1. У статті 177 ЦК серед видів об'єктів виділені послуги як самостійний об'єкт цивільних правовідносин. Велику групу серед підприємницьких договорів становлять договори про надання послуг. Головна особливість цієї групи договорів, на відміну від договорів про виконання робіт, полягає в тому, що надання послуги невіддільне від діяльності особи-послугонадавача. Корисний ефект такої діяльності не виступає у вигляді певного осяжного матеріального результату, як це має місце у підрядних договорах, а полягає в самому процесі надання послуги. У ЦК УРСР 1963 р. містилися лише положення про окремі види договірних зобов'язань щодо надання послуг (доручення, комісії, схову, перевезення тощо). Краще в цьому плані виглядає новий ЦК, у гл. 63 якого містяться загальні положення про договори послуг, які можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Нормативну основу регулювання договірних підприємницьких відносин із надання послуг складають положення, що містяться у главах 63-74 ЦК, главах 31, 32, 35 ГК, законах України "Про аудиторську діяльність" від 22 квітня 1993 р^[127]; "Про оцінку майна, майнових прав та оціночну діяльність" від 27 липня 2001 р.^[128]; "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" від 21 червня 2001 р.^[129]; транспортних статутах і кодексах та численних інших нормативно-правових актах.

У частині 1 ст. 901 ЦК дається таке загальне визначення договору про надання послуг: одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням іншої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається у процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

До підприємницьких договорів про надання юридичних і фактичних послуг належать транспортні договори (перевезення вантажу, буксирування, транспортного експедирування, експлуатації під'їзних колій тощо), доручення, комісії, консигнації, зберігання, факторингу, страхування, банківської гарантії, на розрахунково-касове обслуговування тощо. У деяких із зазначених договорів можуть міститися, крім надання послуг, елементи інших договорів (поставки, підряду, майнового найму тощо), тому такі договори розглядаються як змішані.

Сторонами договору про надання послуг виступають замовник та виконавець. У підприємницьких договорах ними можуть бути як юридичні, так і фізичні особи (підприємці). Відповідно до Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" від 1 червня 2000 р.^[130] надання послугонадава- чем певних видів послуг (аудиторських, медичних, юридичних тощо) можливе за наявності у нього ліцензії.

Об'єктом цієї групи договорів є послуги. За визначенням В. А. Васильєвої, послуга - це вид суспільного блага, за допомогою якого задовольняються потреби шляхом вчинення суб'єктом дій (здійснення діяльності), у корисних властивостях яких і полягає суб'єктивний інтерес особи. Коли відносини з приводу надання послуг ведуть до встановлення юридичних прав та обов'язків і, у зв'язку з цим, потрапляють у поле зору приватноправового регулювання, можна говорити про зобов'язально-правові відносини, предметом яких є послуги. Коли ж учасниками таких правовідносин виступають спеціальні суб'єкти цивільного права - особи, зайняті при цьому здійсненням підприємницької діяльності, у сфері товарообороту, ми маємо справу з комерційним зобов'язальним правовідношенням з надання послуги (комерційною послугою), шляхом надання якої задовольняється інтерес суб'єкта^[131].

За підприємницькими договорами можуть надаватись послуги комерційного характеру: юридичні (договори доручення, комісії, консигнації тощо), фактичні (договори складського зберігання, перевезення вантажів тощо), змішані (договори транспортного експедирування, управління майном, страхування тощо), фінансові (договори факторингу, банківського рахунку, кредитний договір тощо).

Важливою умовою в договорах послуг є строки надання послуг замовникові. Відповідно до ст. 905 ЦК строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Оскільки надання послуги полягає у вчиненні виконавцем певної дії або здійсненні певної діяльності, то в договорі можуть бути зазначені початковий, проміжний та кінцевий строки (терміни) надання послуги або періодичність певних дій по- слугонадавача. Так, наприклад, якщо строки доставки вантажів на окремих видах транспорту встановлюються, як правило, в нормативному порядку (транспортні статути і кодекси, правила перевезення тощо), то в кредитних договорах строки видачі та повернення кредитів визначаються за домовленістю сторін.

1. Договори про надання послуг можуть бути як оплатними, так і безоплатними. Оскільки за ч. 1 ст. 901 ЦК цей договір пре- зюмується як оплатний, якщо інше не встановлено договором, то замовник має оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, встановлених договором (ч. 1 ст. 903 ЦК). Вартість (ціна) послуги включає в себе плату за саму діяльність виконавця та відшкодування його витрат. Ціна в договорі може визначатися відповідно до затверджених в установленому порядку прейскурантів, тарифів, розцінок тощо або виходячи із "звичайних" цін, що склалися на аналогічні послуги на момент укладення договору (ч. 4 ст. 632 ЦК).

