Всього на сайті:

Дисертацій з права онлайн: 62

Підручників з права онлайн: 37

НПК кодексів України онлайн: 16

  • strict warning: Non-static method Pagination::getInstance() should not be called statically in /home/povnator/public_html/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 307.
  • strict warning: Only variables should be assigned by reference in /home/povnator/public_html/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 307.
  • strict warning: Non-static method Pagination::getInstance() should not be called statically in /home/povnator/public_html/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 410.
  • strict warning: Only variables should be assigned by reference in /home/povnator/public_html/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 410.
  • strict warning: Non-static method Pagination::getInstance() should not be called statically in /home/povnator/public_html/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 344.
  • strict warning: Only variables should be assigned by reference in /home/povnator/public_html/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 344.

9. Кредитний договір

Сторінки матеріалу:

  1. Кредит - це неодмінний атрибут ринкової економіки. Об'єктивною передумовою його існування є відрив моменту відчуження товару від одержання грошового еквіваленту, відносне відокремлення руху грошової форми вартості від товарної форми[156].

Нормативною основою регулювання кредитних правовідносин за участю суб'єктів підприємництва є норми статей 1054- 1057 ЦК, статей 346-349 ГК, законів України "Про банки і банківську діяльність", "Про Національний банк України"[157], "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг"[158], "Про кредитні спілки"[159], "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" та інших нормативно-правових актів.

Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі (ч. 2 ст. 345 ГК). Поняття кредитного договору дається в ч. 1 ст. 1054 ЦК: за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки. В основу кредитного договору покладено відносини позики, тому в ч. 2 ст. 1054 ЦК зазначається, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення § 1 гл. 71 ЦК про позику, якщо інше не встановлено цим параграфом або інше не випливає із суті кредитного договору. Зокрема, до кредитного договору застосовуються положення щодо відсотків за позикою (ч. 1 ст. 1048 ЦК), щодо обов'язку повернути позику (частини 1, 2 ст. 1049 ЦК), щодо наслідків порушення договору позичальником (ст. 1050 ЦК) та деякі інші.

Сторонами кредитного договору виступають, з одного боку, банк або інша фінансова установа (кредитодавець), з другого - суб'єкт підприємництва (позичальник). Оскільки надання кредиту є фінансовою послугою, суб'єктний склад осіб, які можуть

   

бути кредитодавцями, обмежений законом. Крім банків, ними можуть бути інші фінансові установи: кредитні спілки; страхові компанії, що здійснюють страхування життя; фінансові компанії тощо. Надавати кредити за рахунок залучених від інших осіб коштів фінансові установи можуть лише за умови отримання ліцензії від Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України (Держфінпослуг) (ст. 34 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг"; п. 1.3 Ліцензійних умов провадження діяльності з надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів кредитними установами, затверджених розпорядженням Держфін- послуг від 18 жовтня 2005 р. № 48021).

Банківська система, надаючи кредити, організовує і обслуговує рух капіталу, забезпечує його залучення, акумуляцію та перерозподіл у ті сфери виробництва та обігу, де виникає дефіцит капіталу. Банки здійснюють кредитні операції у межах кредитних ресурсів, які вони утворюють у процесі своєї діяльності. За потребою вони можуть на договірних засадах позичати ресурси один в одного, залучати і розміщувати кошти у формі депозитів, вкладів і здійснювати взаємні операції, передбачені їх статутами, а також одержувати кредити від НБУ через кредитні аукціони, ломбардні операції, переоблік внесків на умовах двосторонніх договорів тощо.

Суб'єкти господарської діяльності можуть використовувати такі форми кредиту: банківський, комерційний, лізинговий, іпотечний, бланковий, консорціумний тощо.

Оскільки найбільше поширення має банківський кредит, зупинимося на характеристиці банківського кредитного договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 347 ГК кредити, що їх надають банки, поділяються на такі види:

за строками користування:

а) короткострокові - до 1 року (у разі тимчасових фінансових труднощів у позичальника у зв'язку з витратами виробництва та обігу, не забезпеченими надходженням коштів у відповідному періоді); б) середньострокові - до 3 років (на оплату обладнання, поточні витрати, фінансування капітальних вкладень);

в) довгострокові - понад 3 роки (на реконструкцію та розширення вже діючих основних фондів, нове будівництво, приватизацію тощо);

за забезпеченням:

а) забезпечення заставою (майна, майнових прав, цінних паперів); б) гарантовані (банками, іншими фінансовими установами); в) з іншим забезпеченням (порукою, свідоцтвом страхової організації); г) незабезпечені (бланкові);

за ступенем ризику:

а) стандартні кредити; б) кредити з підвищеним ризиком;

за методами надання:

а) у разовому порядку; б) відповідно до відкритої кредитної лінії (це згода банку-кредитора надати кредит у майбутньому в розмірах, які не перевищують заздалегідь обумовлених розмірів за певний відрізок часу без проведення додаткових спеціальних переговорів); в) гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання, за потребою, із стягненням комісійної винагороди);

за строками погашення:

а) водночас; б) з розстроченням; в) достроково; г) з регресією платежів; ґ) після закінчення обумовленого періоду (місяця, кварталу).

