У наукових роботах, здійснених за останній час і присвячених спадковим правовідносинам, за основу дослідження взято правовідносини, регламентовані нормами Цивільного кодексу, Земельного кодексу, а також Закону України "Про нотаріат". Від попередніх вони принципово  відрізняються тим, що змінюють сталу тенденцію досліджувати тільки окрему галузь права або за базовий брати лише один нормативний акт. Однак навіть комплексні дослідження спадкових правовідносин зупиняються на межі визначення часток у спадщині та видачі свідоцтва про право на спадщину, хоча на цьому спадкові правовідносини фактично не припиняються.

Спадкоємці, отримавши такий статус, водночас за чинним законодавством мають сплачувати податки за отриманий дохід. Тому частина спадщини переходить до держави не у чистому вигляді як спадкове майно, а як податок з доходу, отриманого спадкоємцем. Але характерною рисою відносин між державою, яка зобов'язує сплачувати з отриманої спадщини податок, та громадянином, який такий податок зобов'язаний сплатити, є те, що громадянин виступає, по-перше, як спадкоємець, що отримав спадщину. По-друге, податок сплачується не з сукупно отриманого доходу, такozмовити, змішаних надходжень з різних джерел, а саме з отриманої спадщини. З цього випливає, що податкові правовідносини є логічним продовженням (наслідком) спадкових, а тому їх можна вважати безпосередньо пов'язаними зі спадковими.

Звідси можна зробити висновок, що податкові зобов'язання спадкоємців перебувають на межі двох галузей права: цивільного та фінансового(податкового). Це положення можна пояснити таким. Які спадкові права та на яке майно отримують спадкоємці - визначається цивільним правом, встановлюється у нотаріальному процесі, але яким саме чином мають обкладатися спадкові права податком - це вже питання, що належить до фінансового права. Однак різноманітність спадкових прав, обов'язків не може бути чітко враховано у фінансовому праві без їх конкретизації у праві спадковому. У цьому контексті можна вважати, що автором робиться спроба провести дослідження зазначеного питання на межі двох дисциплін, але з певним ухилом на аналіз тих об'єктів, які будуть оподатковуватися,. а також з урахуванням принципів (концепцій) спадкового права при оподаткуванні доходів спадкоємців.

Загалом можна вважати, що перерозподіл державою отримуваних громадянами доходів є правомірним, оскільки держава взяла на себе обов'язки: забезпечувати достатній рівень життя для всіх громадян, незалежно від їх працездатності. Зокрема, у ст. 48 Конституції йдеться, що кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло. Тому перерозподіл отримуваних громадянами доходів має бути справедливим, адекватним матеріальному стану спадкоємців тощо. Так, деякі автори вже порушують питання про те, що принцип споріднення зі спадкодавцем - це вдала новела оподаткування спадкового майна. "Цей крок викликав довгі роздуми: чому дочка померлого бідняка, яка спадкує скромне майно, і подруга застреленого олігapxa при спадкуванні "Мерседесів" і будинків сплачують одну і ту ж скромну суму держмита - 0,5% від офіційної оцінки? ... дивовижна рівність бідних і заможних..." - вважають Д. Курдельчук та М. Павлов. При цьому автори статті не брали до уваги, що 0,5% від 10 000 грн складає  лише 50 грн, а від 5 000 000 грн - 50 000 грн, тобто відмінність істотна. хоча такий податок і необтяжливий для спадкоємців.

У зв'язку з набранням чинності Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" (далі - Закон) виникло декілька проблемних питань, що мають викликати інтерес не тільки у спадкоємців, а й у потенційних спадкодавців та податкових органів і нотаріусів, а також у науковців, які дотепер цьому питанню уваги не приділяли. Ці проблемні питання стосуються зазначення розміру податку, який нараховується при прийнятті спадщини спадкоємцями, певної термінології, понятійного апарату та впливуподаткового законодавства на права громадян.

