1. Одним із способів забезпечення нормальної діяльності суб'єктів підприємництва є страхування, суть якого полягає у захисті майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків) за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати цими особами страхових платежів. Завдяки страхуванню забезпечується захист учасників різних комерційних операцій від можливих витрат і збитків, що спричиняються псуванням чи загибеллю майна внаслідок дії стихійних сил природи або невиконанням зобов'язань контрагентами у підприємницьких договорах тощо.

У ЦК 1963 р. (гл. 31) лише кілька статей було присвячено регулюванню страхових зобов'язань. Такий стан був зумовлений тим, що держава зберігала монополію на страхову справу, а серед видів страхування переважало обов'язкове страхування. Відносини зі страхування регулювалися загальносоюзними нормативними актами, які не враховували специфіки окремих республік чи регіонів. Отже, на законодавчому рівні правове регулювання страхових зобов'язань було явно недостатнім і замінювалося відомчою нормотворчістю.

Майнові відносини зі страхування регулюються нині, крім статей 979-999 ЦК, статей 352-355 ГК, Законом України "Про страхування" від 7 березня 1996 р.¹, Кодексом торговельного мореплавства України, Повітряним кодексом України, Законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16 квітня 1991 р. та деякими іншими нормативними актами. Формування ринку страхових послуг пов'язане з появою державних, акціонерних, командитних та інших страхових товариств, що конкурують між собою і можуть залучати до спільної діяльності іноземних фізичних і юридичних осіб. Запроваджуються нові види страхування (медичне, цивільної відповідальності, ризику підприємництва тощо), замість обов'язкового страхування пріоритетними стають різні види добровільного майнового та особистого страхування.

Особливого значення у цьому зв'язку набувають питання страхування ризиків у підприємницькій діяльності. При цьому поряд із традиційним призначенням - забезпечення захисту від природного лиха, випадкових подій техногенного характеру - об'єктом страхування дедалі більше стають фінансові ризики, несення додаткових видатків, неотримання прибутку тощо. Так, видаються ліцензії на майнове страхування приватизаційних і цінних паперів, страхування відповідальності інвестиційних фондів та інших юридичних осіб перед інвесторами за невиконання укладених угод, на страхування відповідальності інвестиційного керуючого тощо.

Тенденції до зростаючої ролі страхування у підприємницькій діяльності дістали відображення у ЦК (гл. 67). Відповідно до ст. 4 Закону України "Про страхування" і ст. 980 ЦК предметом договору можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані: 1) із життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням страхувальника або застрахованої особи (особисте страхування); 2) з володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування); 3) з відшкодуванням страхувальником завданої ним шкоди особі або майну фізичної особи, а також шкоди, завданої юридичній особі (страхування відповідальності).

Визначення договору страхування дано у ст. 979 ЦК та ч. 1 ст. 354 ГК: за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальнику) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору. Поняття договору страхування визначено й у ст. 15 Закону України "Про страхування". Договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку виплатити страхову суму або відшкодувати завдані збитки у межах страхової суми страхувальнику чи іншій особі, визначеній страхувальником, або на користь якої укладено договір страхування (надати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у певні строки та виконувати інші умови договору.

Сторонами договору страхування, які пов'язані між собою правами та обов'язками, є, з одного боку, страховик, а з другого - страхувальник. Страховиками визнаються юридичні особи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств із додатковою відповідальністю з метою здійснення страхової діяльності в Україні, а також одержали у встановленому порядку ліцензії на здійснення цієї діяльності. Загальна частка іноземних юридичних осіб та іноземних громадян у статутному фонді страховика не має перевищувати 49 відсотків. Предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов'язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та управлінням ними. Іншими видами діяльності страховик може займатися лише у випадках, передбачених чинним законодавством.

Страхувальники - це дієздатні громадяни або юридичні особи, які уклали із страховиками договори страхування свого майнового інтересу і вносять страхові платежі. Громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, мають право застрахувати себе або своє майно. Страхувальниками з майнового страхування, крім громадян, виступають господарські товариства, кооперативи, орендні, колективні, приватні та інші підприємства. Державні організації страхують закріплене за ними майно лише у випадках, зазначених у законі.