Банківський кредит надається суб'єктам господарювання усіх форм власності на умовах, передбачених кредитним договором. Основними із них є: а) забезпеченість - наявність у банку права для захисту своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника; б) повернення, строковість і платність - позичальник має повернути кредит банкові у визначений у кредитному договорі строк з відповідною сплатою відсотків за його користування; в) цільовий характер - вкладення коштів на конкретні цілі, передбачені кредитним договором.

Забороняється надавати кредити на: а) покриття збитків від господарської діяльності позичальника; б) формування та збільшення статутного фонду комерційних банків і господарських товариств; в) придбання власних цінних паперів.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Він може бути оформлений як шляхом складання одного документа, підписаного кредитодавцем і позичальником, так і шляхом обміну листами, телеграмами, телефонограмами, підписаними стороною, яка їх надсилає. Якщо кредитний договір містить умови щодо застави нерухомого майна, а також в інших випадках, встановлених законом, такий договір підлягає нотаріальному посвідченню та реєстрації в порядку, передбаченому законом (ст. 574

ЦК). Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ч. 2 ст. 1055 ЦК).

  1. Банки можуть надавати кредити всім суб'єктам господарської діяльності незалежно від їх галузевої належності, статусу, форм власності у разі наявності в них реальних можливостей для своєчасного повернення кредиту та сплати відсотків за користування ним. Для отримання кредиту позичальник звертається в банк і надає банкові такі документи: а) клопотання (заяву), в якому зазначаються характер кредитної угоди, мета використання, сума та строк користування кредитом; б) техніко-еконо- мічне обґрунтування кредитного заходу та розрахунок економічного ефекту від його реалізації; в) інші необхідні документи (ч. 1 ст. 346 ГК). Якщо поточний рахунок позичальника відкритий в іншому банку, то він подає до банку установчі документи із зазначенням юридичної адреси, картку із зразками підписів, засвідчену банком, та довідку банку про залишки коштів на рахунках і наявність заборгованості за позичками.

Банк аналізує, вивчає діяльність потенційного позичальника, визначає його кредитоспроможність, прогнозує ризик неповернення кредиту і приймає рішення про надання або відмову у наданні кредиту. Критеріями оцінки кредитоспроможності позичальника можуть бути:

  •  забезпеченість власними коштами не менш як 50 відсотків усіх його видатків;
  •  репутація позичальника (кваліфікація, здібності керівника, додержання ділової етики, договірної, платіжної дисципліни);
  •  оцінка продукції, що випускається, наявність замовлень на її реалізацію, характер послуг, які надаються (конкурентоспроможність на внутрішньому та зовнішньому ринках, попит на продукцію, обсяги експорту тощо);
  •  економічна кон'юнктура (перспективи розвитку підприємства, наявність джерел надходження коштів для капітальних вкладень) тощо.

Необхідні відомості про позичальника та інформація, яка отримана банком при оформленні кредиту, систематизуються у кредитній справі позичальника. Документи, що зберігаються у цій справі, групуються таким чином: а) матеріали з надання кредиту (кредитний договір, боргові зобов'язання, гарантійні листи тощо); б) фінансово-економічна інформація (бухгалтерські баланси, звіти про прибутки і збитки, бізнес-плани тощо);

в) матеріали про кредитоспроможність позичальника (довідки, отримані від інших банків, запити, листування, висновки аудиторських фірм тощо).

Особливість процедури визначення кредитоспроможності позичальника полягає в тому, що вона здійснюється не тільки на підставі оцінки об'єктивної документально підтвердженої інформації про фінансово-економічний стан потенційного позичальника, а й шляхом дослідження суб'єктивних факторів, що впливають на процес кредитування. Це питання вирішується через створення доступних для кредиторів централізованих баз даних про позичальників, зокрема через бюро кредитних історій, створюваних відповідно до Закону України "Про організацію формування та обігу кредитних історій" від 23 червня 2005 р.[160]. Оцінка кредитних ризиків за конкретною кредитною операцією здійснюється банком на підставі аналізу кредитоспроможності позичальника шляхом віднесення позичальника, згідно з його фінансовим становищем, до одного з класів та класифікації кредитної операції за ступенем ризику: стандартної, під контролем, субстандартної, сумнівної або безнадійної. Оцінка кредитних ризиків здійснюється відповідно до методики, визначеної в Положенні про порядок формування та використання резерву для відшкодовування можливих витрат за кредитними операціями банків, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 6 липня 2006 р.[161]. Банк не може проводити кредитні операції, якщо сукупний рівень ризиків за ними (концентрація ризиків) загрожує його платоспроможності[162].

Для зниження ступеня ризику банк надає кредит позичальникові за наявності гарантії платоспроможного суб'єкта господарювання чи поруки іншого банку, під заставу належного позичальнику майна, під інші гарантії, прийняті у банківській практиці (ч. 2 ст. 341 ГК).

Після проведення оцінки кредитоспроможності та господарсько-фінансового стану позичальника, одержання їх позитивних результатів розробляються умови кредитного договору: вид кредиту, його сума і строк, способи видачі та погашення, забезпечення, ціна та інші умови.

Кредитний договір є тим документом, який визначає взаємні зобов'язання і відповідальність сторін з надання і повернення кредиту. Зміст конкретного договору та перелік усіх його умов визначаються виключно за згодою сторін, а не на основі якогось адміністративного акта (наприклад ліміту кредитування, як це було в минулому).