1. Здійснення підприємницької діяльності з виконання робіт, продажу товарів, передачі майна у користування, надання послуг тощо часто пов'язане з участю в цих операціях комерційних посередників (представників). До них відповідно до ст. 243 ЦК належать особи, які постійно та самостійно виступають представниками від імені підприємців при укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності. Повноваження комерційного представника може бути підтверджене письмовою угодою між ним та особою, яку представляють, або довіреністю. Якщо за загальними правилами ЦК (ч. 3 ст. 238) представник не може вчинити правочин від імені особи, яку він представляє, ні щодо себе особисто, ні щодо іншої особи, представником якої він водночас є, то одночасне комерційне представництво різних сторін правочину допускається за згодою цих сторін і в інших випадках, передбачених законом. Особливості комерційного представництва в деяких сферах підприємницької діяльності встановлюються законом чи іншими нормативно-правовими актами.

Серед договорів комерційного представництва (посередництва), що передбачають надання юридичних послуг, важлива роль належить договору доручення. Відповідно до ч. 1 ст. 1000 ЦК за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчиняти від імені й за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії.

Дорученням оформляється діяльність повіреного щодо вчинення дій юридичного характеру (правочинів, складання актів приймання товарів тощо) від імені і за рахунок довірителя, і тому за правочином, учиненим повіреним, прав та обов'язків набуває безпосередньо довіритель. За ЦК (ч. 2 ст. 1000) договором доручення може бути встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя усіх або частини юридичних дій, передбачених у ньому. В договорі можуть бути зазначені строк, протягом якого, або територія, у межах якої є чинним виключне право повіреного.

Договір доручення може бути оплатним і безоплатним. За статтею 587 ЦК 1963 р. довіритель зобов'язаний був виплатити повіреному винагороду лише в тому разі, якщо вона передбачена договором або затвердженими у встановленому порядку правилами. Громадяни не могли одержувати винагороду за виконання договору доручення, крім випадків, прямо зазначених у законі. Ця норма вже не враховувала того, що комерційними посередниками часто за винагороду виступають фізичні особи-підприємці.

У новому ЦК по-іншому вирішується питання про винагороду повіреного у договорі доручення. Відповідно до ст. 1022 ЦК довіритель повинен виплатити повіреному плату, якщо інше не передбачено законом. Якщо в оплатному договорі немає умови про розмір плати або про порядок її виплати, вона виплачується після виконання доручення з урахуванням узвичаєних розцінок на такі послуги.

Повірений повинен виконати дане йому доручення згідно із вказівками довірителя, які можуть міститися в договорі або у довіреності, виданій на підставі договору доручення, або в усних розпорядженнях, причому ці вказівки мають бути правомірними, конкретними та здійсненними. Відступи від цих вказівок можуть мати місце, якщо за обставинами справи це необхідно в інтересах довірителя і повірений не міг попередньо запитати довірителя або не одержав у розумний строк відповіді на свій запит. У цьому разі повірений повинен сповістити довірителя про допущені відступи, як тільки це стане можливим. Повіреному, який діє як комерційний представник, довірителем може бути надано право відступати в інтересах довірителя від його вказівок без попереднього запиту про це. Комерційний представник повинен у розумний строк сповістити довірителя про допущені відступи, якщо інше не передбачено договором доручення (ч. 2 ст. 1004 ЦК).

Виконання доручення особисто повіреним є ознакою, характерною для цього договору. Повірений має право передати виконання доручення іншій особі (заступникові), якщо це передбачено договором або якщо повірений примушений до цього обставинами, з метою охорони інтересів довірителя. Повірений, що передовірив виконання іншій особі, повинен негайно сповістити про це довірителя. У цьому разі повірений несе відповідальність тільки за вибір заступника. Довіритель має право у будь- який час відхилити заступника, обраного повіреним. Якщо заступник повіреного був поіменований у договорі, повірений не несе відповідальності ні за його вибір, ні за ведення ним справ. У разі коли ведення справ заступником повіреного у договорі не передбачено або передбачено, але заступник у ньому не по- іменований, повірений відповідає за вибір представника.

Найголовніші обов'язки повіреного за договором доручення (ст. 1006 ЦК): 1) повідомляти довірителю на його вимогу всі відомості про хід виконання доручення; 2) по виконанні доручення негайно подати довірителю звіт з доданням виправдувальних документів, якщо це вимагається умовами договору та характером доручення; 3) негайно передати довірителю все одержане у зв'язку з виконанням доручення; 4) після виконання доручення або в разі припинення договору доручення до його виконання негайно повернути довірителю довіреність, строк чинності якої не закінчився.

За договором доручення довіритель зобов'язується (ст. 1007 ЦК): 1) негайно прийняти все виконане повіреним відповідно до договору; 2) забезпечити повіреного засобами, необхідними для виконання доручення; 3) відшкодувати повіреному фактичні витрати, які були необхідні для виконання доручення; 4) по виконанні доручення сплатити повіреному плату, якщо вона йому належить.

