1. Щодо майна, яке належить на праві власності фізичній чи юридичній особі, права володіння, користування та розпорядження ним здійснюються, як правило, самим власником, юридичною особою - її органом. Проте в житті нерідко виникають ситуації, коли ці правомочності (а в широкому розумінні - управління майном) за волею власника або в силу закону здійснюють інші особи в інтересах власника. Так, відповідно до ч. 4 ст. 72 ЦК, якщо підопічний (віком до 14 років) є власником нерухомого майна або майна, яке потребує постійного управління, опікун може з дозволу органу опіки та піклування управляти цим майном або передати його за договором в управління іншій особі. Потреба в укладенні такого договору виникає, зокрема, тоді, коли йдеться про управління майном, що використовується у підприємницькій діяльності. Згідно з частинами 1 і 2 ст. 54 ЦК, якщо фізична особа-підприємець визнана безвісно відсутньою, недієздатною чи її цивільна дієздатність обмежена або власником майна, яке використовувалося у підприємницькій діяльності, стала неповнолітня чи малолітня особа, орган опіки та піклування може призначати управителя цього майна. Орган опіки та піклування укладає з управителем договір про управління цим майном.

Відносини з управління майном можуть виникати і з договору, який за волею сторін укладається власником майна-уста- новником управління з іншою особою-управителем. Відповідно до ст. 1029 ЦК за договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителю) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов'язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача). Договір управління майном може засвідчувати виникнення в управителя права довірчої власності на отримане в управління майно. Законом чи договором управління майном можуть бути передбачені обмеження права довірчої власності управителя. Отже, як випливає зі змісту ст. 1029 ЦК, із договору управління майном можуть виникати як зобов'язальні, так і речово-правові відносини, пов'язані з правом довірчої власності управителя на отримане ним майно.

Введення права довірчої власності як особливого виду права власності у нашу правову систему (ч. 2 ст. 316, ч. 2 ст. 1029 ЦК) не мало своїм підґрунтям належних теоретичних досліджень цього інституту у вітчизняній юридичній літературі, як і нині залишаються неврегульованими відносини довірчої власності у праві України. Як вважає Р. А. Майданик, правова природа довірчої власності полягає у наданні довірчому власнику речового права, обмеженого цільовим характером його здійснення в інтересах визначених осіб. Цільовий характер означає обумовленість метою, для якої передається майно у довірчу власність. Довірчий власник набуває юридично повне право власності з одночасною втратою цього правового титулу установником (фіду- ціантом), який передає належне йому на праві власності майно для досягнення конкретно встановлених цілей в інтересах визначених осіб. Замість втраченого права власності установник (фідуціант) може набувати виключних прав контролю, надання згоди на розпорядження та (або) відчуження майна до закінчення відносин довірчої власності^[139]. Право довірчої (номінальної) власності, зокрема, виникає на активи фондів банківського управління залученими коштами фізичних і юридичних осіб з метою фінансування масового будівництва житла та управління цими коштами^[140].

Суб'єктами договору управління майном є установник управління та управитель, а у випадках, передбачених договором, - вигодонабувач. Установником управління є власник майна. Якщо власником майна є фізична особа, місце перебування якої невідоме або її визнано безвісно відсутньою, установником управління є орган опіки і піклування. Цей орган, а також опікун можуть бути установниками управління майном, власником якого є малолітня особа або фізична особа, яка визнана недієздатною. Якщо власником майна є неповнолітня особа (віком від 14 до 18 років), установником управління є ця особа за дозволом батьків (усиновлювачів) або піклувальника. Піклувальник може бути установником управління щодо майна, власником якого є особа, цивільна дієздатність якої обмежена в судовому порядку. Перехід права власності на майно, що перебуває в управлінні, від установника до іншої особи не тягне за собою припинення управління майном, крім випадків, коли право власності переходить до іншої особи внаслідок звернення на нього стягнення. Управителем може бути як фізична, так і юридична особа, які можуть мати статус суб'єкта підприємницької діяльності. Майно не може передаватися в управління державних органів та органів місцевого самоврядування, якщо інше не встановлено законом. Вигоди від майна, переданого в управління, належать його установнику. Установник управління майном має право зазначити у договорі особу, яка має право здобувати вигоди від цього майна (вигодонабувач). Це - договір на користь третьої особи. Не можуть бути предметами договору управління майном грошові кошти, крім випадків, коли право здійснювати управління грошовими коштами прямо встановлено законом.

Управитель здійснює управління майном особисто. Він може доручити іншій особі (заміснику) вчиняти від імені управителя дії, необхідні для управління майном, у випадках, коли він уповноважений на це договором з установником управління або примушений до цього обставинами для забезпечення інтересів власника майна або вигодонабувача та не має при цьому можливості отримати вказівки установника в розумний строк. Управитель відповідає за дії обраного ним замісника як за свої власні.

