Спадкові правовідносини зазвичай досліджувалися щодо абстрактної спадщини, яку до останнього часу пропонується приймати для підрахунку за одиницю і від цієї одиниці вести подальші підрахунки. Навіть процедура вжиття заходів до охорони спадкового майна істотно не змінилася, якщо порівняти дії нотаріуса у радянський період діяльності нотаріату та сучасні вимоги до вжиття заходів до охорони спадкового майна. Слід зазначити, що у період діяльності Радянської влади питанням спадкування приділялася незначна увага, оскільки приватне право порівняно з інтересами держави у той період розвивалося значно гірше. Звідси й та неувага до діяльності нотаріусів, яку можна простежити за обсягами наукових досліджень. Але й сучасні наукові дослідження нотаріальної діяльності істотно не вплинули на розвиток охорони і захисту корпоративних прав спадкодавця, оскільки більшість із них не розглядає це питання. Такий рівень  досліджень є характерним не тільки для російської правової науки, а й для української.

Але абстрактна спадщина ніколи не перетвориться на реальну без відповідних і цілеспрямованих дій зацікавлених осіб або нотаріуса. Тому питання охорони спадщини можна вважати знятим, коли вона у повному обсязі перейде до спадкоємців, але найважливішим і складним є визначення самої спадщини: конкретизація її загального обсягу, перелік об'єктів, які входять до складу спадщини, та місця їх знаходження, а також підтвердження прав спадкоємців на спадщину. Щодо конкретизації спадщини, тобто її розшуку, зазначалося деякими авторами ще у 1999 p., але їх позиція знов-таки зводиться до абстрактної спадщини, а не корпоративних прав спадкоємців. Тому вважається за доцільне розробити конкретні заходи, які мають пов'язуватися з охороною прав спадкодавця та його спадкоємців, зокрема щодо розшуку спадщини, до складу якої входять корпоративні права. Автор вважає, що  відсутність спадкового майна має приводити до закриття спадкової справи  без видачі свідоцтва про право на спадщину, але нотаріус зобов'язаний навести ті заходи, які ним вживалися щодо розшуку майна спадкодавця.

Усі вчені та фахівці говорять про необхідність надійно гарантувати право власності, але не конкретизують, у яких правовідносинах і яким чином це можна здійснити. Чиє право власності треба охороняти, коли між двома співвласниками виникає спір з приводу його розподілу, визначення самого права власності за одним із володільців речі тощо. Тобто всі згодні з тим, що право власності слід гарантувати та охороняти, але мало хто говорить про те, у який період і якими способами пропонується охороняти право власності конкретно.

Витоки концепції про охорону права власності можна знайти у стародавньому Римі, Західній Європі. Нині для громадян України Основним законом є Конституція України. У частині 4 ст. 41 Конституції чітко встановлено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності та право приватної власності є непорушним. І треба гарантувати виконання цього положення Конституції не тільки при житті власника, а й після його смерті.

Зрозуміло, що саме власник має дбати про збереження і охорону права власності. Тому саме йому слід вказати ті правові механізми, за допомогою яких він буде здатен захистити право власності від посягання третіх осіб. Тут можна погодитися з деякими авторами, які значну увагу приділяють заповіту, що має стати запорукою переходу корпоративного права на підприємство до його спадкоємців.

Але одразу звернемо увагу на те, що в Україні існує легальний бізнес, під яким слід розуміти належним чином зареєстровану господарську (підприємницьку) діяльність, та нелегальний, який ґрунтується на підприємницькій діяльності, що бере витоки з незаконних операцій. Так, в Україні існують підприємства, зареєстровані на "підставних" осіб за втраченими документами або без будь-якої реєстрації, тощо. Права на такі підприємства, як правило, не успадковуються спадкоємцями, а втрачаються. Спадкоємці здатні лише говорити про удавані угоди, але перспектива отримання такої спадщини законним шляхом представляється нереальною.

Як це не парадоксально для нашої країни, але безліч схем ведення тіньового бізнесу - це крок не тільки до ухилення від сплати податків, а й до його втрати. Припустимо, що підприємець здійснює тіньові операції з розповсюдження будь-яких товарів. У такому випадку він матиме подвійну бухгалтерію:

1) офіційну, яка надається податковим органам для перевірки його діяльності;

2) неофіційну (тіньову), яка існує поряд з офіційною, але про існування якої знає лише сам підприємець і, зазвичай, головний бухгалтер.

У разі смерті підприємця про існування тіньової бухгалтерії знатиме лише головний бухгалтер та ті підприємці, з якими здійснювалися позазаконні господарські операції, документи за якими знищуються одразу після проведення таких операцій і які ніде у бухгалтерських звітах не відображаються. Зрозуміло, що такі операції і доходи за ними не будуть передані спадкоємцям померлого підприємця. На практиці про такі операції підприємства знає більше коло суб'єктів, зокрема, директор та іній: посадові особи, але коло їх все-таки обмежене, що призводить до приховування реальних доходів підприємства.

Тому проведення таких операцій негативно позначається не тільки на отримуваних державою податках, а й на правах спадкоємців, які не можуть отримати належну їм спадщину у повному обсязі. Такі схеми й за життя підприємця можуть негативно позначатися на отримуваному ним доході. Будь-яка незаконна операція, яку дозволяють проводити директору підприємства, виходить з-під контролю всіх учасників (засновників підприємства: сьогодні учасники санкціонують таку операцію, а завтра директор буде проводити їх від власного імені і за рахунок підприємства. Тому способи ведення тіньового бізнесу рано чи пізно, але неодмінно наштовхнуться на розкрадання майна і доходів підприємства його працівниками, оскільки останні, бачачи безкарність невиконання вимог законодавства, сприймають такий спосіб життя та починають розкрадати майно підприємства. Безкарність крадіжок майна підприємства його працівниками зумовлюється й тим, що засновники та учасники підприємства не порушують проти них кримінального переслідування, адже буде виявлено їх особисту кримінальну діяльність у господарюванні. Найпоширеніший вид кримінально караних діянь у сфері господарської діяльності - це несплата податків.