Останнє положення не можна вважати абсолютно справедливим та таким, що відповідає Цивільному кодексу. Зокрема, у ч. 10.6 Закону йдеться  про те, що право на включення частини суми відсотків, фактично сплаченої за іпотечним житловим кредитом, до складу податкового кредиту має особа, яка досягла 18-річного віку. Це правило не поширюється на випадки, коли: [...] б) за умовами заповіту об'єкт іпотеки передається у спадщину  фізичній особі, молодшій за віком. Отже, Закон встановлює, кому із спадкоємців за законом має перейти частина спадщини, хоча розподіл спадкового майна має здійснюватися за вільним волевиявленням спадкоємців та враховувати положення ст. 1278 ЦК, що частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними.

До недоліків Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" можна віднести й те, що вжиті у ньому терміни явно відрізняються від термінології ЦК та СК. У Законі встановлено, що одразу мають рахуватися ступені споріднення. Тоді як у ЦК прийнято визначати спадкоємців першої та інших черг (статті 1261-1265 ЦК). За такою термінологією виходили, що лише батьки та діти спадкодавця можуть належати до родичів першого ступеня споріднення, а онуки, які прирівнюються у правах на спадщину до своїх померлих батьків і спадкують за правом представлення (ст. 1266 ЦК), до "членів сім'ї спадкодавця першого ступеня споріднення" не належать. Така градація спадкоємців не відповідає за логікою і змістом нормам спадкового права і не враховує черг спадкоємців, передбачених у ЦК, але законодавство має бути послідовним і його положення мають бути логічно узгоджені між собою.

Вжитий у Законі термін "інший член подружжя" також не можна вважати таким, що відповідає нормам СК, а також коректно застосованим.

Брак законодавчої техніки відчувається і в тому, що при чіткому визначенні пунктів, частин у Законі робиться посилання на статтю, що вважається тавтологією. Наприклад, "за пунктом 7.1 ст. 7 цього Закону", але у пункті вже проведено нумерацію статті, а тому відбувається подвійне "згадування" однієї статті. У Законі наявні і певні стилістичні помилки, що стосуються неадекватного розуміння спадкових правовідносин. Зокрема, у абз. 4 п. 9.6.5 Закону буквально вказано: "Якщо платник податку дарує інвестиційний актив або передає його у спадщину..." - але спадкодавець за життя не може передавати інвестиційний актив у спадщину. Це відбувається після смерті платника податку, він лише здатен розпорядитися ним на випадок своєї смерті.

Докладний аналіз ст. 13 Закону свідчить, що у цьому нормативному акті закладено декілька принципових підходів для визначення шкали оподаткування:

1) ознаки спадкового майна та його походження;

2) ступінь споріднення спадкоємця зі спадкодавцем.

Найкращим варіантом аналізу принципів оподаткування доходів спадкоємців вважаємо кваліфікацію їх за певними групами.

Якщо покладатися на те, що спадкодавці і спадкоємці є не зовсім юридично обізнаними особами і вони не користуються допомогою адвокатів то до державного бюджету може потрапити значна частина коштів, на які й розраховували автори Закону. Але пересічні громадяни відрізняються тим, що вони не дуже поспішають з оплатою податків, що слідує за формальним прийняттям спадщини та, особливо, за отриманням свідоцтва про право на спадщину.

