1. Ефективна діяльність суб'єктів підприємництва неможлива без надання їм різного роду послуг з боку банківських та інших фінансових установ. Відповідно до ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 7 грудня 2000 р.¹ на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати такі банківські операції: приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб; відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних документів та зарахування коштів на них; розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах і на власний ризик; операції з валютними цінностями; емісію власних цінних паперів; організацію купівлі та продажу цінних паперів тощо.

Серед договорів банківського обслуговування, що регулюють взаємовідносини банків та їх клієнтів, є договір банківського рахунка. Відповідно до ч. 1 ст. 1066 ЦК за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій з рахунком. Отже, завдяки договору банківського рахунка суб'єкт господарювання має можливість одержувати від банку великий комплекс фінансових послуг і разом з тим проводити розрахунки за господарськими договорами, укладеними зі своїми контрагентами.

Згідно зі ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банківські рахунки визначаються як рахунки, на яких обліковуються власні кошти, вимоги, зобов'язання банку стосовно його клієнтів і контрагентів та які дають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою банківських платіжних інструментів.

Договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами. На основі цього договору рахунки відкриваються юридичним особам та фізичним особам-підприєм- цям, філіям, представництвам, відділенням та іншим відокремленим підрозділам юридичної особи, представництвам юридичних осіб - нерезидентам, іноземним інвесторам, фізичним особам на умовах, зазначених у договорі між установою банку та володільцем рахунка.

Банк зобов'язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам. Банк не має права відмовити у відкритті рахунка, вчинення відповідних операцій за яким передбачено законом, установчими документами банку та наданою йому ліцензією, крім випадків, коли банк не має можливості прийняти на банківське обслуговування або якщо така відмова допускається законом або банківськими правилами. У разі необґрунтованого ухилення банку від укладення договору клієнт має право на захист відповідно до Цивільного кодексу (ч. 2 ст. 1066). Оскільки договір банківського рахунка є публічним договором, то відповідно до статей 22 і 633 ЦК при необґрунтованій відмові банку у відкритті рахунка клієнт має право на відшкодування збитків, завданих такою відмовою.

Порядок відкриття і користування рахунком регулюються Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 р. № 492^[150]. Суб'єктам господарювання, які мають самостійний баланс, рахунки відкриваються для розрахунків за продукцію, виконані роботи, надані послуги, для виплати заробітної плати, сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), а також інших розрахунків, пов'язаних із фінансовим забезпеченням їх діяльності. Суб'єкт підприємництва має право відкривати рахунки для зберігання грошових коштів, здійснення всіх видів операцій у будь-яких банках України та інших держав за своїм вибором і за згодою цих банків у порядку, встановленому Національним банком України (частини 2 і 3 ст. 342 ГК).

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" від 5 квітня 2001 р.^[151] банки мають право відкривати своїм клієнтам вкладні (депозитні), поточні та кореспондентські рахунки. Вкладним (депозитним) є рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів, що передаються клієнтом банку в управління на встановлений строк та під визначений відсоток (дохід) відповідно до умов договору. Поточний рахунок відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів та здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України. Кореспондентський рахунок відкривається одним банком іншому банку для здійснення міжбанківських переказів.

Відкриттю банківського рахунку часто передує укладення банком та клієнтом договору на розрахунково-касове обслуговування, який містить комплекс взаємних зобов'язань сторін щодо користування коштами і банківськими послугами, а саме: а) використання банком тимчасово вільних коштів клієнта;

б) здійснення розрахункових операцій; в) касове обслуговування; г) транспортне обслуговування перевезень готівки тощо. Можливість укладення таких договорів передбачена ч. 3 ст. 343 ГК та п. 1.37 Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" від 5 квітня 2001 р. Розрахунково-касове обслуговування - це послуги, що надаються банком клієнту на підставі відповідного договору, укладеного між ними, які пов'язані з переказом коштів з рахунка (на рахунок) цього клієнта, видачею йому коштів у готівковій формі, а також здійсненням інших операцій, передбачених договорами.