Отже, будь-які способи ведення незаконного бізнесу стикаються з порушенням прав самого підприємця, ким би він не був: учасником, засновником, директором. Тому найпершими кроками власника корпоративних прав мають стати легалізація способів ведення бізнесу. Коли відкриватиметься спадкова справа, знайти майно підприємства та провести аудиторську перевірку наслідків його діяльності буде набагато простіше, якщо й до цього аудиторські перевірки діяльності підприємства проводилися регулярно. Тоді за результатами таких перевірок та бухгалтерськими документами буде нескладно знайти майно і кошти підприємства, визначити частку спадкодавця у цьому майні та вирішити питання про передачу такої частки спадкоємцям.

Отож від відповіді на запитання: чи бажає підприємець отримувати законний дохід, розвивати бізнес і набувати авторитет, чи хоче отримувати великі кошти будь-яким способом і сьогодні, - залежить не тільки стан економіки України, але і доля нащадків підприємця та створеного ним підприємства. На жаль, в Україні до останнього часу у бізнесі превалювала ідеологія отримання прибутків і надприбутків у короткі терміни, що характерне для ранньої стадії епохи капіталізму.

Саме тому смерть значних бізнесменів не супроводжується офіційним переходом прав власності до їх спадкоємців. Тобто самі підприємці у період життя не дбали про легальний бізнес, а незаконний бізнес після їх смерті не може успадковуватися і, крім того, він швидко зникає без будь-яких слідів. Ці слова не треба сприймати як агітацію на користь сплати податків або легальних способів ведення господарської і підприємницької діяльності - це реальні відносини у сучасній Україні.

Отже, як свідчить аналіз юридичної практики, незаконний бізнес не спадкується і питання про його правонаступництво не ставиться, адже він з розкрадається оточенням власника корпоративного права. Тому далі йтиметься лише про законне спадкування корпоративних прав у тих підприємствах, які створені на законних підставах.

Одним із головних способів забезпечення переходу корпоративних прав до спадкоємців - це поширення серед визначених заповідачем спадкоємців найбільш повної інформації про належність йому певних корпоративних прав у конкретних підприємствах. Зрозуміло, що це питання можна зазначити у заповіті, але заповіт - документ, який пишеться заздалегідь і не завжди відтворює всі останні права спадкодавця. Хоча автор вважає, що  цей документ першооснова для законного переходу спадщини до спадкоємців, визначених саме спадкодавцем.

Тому передання спадкоємцям інформації про належні спадкодавцю права знов-таки унеможливить втрату спадкоємцями прав на них. Особливо, якщо потенційний спадкодавець відкладає написання заповіту на невизначений час, передача інформації про належність йому корпоративних драв спростить процедуру їх розшуку. 

Коли перед нотаріусом постає питання про розшук не тільки майна спадкодавця, а й належних йому корпоративних прав, то сучасні нотаріуси не здатні знайти корпоративні права на підприємства, зареєстровані по всій території України, не кажучи вже про ті, які знаходяться за межами України та в офшорних зонах, якщо відповідні відомості не нададуть спадкоємці.

Тому чим більше належить підприємцю корпоративних прав, тим прискіпливішою має бути його увага до збереження цього бізнесу, зокрема захисту від розкрадання, та передання його нащадкам.

Автор погоджується з тими вченими, які вважають можливим охороняти і захищати інтереси спадкодавця навіть після його смерті. Так, Фурса Є.І. зазначає: "Сформульований принцип охорони і захисту інтересів спадкодавця, який не здатний особисто це здійснити, але з інтересами і волевиявленням якого треба рахуватись через те, що саме стосовно належного йому майна виникають спадкові правовідносини. Цей принцип у роботі відтворюється у таких висновках: при посвідченні заповіту нотаріус повинен встановлювати у заповідача осіб, що перебувають в нього на утриманні; доцільно ввести новий статус особи, яка буде контролювати виконання волевиявлення спадкодавця - душерозпорядника; враховувати умови заповідального відказу навіть при визнанні спадщини відумерлою тощо". Концепція відтворює останню волю заповідача, що висловлена у заповіті і має діяти і враховуватися його нащадками та всіма іншими суб'єктами, від яких залежить її виконання. Але автор вважає, що це положення слід сприймати і під іншим кутом зору.

Автор відносить заповіт до тих правоохоронних засобів, які можуть істотно вплинути на подальші спадкові правовідносини, тобто як найперший спосіб охорони прав заповідача та інтересів встановлених ним спадкоємців, а також цей правовий акт має сприяти розмежуванню прав на корпоративні права спадкоємців та другого з подружжя, а також інтересів кредиторів. Оскільки у заповіті може бути встановлено конкретних суб'єктів, яким заповідається майно, то цей документ є правовстановлюючим. Тому вважаємо, що у сукупності воля спадкодавця, висловлена у заповіті, породжує правовий зв'язок з інтересами тих суб'єктів, які не належать до кола спадкоємців першої черги, або змінює розміри тієї частка спадщини, яка має спадкуватися конкретними суб'єктами. Так, у заповіт; заповідач може визначити, кому мають перейти права та обов'язки, пов'язані з наслідками його підприємницької діяльності. Зокрема, автор вважає, заповідач у заповіті повинен встановити, кому із спадкоємців мають перейти належні йому корпоративні права.