Переглянувши ставки оподаткування доходів фізичних осіб, деякі зних міркуватимуть: а чи потрібно вкладати кошти у певні об'єкти, які оподатковуються за високою ставкою? Наприклад, банки ведуть конкурентну боротьбу за те, щоб громадяни вкладали кошти у недержавне пенсійне страхування, але близькі родичі першого ступеня спорідненості при отриманні сум страхового відшкодування повинні будуть сплачувати 13% (15%). Це положення може негативно вплинути на відповідні внески громадян до банківських установ, останнє ж, у свою чергу, зумовить те, що в економіку України не потрапить частина інвестицій з банківської сфери. На це законодавча влада вже відреагувала. "Могутнє банківське лобі елегантно провело законопроект про відстрочку до 2010 року обкладання 5% - ним податком доходу за банківськими депозитами. Мотив же переконливий "стягнення 5% податку на дохід за депозитом віджене вкладників, які відразу ж заберуть внески з банків". На нашу думку, мотивація бізнесменів вкладати кошти в іноземні банки, офшорні компанії тощо - це чіткий розрахунок сплачувати менші податки. Будь-які вищі відсотки податку одразу впливають на те, куди спрямовуватимуться кошти і, зокрема, інвестиції. Будь-яка країна зацікавлена у тому, щоб кошти потрапляли на розвиток її економіки, тому можна погодитися із швидкою реакцією законодавчої влади на ускладнення економічного стану України.

Коли йтиметься про рухоме майно, то, крім транспортних засобів та історичних пам'яток, інші об'єкти не обов'язково мають включатися до переліку спадкового майна, який складається спадкоємцями і подається нотаріусу перед видачею свідоцтва про право на спадщину. Наприклад, коштовні речі, меблі тощо можуть бути включені до свідоцтва про право на спадщину, якщо нотаріусом вживатимуться заходи щодо охорони спадкового майна або між спадкоємцями виникне спір і вони зроблять опис усього майна, що належало спадкодавцю. В інших випадках до переліку спадкового майна та до свідоцтва про право на спадщину рухоме майно в основному не потрапляє. Тому таке майно практично не обкладається податком.

Загальний аналіз наведених у Законі України "Про податок з доходів фізичнихосіб  даних про оподаткування доходів, отриманих спадкоємцями (див. додатки № 51-53), свідчить, що держава явні і нічим не обґрунтовані переваги серед спадкоємців першого ступеня споріднення віддає другому з подружжя. Зрозуміти витоки такого пільгового режиму оподаткування важко. Апріорі можна припустити, що другий член подружжя вважається таким, що сприяв набуттю спадкодавцем певного майна. Але така гіпотеза, коли спадкодавець значно старшого віку, ніж другий із подружжя, не може вважатися логічною. Більше того, подружжя може мати незначний час спільного проживання та ведення спільного бюджету, або ж, навпаки, вони можуть за шлюбним договором визначити режим роздільності майна, а тому  підстав вважати, що обидва з подружжя набували майно спільно, взагалі не буде. Проти такої гіпотези свідчить також інший аргумент - другий із подружжя має право на виділ належної йому частини спільного майна перед тим, як буде виділено спадкове майно.

Порівнюючи статуси другого з подружжя у законодавствах України та інших країн, помічаємо різні підходи. Так, у багатьох країнах світу другий із подружжя обмежується у правах на спадщину і його частка залежить від того, з якою чергою спадкоємців він закликається до спадкування.

Виходячи з принципу справедливості, автор не пропонує збільшити податки з другого з подружжя, а навпаки - вважає за доцільне зменшити податки з неповнолітніх дітей, осіб похилого віку і прирівняти їх у правах до другого з подружжя. В усякому разі, тут відчувається непослідовність законодавства. З одного боку, державою передбачається можливість перерозподіляти спадщину проти волі заповідача, якщо він обминув увагою спадкоємців, які мають право на обов'язкову частку, тобто непрацездатних спадкоємців першої черги. При цьому у ЦК всі спадкоємці, які маютьправо на спадщину першої черги та за правом на обов'язкову частку, мають рівні права, що не відповідає принципу обкладання податками з явними перевагами другого з подружжя.

З іншого боку непрацездатні за віком або станом здоров'я громадяни повинні мати спеціальні пільги при отриманні спадщини, оскільки такий дохід має забезпечити їм достатній рівень життя при втраті годувальника. За своєю суттю право на обов'язкову частку можна і слід сприймати як трансформацію аліментних обов'язків спадкодавця щодо утримання близьких родичів або другого з подружжя в право на обов'язкову частку.