Якщо за оплатним договором послуг замовник оплачує і діяльність виконавця, і його витрати, то за договором про безоплатне надання послуг замовник відшкодовує виконавцеві лише усі фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ч. 1 ст. 904 ЦК). Ці витрати мають компенсаційний характер і полягають в оплаті використаних матеріалів, електроенергії тощо. На відшкодування майбутніх витрат виконавця замовником може бути виплачений аванс у грошовій чи натуральній формі. За критерієм оплатності чи безоплатності договору послуг розмежовується розмір відшкодування в разі, коли неможливість виконання договору про надання послуг виникла з вини чи без вини сторін або внаслідок дії непереборної сили. Відповідно до ч. 2 ст. 903 ЦК у разі неможливості виконати договір про оплатне надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник повинен виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі коли з вини замовника або внаслідок непереборної сили виникли неможливість виконати договір про безоплатне надання послуг, замовник повинен відшкодувати виконавцеві усі зроблені ним фактичні витрати, які були необхідні для виконання договору (ч. 2 ст. 904 ЦК).

У главі 63 ЦК поміщені також загальні положення щодо відповідальності сторін за порушення договору про надання послуг. Йдеться, насамперед, про відповідальність виконавця за збитки, завдані замовникові невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату. Підстави, за наявності яких відповідальність у формі відшкодування збитків за порушення договору покладається на виконавця, визначені залежно від того, у якій сфері - підприємницькій чи непідприємниць- кій - надаються платні послуги замовникові. Відповідно до ч. 1 ст. 906 ЦК збитки, завдані замовникові невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем лише за наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом. Отже, за загальним правилом, виконавець, який надає платні послуги на підприємницьких засадах, несе підвищену відповідальність за порушення договору про надання послуг, тобто відповідає і без вини, крім випадків дії непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідальність незалежно від вини, зокрема несе і професійний зберігач за втрату (нестачу) або пошкодження речі за договором зберігання (ч. 2 ст. 950 ЦК).

Але виникає запитання: чи виправданим є закріплення як загального правила для підприємницьких договорів про надання послуг підвищеної відповідальності виконавців за порушення договорів, враховуючи те, що в інших підприємницьких зобов'язаннях така відповідальність ґрунтується на принципі вини?

Мабуть, що ні. Важко знайти аргументи, які б у цьому питанні обумовлювали особливості підприємницької діяльності у сфері послуг, на відміну від сфер обороту товарів і робіт, враховуючи те, що досягнення результату при наданні послуг гарантувати неможливо.

Якщо за порушення договору про надання послуг за плату (ознака оплатності властива саме підприємницьким договорам) виконавець відшкодовує завдані замовникові збитки у повному обсязі (реальні збитки та упущену вигоду), то в договорах про безоплатне надання послуг обсяг відповідальності виконавця обмежений: збитки, завдані порушенням умов такого договору, підлягають відшкодуванню виконавцем у розмірі, що не перевищує двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо інший розмір відповідальності виконавця не встановлений договором (ч. 2 ст. 906 ЦК).

Щодо відповідальності замовника за порушення договору про надання послуг, то в ЦК проводиться лише розмежування ситуацій, коли неможливість виконання виникла з вини замовника: за оплатним договором замовник зобов'язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі (ч. 2 ст. 903 ЦК), а за безоплатним договором - фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ч. 2 ст. 904 ЦК). Такий обов'язок, як вважає Р. А. Майданик, є формою відповідальності за порушення зобов'язань. При цьому можливі ситуації змішаної вини, тобто вини обох сторін. У таких випадках суд може зобов'язати замовника лише до часткової оплати послуг^[132].

1. Транспортні договори

1. Діяльність транспортних організацій полягає у просторовому переміщенні вантажів, пасажирів, багажу, пошти, наданні інших послуг клієнтурі. Здійснення перевезення як послуги збігається з процесом її споживання і невіддільне від самої діяльності перевізника.

У статті 6 Закону України "Про транспорт" від 10 листопада 1994 р.^[133] визначено загальні основи господарської діяльності підприємств транспорту. Перевезення пасажирів, вантажів і багажу, пошти, надання інших транспортних послуг, експлуатація та ремонт шляхів здійснюються залізницями, пароплавствами, портами (пристанями), автомобільними, дорожніми підприємствами, якщо це передбачено їх статутами. Підприємства транспорту здійснюють перевезення та надають інші послуги на основі державних контрактів і договорів з урахуванням економічної ефективності перевізних засобів і переробних можливостей транспорту.

Транспортні договори поділяються на основні та допоміжні. Основні транспортні договори опосередковують головну сферу взаємовідносин транспортних організацій і клієнтури (перевезення вантажу, буксирування тощо). Допоміжні договори сприяють нормальній організації перевізного процесу (на організацію перевезень, експлуатацію під'їзних колій, подачу і забирання вагонів, вузлові угоди тощо). Залежно від видів транспорту розрізняють перевезення: 1) залізничні; 2) внутрішніми водними шляхами (річкові); 3) морські; 4) повітряні; 5) автомобільні;