Страхувальники мають право при укладенні договорів страхування призначати громадян чи юридичних осіб для додержання страхових виплат (вигодонабувачів), а також змінювати їх до настання страхового випадку (ст. 636 ЦК).

За згодою страхувальника об'єкт страхування може бути застрахований за одним договором страхування кількома страховиками (співстрахування). При цьому в договорі мають бути умови, що визначають права та обов'язки кожного із страховиків. За наявності відповідної угоди між співстраховиками і страхувальником один із співстраховиків може представляти всіх інших у відносинах із страхувальником, залишаючись відповідальним перед ним у розмірах своєї частки (ст. 986 ЦК). Слід розрізняти договір співстрахування і договір перестрахування.

За договором перестрахування один страховик на певних умовах страхує ризик виконання всіх або частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика). Страховик, який уклав з перестраховиком договір про перестрахування, залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі відповідно до умов договору страхування (ст. 987 ЦК).

Страхові правовідносини виникають та існують за наявності у страхувальника страхового інтересу, тобто тих імовірних збитків, яких він може зазнати внаслідок настання певної страхової події (загибель майна, неодержання прибутку тощо). Страховий інтерес може бути не тільки у власника майна, а й у іншої особи, зокрема орендаря, заінтересованого у збереженні майна та відповідального за його цілісність і схоронність.

Неодмінними елементами страхових правовідносин є страховий ризик і страховий випадок. За статтею 7 Закону України "Про страхування" страховий ризик - це певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання. Страховий випадок - це передбачувана договором страхування або законодавством подія, що відбулася, з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі. Проте ці визначення не дають змоги розмежувати страховий ризик і страховий випадок, бо в обох визначеннях йдеться про одну й ту саму подію, передбачену договором або законом і щодо якої у момент виникнення страхового зобов'язання сторонам невідомо, станеться вона чи ні. Тому під страховим ризиком слід розуміти ймовірність настання певної події, у зв'язку з якою проводиться страхування, а страховий випадок - це та сама подія, передбачена законодавством або договором, з настанням якої виникає обов'язок страхової організації виплатити страхову суму чи страхове відшкодування страхувальникові або іншій (третій) особі.

Договір страхування належить до договорів про надання фінансових послуг. Майновий (страховий) інтерес страхувальни- ка-суб'єкта підприємницької діяльності полягає у відшкодуванні можливих збитків, спричинених скороченням обсягів виробництва товарів, банкрутством, коливанням курсу валют, невиконанням договірних зобов'язань контрагентами страхувальника тощо.

У літературі серед договорів страхування господарських ризиків виділяють договори: 1) ризику втрати майна; 2) відповідальності за шкоду, заподіяну навколишньому природному середовищу; 3) відповідальності професіонала за результати своєї господарської діяльності; 4) відповідальності за якість продукції; 5) відповідальності позичальника за непогашення кредиту;

1. ризику непогашення кредиту; 7) ризику втрати прибутку;

1. орендних платежів та вартості орендної плати; 9) додаткових витрат; 10) науково-технічної діяльності; 11) інвестиційного ризику; 12) ризиків, пов'язаних із здійсненням капітального будівництва; 13) ризику втрати програмного продукту чи інформації; пошкодження, знищення або розкрадання електронної техніки; 14) ризику неплатежу; 15) депозитного страхування; 16) страхування валютних ризиків тощо^[148].

1. Договір страхування укладається у письмовій формі. Для укладення договору страхувальник подає страховику письмову заяву за формою, встановленою страховиком, або іншим чином заявляє про свій намір укласти договір страхування. Факт укладення договору засвідчується видачею страхового свідоцтва (поліса, сертифіката).

Відповідно до ст. 982 ЦК істотними умовами договору страхування є предмет договору, страховий випадок, розмір грошової суми, в межах якої страховик зобов'язаний провести виплату в разі настання страхового випадку (страхова сума), розмір страхового платежу і строки його сплати, строк договору та інші умови, визначені актами цивільного законодавства.

За загальним правилом, договір страхування є реальним, бо до внесення першого страхового платежу він не набуває чинності, якщо інше передбачено умовами страхування (ст. 983 ЦК). Договір страхування - двосторонній, адже права та обов'язки мають обидві сторони договору - страховик і страхувальник. Зокрема страховик за договором страхування зобов'язаний (ст. 989 ЦК, ст. 193 Закону України "Про страхування"):