1. За наявності договору на розрахунково-касове обслуговування і відкритого клієнтові рахунка зобов'язання між банком і клієнтом ґрунтуються на сукупності юридичних фактів (юридичному складі), а саме - договорі та банківському рахунку. Але з настанням цих юридичних фактів сторони пов'язуються не лише їх умовами, а й правами та обов'язками, що передбачені законами та іншими нормативними актами, зокрема банківськими правилами. При здійсненні операцій за рахунками банк зобов'язаний дотримуватися також правил і звичаїв ділового обороту, які є уніфікованими і застосовуються у світовій банківській практиці (наприклад Уніфікованих правил і звичаїв для документарних акредитивів від 1 січня 1993 р.).

За цим зобов'язанням клієнт повинен:

1.  вносити на поточний рахунок усі кошти, отримані в результаті своєї діяльності, додержуючись установленого банком ліміту залишку коштів у його касі;
2.  для встановлення ліміту залишку готівки подавати банкові касову заявку на квартал за 60 днів до його початку;
3.  проводити зі свого рахунка розрахунки з іншими суб'єктами господарювання, додержуючись при цьому встановлених банківськими правилами вимог щодо оформлення платіжних та інших документів;
4.  сплачувати плату за виконання банком операцій за рахунком клієнта, якщо це встановлено договором (ч. 4 ст. 1068 ЦК).

Зі свого боку банк зобов'язується:

1.  забезпечувати прийом готівки та своєчасно зараховувати її на рахунок клієнта;
2.  встановлювати ліміт залишку готівки в касі суб'єкта господарювання згідно з поданою касовою заявкою і має право проводити перевірку дотримання ним касової дисципліни;
3.  зараховувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом;
4.  за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом. Це положення обґрунтовується чинним у цій сфері відносин правом клієнта самому визначати, як розпорядитись своїми грошовими коштами, а банк не має права визначати і контролювати напрями використання коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд (ч. 3 ст. 1066 ЦК). Закон може передбачати й певні винятки з цього правила. Так, з метою запобігання легалізації грошей, набутих злочинним шляхом, банк відповідно до ст. 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність" має право витребувати, а клієнт зобов'язаний надати документи і відомості, необхідні для з'ясування його особи, суті діяльності, фінансового стану. У разі нена- дання клієнтом необхідних документів чи відомостей або умисного надання неправдивих відомостей про себе банк відмовляє клієнтові у його обслуговуванні;
5.  сплачувати відсотки за користування грошовими коштами клієнта, що знаходяться на його рахунку. Відповідно до ч. 2 ст. 1066 ЦК банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. За користування цими коштами банк сплачує відсотки, сума яких зараховується на рахунок, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка або законом. Відсотки сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а за відсутності таких умов, у розмірі, що зазвичай сплачується банком за вкладом на вимогу. Сума відсотків зараховується на рахунок клієнта у строки, встановлені договором, а за відсутності у договорі таких строків - зі спливом кожного кварталу (ст. 1070 ЦК);
6.  видавати клієнтові виписки з поточного рахунка, що складаються на паперових та (або) електронних носіях і вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня за рахунком клієнта.

За загальним правилом, банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження (ч. 1 ст. 1071 ЦК). Клієнт може надати банкові розпорядження на списання грошових коштів зі свого рахунка на основі розрахункового документа, оформленого на паперовому носії чи в електронному вигляді. До таких розрахункових документів належать: 1) платіжне доручення; 2) платіжна вимога-доручення; 3) розрахунковий чек (який може бути оформлений лише на паперових носіях); 4) платіжна вимога; 5) меморіальний ордер. Національним банком України можуть бути встановлені й інші види розрахункових документів. Порядок оформлення, заповнення та підписання розрахункових документів, а також здійснення розрахунків за ними визначено нормами гл. 74 ЦК "Розрахунки", Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 р. № 22^[152]. Для розрахункових документів в іноземній валюті цей порядок визначено Положенням про оформлення та подання клієнтами платіжних доручень в іноземній валюті або банківських металах, заяв на купівлю або продаж іноземної валюти або банківських металів до уповноважених банків та інших фінансових установ та порядок їх виконання, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 5 березня 2003 р. № 82^[153].

Банк може відмовити клієнту у виконанні його розпорядження про списання коштів з рахунка в разі якщо: