При морських перевезеннях вантажу перевізник не відповідає за втрату, нестачу чи його пошкодження, якщо доведе, що вони сталися внаслідок дій або упущень капітана, інших осіб суднового екіпажу і лоцмана у судноводінні або управлінні судном (навігаційні помилки). Морським правом зарубіжних країн також передбачено правило про звільнення перевізника від відповідальності за навігаційні помилки, тобто необережні (винні) дії. Проте за втрату, нестачу і пошкодження вантажу, спричинені діями та упущеннями вже зазначених осіб при прийманні, навантаженні, розміщенні, зберіганні, вивантаженні або здачі вантажу (комерційні помилки), перевізник відповідає на загальних засадах, тобто за наявності його вини (статті 176 і 177 Кодексу торговельного мореплавства).

Щодо обсягу майнової відповідальності за втрату, нестачу, псування і пошкодження вантажу відповідно до ч. 3 ст. 13 Закону України "Про транспорт" від 10 листопада 1997 р. та ч. 2 ст. 929 ЦК підприємства транспорту за названі порушення відповідають у розмірі фактичної шкоди. Однак ця відповідальність залишається обмеженою, бо неодержані доходи у цих зобов'язаннях не відшкодовуються. Перевізник несе також відповідальність за прострочення доставки вантажу, за використання вантажів для своїх потреб тощо.

Транспортними статутами (кодексами) або договором передбачається й майнова відповідальність відправників або одержувачів за неналежне виконання обов'язків, які передують чи необхідні для укладення договору перевезення вантажу або завершують перевізний процес (наприклад за простій вагонів або інших транспортних засобів, за пошкодження їх тощо).

Транспортне експедирування. Серед допоміжних договорів, що пов'язані з перевезенням вантажів, багажу та пошти, слід

виділити договори транспортного експедируваня. У зв'язку з розвитком централізованих перевезень вантажів автомобільному транспорту часто передаються функції, пов'язані із виникненням або завершенням процесу перевезення вантажів на інших видах транспорту. Автотранспортні підприємства чи спеціально створювані транспортно-експедиторські організації приймають на себе весь комплекс операцій з відправлення вантажів залізничним, водним та повітряним транспортом, одержання від них вантажів і доставки їх одержувачам, проведення розрахунків за перевезення тощо.

Відносини цих організацій з клієнтурою та транспортними підприємствами оформляються договорами транспортного експедирування.

Відносини з транспортно-експедиторського обслуговування регулюються нормами гл. 65 ЦК (статті 929-935), ст. 316 ГК, статтями 10-13 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" від 1 липня 2004 р.¹, нормами деяких транспортних статутів (ст. 78 Статуту внутрішнього водного транспорту; статей 125 і 126 Статуту автомобільного транспорту), правилами централізованого завезення (вивезення) вантажів автомобільним транспортом загального користування на залізничні станції, в аеропорти, морські порти, порти (пристані) внутрішнього водного транспорту, що спільно затверджуються відповідними транспортними міністерствами.

Поняття договору транспортного експедирування дано у ч. 1 ст. 929 ЦК, ч. 1 ст. 316 ГК. За договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Зокрема цим договором може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, обраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку та одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.

Як додаткові послуги договором транспортного експедирування може бути передбачено здійснення таких необхідних для доставки вантажу операцій, як перевірка кількості та стану вантажу, його навантаження та вивантаження, оплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей, а також виконання інших операцій та послуг, передбачених договором. У статті 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" визначено перелік істотних умов договору транспортного експедирування. До таких умов віднесені: відомості про сторін договору; вид послуги експедитора; вид і найменування вантажу; права та обов'язки, відповідальність сторін, у тому числі в разі заподіяння шкоди внаслідок дії непереборної сили; розмір плати експедитору; порядок розрахунків; пункти відправлення та призначення вантажу; порядок погодження змін маршруту; види транспорту; строк (термін) виконання договору, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнута згода.

За надання послуг за договором транспортного експедирування експедитор одержує від клієнта відповідну плату, розмір якої визначається угодою сторін, якщо інше не встановлено законом. У разі коли розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату (ст. 931 ЦК). Відповідно до ст. 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування. При цьому в плату експедиторові не включаються витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору, суми зборів (обов'язкових платежів), що сплачуються при виконанні договору транспортного експедирування.