Особисто-довірчий характер взаємовідносин сторін за договором доручення зумовлює можливість одностороннього припинення доручення довірителем або повіреним, зокрема внаслідок його скасування довірителем чи відмови повіреного (його заступника) виконати доручення. Угода про відмову від цього права є недійсною (нікчемною). Але за ч. 3 ст. 1008 ЦК сторона, яка відмовляється від договору з повіреним, що діє як підприємець, має сповістити другу сторону про припинення договору не пізніше як за один місяць, якщо триваліший строк не передбачений договором. У разі припинення юридичної особи, яка

виступає комерційним представником, довіритель має право відмовитись від договору доручення без такого попереднього повідомлення.

У статті 1099 ЦК визначаються наслідки припинення частково виконаного договору доручення: якщо цей договір припинений до того, як повірений виконав доручення повністю, довіритель має відшкодувати повіреному зазнані ним витрати, а якщо повіреному належить плата, - також виплатити йому плату пропорційно виконаній ним роботі. Це правило не застосовується до виконання повіреним доручення після того, як він довідався або міг довідатися про припинення доручення. У частинах 2 і 3 ст. 1009 ЦК є деякі правила, доцільні у визначенні наслідків скасування доручення довірителем чи відмови від нього повіреного, якщо останній діяв як комерційний представник. Скасування довірителем доручення не є підставою для відшкодування збитків, завданих повіреному припиненням договору, крім випадків припинення договору, що передбачає дії повіреного як комерційного представника. Так само відмова повіреного від виконання доручення довірителя не є підставою для відшкодування збитків, завданих довірителеві припиненням договору, крім випадків відмови повіреного в умовах, коли довіритель позбавлений можливості інакше забезпечити свої інтереси, а також відмови від виконання договору, що передбачає дії повіреного як комерційного представника.

У разі смерті повіреного його спадкоємці повинні сповістити довірителя про припинення договору доручення та вжити заходів для охорони майна довірителя, зокрема зберегти його речі та документи і потім передати їх довірителю. Такий самий обов'язок покладений на ліквідатора юридичної особи, що є повіреним.

1. Договір доручення у підприємництві, зокрема, використовується при здійсненні управління належними державі акціями, частками, паями товариств (корпоративними правами). Відповідно до Положення про порядок призначення уповноважених осіб, здійснення ними управління державними корпоративними правами та контролю за їх діяльністю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1998 р.¹, договір доручення укладається між органом виконавчої влади, який отримав повноваження з управління відповідними державними корпоративними правами, та уповноваженою особою, яка приймає на себе зобов'язання здійснювати від імені органу управління ці права.

У договорі зазначаються: а) предмет договору; б) права та обов'язки сторін; в) умови та наслідки припинення дії частково виконаного договору; г) умови дострокового припинення договору; ґ) розмір та порядок виплати винагороди уповноваженій особі; д) відповідальність за невиконання або неналежне виконання договору; е) завдання уповноваженій особі щодо захисту інтересів держави; є) показники ефективності управління та результатів господарської діяльності товариства; ж) порядок здійснення контролю за діяльністю уповноваженої особи; з) строк дії договору; и) інші специфічні умови, права та обов'язки. Договори з уповноваженими особами та зміни до них підлягають реєстрації у Національному агентстві з управління державними корпоративними правами.

Серед умов договору доручення на управління державними корпоративними правами наголошується на чіткому визначенні завдання уповноваженій особі. Завдання - це перелік показників, виконання яких з використанням повноважень, наданих за договором уповноваженій особі, забезпечує ефективну роботу товариств, у статутному фонді яких є державна частка.

Завдання має містити вимоги та показники товариства щодо:

•  фінансово-економічних результатів його діяльності;
•  ефективності використання і збереження його майна;
•  зобов'язань з погашення його заборгованості в цілому і з виплати заробітної плати зокрема, здійснення платежів до бюджету та відрахувань до пенсійного фонду;
•  виконання ним мобілізаційних завдань, визначених державою;
•  додержання статуту товариства;
•  реалізації інвестиційної, технічної та цінової політики, забезпечення виробництва конкурентоспроможної продукції, виконання робіт, надання послуг;
•  створення товариством дочірніх підприємств, філій та представництв;
•  умови його реорганізації та ліквідації;
•  укладення кредитних договорів, договорів застави та оренди його майна;
•  виконання колективних договорів і галузевих угод;
•  додержання законодавства під час проведення загальних зборів (зборів) учасників товариства;
•  укладення установчих договорів про створення інших господарських товариств, у тому числі підприємств з іноземними інвестиціями;
•  додержання виконавчим органом товариства антимонопольного законодавства;
•  здійснення заходів щодо збереження державної таємниці.

Обсяг і зміст завдання залежать від величини державних

корпоративних прав, що передаються в управління уповноваженій особі.