисті права спадкодавця. Це, зокрема, такі особисті немайнові права, як право участі у товариствах і право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом чи їхніми установчими документами.

Отже, з одного боку перед судом можуть постати спадкоємці, а з іншого - учасники корпоративного підприємства і в них можуть бути прямо протилежні інтереси у таких справах. Вважається, що такі спори можуть вирішуватися за допомогою аналогії права або закону.

Наприклад, коли постає питання про спадкування корпоративного права конкретними спадкоємцями і є можливість іншим спадкоємцям компенсувати вартість корпоративного права за рахунок іншого майна, то, на думку автора, слід виходити з таких об'єктивних аргументів:

1) розділення корпоративних прав спадкодавця між декількома спадкоємцями йде не на користь кожному із спадкоємців, оскільки, зазвичай, призводитиме до розподілу впливу на підприємство з боку заінтересованої особи, а також погіршуватиме управління підприємством, ускладнюватиме (іноді перешкоджатиме) досягненню згоди на загальних зборах учасників підприємства тощо;

2) слід виходити не тільки з бажання потенційних спадкоємців або співвласників корпоративних прав, а й враховувати волю спадкодавця-заповідача, який може персоніфікувати свого правонаступника щодо корпоративних прав, наприклад, у заповіті. Якщо така ситуація має місце в установчому договорі і встановлена у заповіті, а також збігається з волен призначеного спадкоємця, то автор вважає неможливим змінювати останню волю спадкодавця, тому успадковувати право на участь у підприємств; має спадкоємець, визначений заповідачем;

3) якщо частки у спадщині визначені нерівними, то переваги на спадкування корпоративних прав має той із спадкоємців, який має більшу частку у спадщині. Наприклад, спадкоємці за правом на обов'язкову частку отримують лише 1/2 частки від спадщини, яку б вони отримали при спадкуванні за законом. У багатьох випадках така частка є меншою порівняно  з частками спадкоємців за заповітом;

4) спадкоємці за правом на обов'язкову частку є непрацездатними, аде ж участь у підприємстві вимагатиме від них активної поведінки на загальних зборах учасників, а тому вони не завжди здатні належно (а іноді і адекватно, наприклад, коли їх непрацездатність пов'язана з душевною хворобою і їх інтереси у цивільних відносинах представляє опікун) продовжувати справу, розпочату спадкодавцем. Тому переваги на спадкування корпоративних прав мають визнаватися за спадкоємцями за заповітом.

 Іншими словами, корпоративні права померлого учасника корпоративного підприємства у вигляді участі у товаристві за загальним правилом не успадковуються, але вони можуть входити до складу спадщини, якщо про це прямо зазначено в установчих документах, але для реального спадкування  треба встановити тих спадкоємців, які мають успадкувати корпоративні  права у натурі. Так, наприклад, відповідно до ст. 147 ЦК, частка у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю переходить  до спадкоємця, якщо статутом товариства не передбачено, що такий перехід допускається тільки за згодою інших учасників товариства. Але у разі  існування заперечень проти цього з боку інших спадкоємців, спір може вирішуватися судом.

Так, у випадку смерті члена виробничого кооперативу його спадкоємці можуть бути прийняті в пайовики, якщо інше не обумовлено статутом кооперативу (ч. 4 ст. 166 ЦК), але, крім цього, кількість паїв спадкодавця обумовлює можливість вступу до кооперативу одного чи декількох спадкоємців, отже, можливою є "конкуренція" між спадкоємцями щодо вступу до кооперативу. Вважається, що й такий спір може вирішуватися судом  виходячи з переваг одного із спадкоємців перед іншими, наприклад коли  у кооперативі потребується особиста участь, то найздатніший до такої праці й може вважатися таким, що має переважне право на вступ до кооперативу.

Повні товариства при відсутності спадкоємця приймають рішення про вибуття учасника внаслідок його смерті чи оголошення померлим (ст. 129 ZK . При наявності спадкоємців можливий перехід до них частки в капіталі повного товариства, однак для цього буде потрібною згода всіх учасників товариства, якщо інше не зазначено в установчому договорі. У повних товариствах спадкоємці знов-таки повинні виявити свої здібності до виконання покладених на них функцій, наприклад, тих, які виконував померлий учасник, або тих, які загальні збори товариства вважатимуть доцільним доручити його правонаступнику.

      Складним вважається й питання про спадкування прав у командитних товариствах, оскільки до їх складу входять як повні учасники, так і вкладники командитного товариства. Отже, можливими є варіанти смерті повного учасника товариства та вкладника, а тому можуть відрізнятися й ті наслідки, які виникатимуть у кожному із варіантів. Оскільки у ст. 135 ЦK повні учасники командитного товариства прирівнюються у правах до учасників повного товариства, то у цьому випадку особливостей спадкування не буде. Якщо йдеться про вкладників командитного товариства, то це питання має вирішуватися згідно з п. З ч. 1 ст. 137 ЦК, де говориться про їх переважне перед третіми особами право набувати відчужувану частку(її частину) в складеному капіталі товариства відповідно до положень ст. 147 ЦК. Здається, що це положення створює певну ієрархію у вирішенні питання щодо спадкування частки, належної померлому вкладнику командитного товариства.

Так, за ч. З ст. 133, ст. 135 ЦК повноваження повних учасників мають визначатися згідно з положенням про повне товариство, якщо інше не встановлено ЦК. У ст. 122 ЦК регламентовано, що за засновницьким договором вести справи повного товариства можуть усі учасники спільно або ведення справ доручається окремим учасникам. Отже, питання про введення нових членів до складу вкладників командитного товариства мають вирішувати повні учасники, які можуть прийняти рішення про компенсацію належної померлому повному учаснику частки за рахунок майна підприємства тощо. Лише потім може надаватися право набувати відчужувану частку (її частину) в складеному капіталі товариства вкладниках командитного товариства, які мають встановлені законодавством переваги на придбання таких часток.

Автор вважає, що такий порядок є обов'язковим, якщо інше не встановлено установчим договором. Отже, загальна послідовність введення до складу командитного товариства нового вкладника командитного товариства має відбуватися за такими етапами:

1.   Рішення загальних зборів повних учасників про можливість і доцільність надати дозвіл на придбання частки померлого вкладника командитного товариства іншими вкладниками товариства. Альтернативним буде рішення загальних зборів повних учасників про викуп товариством належної померлому вкладнику командитного товариства частки;