1. космічні. Крім того, перевезення у межах територіальної сфери дії однієї транспортної організації (наприклад однієї залізниці) вважаються перевезеннями місцевого сполучення; перевезення двома чи кількома організаціями одного виду транспорту є перевезеннями у прямому сполученні, а перевезення за єдиним транспортним документом організаціями різних видів транспорту - перевезеннями у прямому змішаному сполученні.

Перевезення вантажів. Загальні норми про договори перевезення вантажів містяться у статтях 908-928 ЦК, статтях 306-316 ГК, Законі України "Про транспорт" від 10 листопада 1994 р. Детальніше регулювання умов перевезення вантажів, пасажирів, багажу та відповідальності сторін з цих перевезень здійснюється статутами (кодексами) окремих видів транспорту і правилами, що видаються у встановленому порядку. Зокрема на автомобільному транспорті діє Статут автомобільного транспорту України від 27 червня 1969 р.^[134], повітряному - Повітряний кодекс України від 4 травня 1993 р.^[135], залізничному - Статут залізниць України, затверджений постановою Кабінету Міністрів від 8 квітня 1998 р.^[136], річковому - Статут внут

рішнього водного транспорту СРСР від 15 жовтня 1955 р., морському - Кодекс торговельного мореплавства України від 9 грудня 1994 р.¹.

За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення і видати його управомоченій на одержання вантажу особі (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (ч. 1 ст. 909 ЦК, ч. 1 ст. 307 ГК). Це так званий разовий (реальний) договір на перевезення конкретного вантажу. Перевізник і власник (володілець) вантажів у разі потреби здійснювати систематичні перевезення можуть укласти довгостроковий договір, за яким перевізник зобов'язується у встановлені строки приймати, а власник (володілець) вантажів - подавати до перевезення вантажі у встановленому обсязі. У цьому договорі визначаються обсяги, строки та інші умови надання транспортних засобів і подання вантажів для перевезення, порядок розрахунків та інші умови перевезень. Залежно від виду транспорту, яким передбачається систематичне перевезення вантажів, укладаються такі довгострокові договори: довгостроковий - на залізничному і морському транспорті, навігаційний - на річковому транспорті (внутрішньому флоті), спеціальний - на повітряному транспорті, річний - на автомобільному транспорті. Порядок укладення довгострокових договорів встановлюється відповідними транспортними кодексами, статутами або правилами перевезень (ст. 914 ЦК, частини 3 і 4 ст. 307 ГК).

Зобов'язання з перевезення конкретного вантажу виникає з договору перевезення, що його укладають у момент прийняття перевізником від відправника вантажу разом з відповідним транспортним документом (накладною тощо). Цей документ, по суті, є письмовою формою договору перевезення вантажу. В ньому зазначаються найголовніші умови: найменування учасників, характеристика вантажу, дата прийняття його до перевезення тощо.

Договір морського перевезення вантажу укладається за умови надання для перевезення всього судна, його частини або певних суднових приміщень (ч. 1 ст. 134 і ст. 136 Кодексу торговельного мореплавства). Такий договір називається рейсовим чартером, або цертепартією. Проте й при укладенні рейсового чартеру для засвідчення прийняття вантажу до морського перевезення перевізник видає відправникові коносамент, який, на відміну від основних транспортних документів на інших видах транспорту, є товарозпорядчим документом (ст. 334 ЦК). Чартер застосовується і при перевезенні вантажів повітряним транспортом (ст. 61 Повітряного кодексу).

1. Сторонами у договорі перевезення вантажу є перевізник і відправник. Перевізниками є транспортні організації-юридичні особи, яким право укладати договори перевезення безпосередньо або через свої підрозділи надане транспортними статутами (кодексами): залізниці, річкові та морські пароплавства, авіаційні підприємства, автогосподарства тощо.

Відправниками вантажів можуть бути як юридичні, так і фізичні особи, яким вантаж належить на праві власності (господарського відання чи оперативного управління) або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором.

Крім перевізника та відправника, учасником перевезення є також одержувач вантажу, який, як правило, перебуває у договірних відносинах з вантажовідправником (з поставки, купів- лі-продажу, комісії тощо) і вже внаслідок цих договорів повинен прийняти доставлений йому перевізником вантаж. Однак обов'язок одержувача прийняти і вивезти вантаж у пункті призначення випливає також з факту укладення договору перевезення конкретного вантажу. Цей обов'язок закріплений у транспортних статутах або кодексах. Отже, договір перевезення вантажу можна розглядати як договір на користь третьої особи (одержувача), для якої виникають не лише права (наприклад вимагати від перевізника видачі вантажу), а й передбачені транспортними правилами обов'язки: прийняти вантаж, здійснити доплату за перевезення тощо.

Учасники перевізного процесу пов'язані взаємними правами та обов'язками. Деякі з них випливають безпосередньо з договору (наприклад договору чартеру) або прийнятої до виконання заявки на перевезення вантажу. Це стосується насамперед обов'язку перевізника щодо подачі під завантаження транспортних засобів. Відправник вантажу має право відмовитися від поданих транспортних засобів, якщо вони непридатні для перевезення відповідного вантажу. Перевізник повинен забезпечити цілісність і схоронність прийнятого до перевезення вантажу. Цей обов'язок виникає з моменту одержання перевізником вантажу до перевезення і до видачі його одержувачеві у пункті призначення. Перевізник повинен своєчасно виконати свій обов'я- зок з доставки вантажу до пункту призначення та видачі його одержувачеві. Перевізник зобов'язаний доставити вантаж до пункту призначення у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків - у розумний строк (ч. 1 ст. 919 ЦК).

З фактом укладення договору перевезення вантажу певні права та обов'язки виникають також у відправника. Деякі з них передбачені транспортними статутами (кодексами) і правилами перевезення вантажів. Зокрема відправник повинен подати вантаж до перевезення у належному стані, у справній тарі чи упаковці, відповідно до вимог стандарту чи технічних умов, які б забезпечували повну його схоронність. Вантаж має бути також замаркований відповідно до встановлених вимог.

Водночас із поданням вантажу відправник подає перевізникові необхідну кількість примірників правильно заповнених транспортних документів, а також додає до них усі документи, потрібні для додержання санітарних, митних, карантинних та інших правил. З метою ефективного використання транспортних засобів відправник повинен, за загальним правилом, повністю, раціонально і своєчасно завантажувати подані йому транспортні засоби. За договором перевезення ватажу відправник зобов'язаний сплатити за перевезення встановлену плату в розмірі, що визначається за погодженням сторін, якщо інше не встановлено законом чи іншими нормативно-правовими актами. При перевезенні вантажу в прямому змішаному сполученні відправник вносить плату за перевезення тим видом транспорту, який прийняв вантаж, а одержувач - усіма наступними видами транспорту. Роботи і послуги, що їх виконує перевізник на вимогу ванта- жоволодільців і не передбачені тарифами, оплачуються за погодженням сторін.

1. Належне виконання сторонами обов'язків, які випливають з договору перевезення або норм транспортного законодавства, має наслідком припинення зобов'язання з перевезення вантажу та досягнення учасниками мети договору. Та, на жаль, домогтися цього не завжди вдається. Дестабілізація політичної та економічної обстановки у деяких регіонах, розлад господарських зв'язків, зниження загального рівня виконавчої дисципліни негативно позначаються й на ритмі перевізного процесу, призводять до крадіжок і псування вантажів на транспорті, прострочення доставки їх споживачам та інших правопорушень. У зв'язку з цим важливу роль покликані відігравати міри майнової відповідальності за порушення договорів перевезення.

При незабезпеченні цілісності та схоронності прийнятого до перевезення вантажу перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження вантажу. Втрата вантажу - це не лише фізична загибель, крадіжка або знищення вантажу, прийнятого до перевезення. Втраченим вважається також вантаж, якщо він не виданий на вимогу одержувача, зокрема на залізничному і внутрішньому водному транспорті протягом 30 днів по закінченні строку доставки, а при перевезенні вантажу в прямому змішаному сполученні - по закінченні 4 місяців з дня прийняття його до перевезення початковим транспортним підприємством.

Нестача має місце тоді, коли перевізник видає одержувачеві вантаж у меншій кількості, ніж його було прийнято від відправника за одним транспортним документом. Причиною нестачі можуть бути крадіжки вантажів під час перевезення чи зловживання з боку відправника, який недовантажує перевізний засіб, тощо.

Псування - це хімічні або біологічні зміни вантажу, а пошкодження - механічні зміни (поломка, руйнування), що спричинюють зниження цінності вантажу внаслідок зменшення ефективності використання його за призначенням.

Відповідно до ст. 924 ЦК, ч. 1 ст. 314 ГК перевізник відповідає за втрату, нестачу чи псування, пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що це сталося не з його вини. Отже, за загальним правилом, умовою відповідальності перевізника за несхоронність вантажу є його вина, яка презю- мується (припускається). Перевізникові надається можливість спростувати цю презумпцію, довести свою невинність, зокрема послатися на обставини, які він не міг відвернути чи усунення яких від нього не залежало. Це - особливі природні властивості вантажу або здача до перевезення вантажу, вологість якого перевищує встановлену норму, тощо.

У транспортних статутах (кодексах) можуть бути передбачені випадки, коли доведення вини перевізника у втраті, нестачі або пошкодженні вантажу покладається на одержувача чи відправника (ч. 2 ст. 314 ГК) Так, наприклад, залізниця звільняється від відповідальності, якщо вантаж прибув у справному вагоні (контейнері) і зі справними пломбами відправника або на справному відкритому рухомому складі без перевантаження в дорозі, зі справним захисним маркуванням або справною зв'язкою чи за наявності інших ознак, що свідчать про схоронність вантажу, та в деяких інших випадках. У цьому разі діє презумпція відсутності вини перевізника, що не позбавляє права пред'явника претензії доводити протилежне. У ЦК таких відступів від презумпції вини перевізника не передбачено, тобто перевізник у разі втрати, нестачі, пошкодження чи зіпсування прийнятого ним до перевезення вантажу вважається винним доти, доки не доведе, що це сталося внаслідок обставин, яким він не міг запобігти або усунення яких від нього не залежало.