Вчиняючи фактичні або юридичні дії, пов'язані зі здійсненням управління майном, управитель повинен інформувати своїх контрагентів про те, що він хоч і виступає у відносинах з ними від свого імені, але не є власником майна, а лише управителем. Тому при вчиненні правочинів та інших дій, що потребують письмового оформлення, у документах слід обов'язково зазначати, що їх вчинив управитель. Якщо немає вказівок про дії особи як управителя майном, вважається, що вона прийняла зобов'язання перед третіми особами особисто і відповідатиме перед ними тільки належним їй майном. Права, набуті управителем у результаті вчинення дій щодо довіреного йому майна, включаються до складу майна, переданого в управління, а обов'язки, що виникли внаслідок таких дій, виконуються за рахунок цього майна.

Предметами управління можуть бути підприємства як майнові комплекси, окремі об'єкти, що належать до нерухомого майна, цінні папери, виключні майнові права (наприклад на винахід, промисловий зразок, торговельну марку та інше майно). Відповідно до ч. 5 ст. 1033 ЦК, якщо це визначено договором про управління майном, управитель є довірчим власником цього майна, яким він володіє, користується і розпоряджається відповідно до закону та договору управління майном. Однак договір про управління майном не тягне за собою переходу права власності до управителя на майно, передане в управління. Майно, передане в управління, має бути відокремлене як від іншого майна установника управління, так і від майна управителя. Воно має знаходитися в управителя на окремому балансі. Для розрахунків за діяльністю, пов'язаною з управлінням, управителю відкривається окремий банківський рахунок. Звернення стягнення на майно, передане в управління, за боргами власника не допускається, крім випадків банкрутства установника управління або звернення стягнення заставодержателя на майно, обтяжене заставою. У разі визнання установника управління банкрутом договір управління цим майном припиняється і воно включається до ліквідаційної маси.

1. Договір управління майном має укладатися в письмовій формі, а щодо нерухомого майна - має бути нотаріально посвідчений і підлягає державній реєстрації. Невиконання цих вимог має наслідком його недійсність. У договорі повинні міститися також такі істотні умови: 1) перелік майна, що передається в управління; 2) розмір і форма плати за управління майном (ст. 1035 ЦК). За відсутності хоч би однієї із зазначених умов договір вважається неукладеним.

Відповідно до ст. 1036 ЦК строк управління майном встановлюється у договорі. Якщо сторони не визначили строку договору управління майном, він вважається укладеним на п'ять років. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору після закінчення строку його чинності він вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах.

З умов договору про управління майном випливають взаємні права та обов'язки сторін. Управитель, зокрема, зобов'язаний:

1. здійснювати управління відповідно до умов договору. При цьому управитель повинен проявляти належну обачливість і турботливість про інтереси установника управління або виго- донабувача, тобто здійснювати управління майном з тим же ступенем обережності, як і при веденні своїх особистих справ^[141]. Відчуження та заставу майна, переданого в управління, управитель може здійснювати лише за згодою установника управління;
2.  у строки і в порядку, зазначених угодою сторін, надавати установникові управління та вигодонабувачу звіти про свою діяльність;
3.  вести належний облік операцій щодо майна в порядку, визначеному законодавством і договором;
4.  виплачувати установникові управління або вигодонабува- чу доходи, передавати інші вигоди від довіреного майна в порядку, розмірах та у строки, визначені законодавством і договором;
5.  у випадках, передбачених договором, управитель повинен внести заставу з метою забезпечення виконання своїх зобов'язань щодо установника управління або вигодонабувача. Договором чи законом можуть бути передбачені й інші обов'язки управителя.

Разом з тим, управитель має право вимагати усунення будь- яких порушень його прав на майно, що перебуває в управлінні, тобто скористатися тими способами, якими захищається право власності. Це свідчення того, що довірчий управитель щодо майна має певні речові права.

Щодо обов'язків установника управління у ЦК (ст. 1042) йдеться лише про плату управителю. Крім плати, обумовленої договором, управителю мають відшкодовуватися і необхідні витрати, яких він зазнав під час управління майном. Зазначені суми управитель може утримувати з доходів від використання майна, якщо таке право зазначене у договорі.

Установник управління (власник) зобов'язаний у певний строк передати майно управителеві. У договорі слід зазначити, в якому стані це майно передається в управління, умови його передачі, порядок складання актів здачі-приймання об'єкта (наприклад підприємства як цілісного майнового комплексу тощо). Угодою сторін можуть бути передбачені й інші обов'язки установника управління майном.

За порушення прийнятих на себе обов'язків сторони відповідають одна перед одною на підставах та у розмірах, визначених договором. Проте у ЦК (ст. 1043) окремо наголошується на відповідальності управителя. Зокрема управитель, який не виявив в управлінні майном належної турботливості про інтереси власника або вигодонабувача, зобов'язаний відшкодовувати установнику управління завдані збитки, а вигодонабувачу - упущену вигоду. Така відповідальність управителя може настати і без його вини, бо звільнитися від відповідальності він може, лише довівши, що збитки виникли внаслідок дії непереборної сили або винних дій установника управління чи вигодонабувача. Управитель несе субсидіарну відповідальність за боргами, що виникли в результаті здійснення ним управління у тому разі, якщо вартості майна, яке перебуває в управлінні, недостатньо для задоволення вимог кредиторів.