Експедитор може діяти як від імені клієнта, так і від свого імені. Клієнт повинен видати експедиторові довіреність, якщо вона є необхідною для виконання його обов'язків. Відповідно до ст. 932 ЦК експедитор має право залучати до виконання своїх обов'язків інших осіб, але перед клієнтом він сам несе відповідальність за порушення ними договору. Можлива й ситуація, коли обов'язки експедитора виконуються перевізником (ч. 2 ст. 929 ЦК). Відповідальність за невиконання чи неналежне виконання обов'язків, що становлять зміст додаткових послуг, надання яких прийняв на себе експедитор, визначається законодавством про відповідний договір (підряду, зберігання тощо) та умовами договору експедирування. Отже, договір експедируван- ня може містити елементи кількох видів договорів (перевезення, доручення, комісії, підряду, зберігання тощо), які тісно переплітаються в одному юридичному факті (договорі).

У договорі транспортного експедирування, укладеному між експедитором і клієнтом, експедитор по суті заміняє клієнта у відносинах з перевізником. У зв'язку з цим автотранспортні підприємства, що здійснюють транспортно-експедиторське обслуговування клієнтури, користуються правами і несуть обов'язки та відповідальність, передбачені транспортними статутами для відправників чи одержувачів вантажів.

Водночас автотранспортні підприємства (експедитори) укладають з організаціями залізничного транспорту, морськими і річковими портами та аеропортами договори на централізоване завезення та вивезення вантажів. У цих договорах передбачаються: обсяги перевезень вантажів; строки доставки вантажів згідно з погодженими графіками; забезпечення схоронності вантажу; виконання навантажувально-розвантажувальних робіт в обумовлені години доби; умови розрахунків за перевезення та виконання експедиторських робіт; взаємна відповідальність сторін за порушення договірних зобов'язань тощо.

Договори, що укладаються автотранспортними підприємствами, з одного боку, з клієнтурою на транспортно-експедиторське обслуговування, а з другого - з транспортними підприємствами на централізоване завезення і вивезення вантажів, за своїм змістом мають бути взаємо погодженими, щоб забезпечувати чітку й злагоджену роботу транспорту та клієнтури. За невиконання або неналежне виконання обов'язків за договором про транспортно-експедиторське обслуговування сторони несуть майнову відповідальність. Вона визначається як загальними положеннями про відповідальність за порушення зобов'язання (гл. 51 ЦК), так і нормами транспортних статутів і кодексів, договорами між експедиторами та клієнтами, які часто укладаються на основі типових договорів. Зокрема відповідно до ст. 14 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" експедитор відповідає перед клієнтом за кількість місць, вагу, якщо проводиться контрольне зважування вантажу в присутності представника перевізника, що зафіксовано його підписом, належність упаковки згідно з даними товарно-транспортних документів, що засвідчені підписом представника перевізника.

Буксирування. На морському і внутрішньоводному видах транспорту переміщення суден, плотів або інших плавучих об'єк- тів може здійснюватися шляхом їх буксирування, тобто застосування до них зовнішньої тяги, а також методом штовхання. Найчастіше об'єктами буксирування є баржі з різними вантажами і плоти з лісопродукцією. Буксирувальниками виступають пароплавства або порти, що наділені правами юридичної особи.

Буксирування здійснюється в основному на договірних засадах. Договір не укладається тільки тоді, коли буксир і судно (об'єкт), яке буксирується, мають один порт приписки.

За договором буксирування власник одного судна зобов'язується за винагороду буксирувати інше судно або інший плавучий об'єкт на певну відстань або протягом відповідного часу, або для виконання якогось маневру (ст. 222 Кодексу торговельного мореплавства; ст. 126 Статуту внутрішнього водного транспорту). На морському транспорті договір буксирування укладається як у письмовій, так і в усній формі, зокрема при портовому буксируванні (ст. 229 Кодексу торговельного мореплавства). Проте угоди про покладення обов'язків щодо керування буксируванням на капітана судна-буксира можна доводити виключно письмовими доказами.

Договори річкового буксирування завжди укладаються в письмовій формі (ст. 128 Статуту внутрішнього водного транспорту). При пред'явленні плоту або судна до буксирування його володілець подає накладну, а пароплавство видає йому квитанцію. Буксирування плотів морським шляхом здійснюється за коносаментом.

За договором буксирування кожна сторона повинна завчасно привести своє судно (об'єкт) у такий стан, при якому можливе буксирування. Володілець буксира не відповідає за недоліки свого судна, якщо доведе, що вони не могли бути виявлені за умови належної турботливості (приховані недоліки). Пароплавство повинно перевірити придатність судна чи плоту до буксирування, це має бути підтверджено сторонами в технічному акті (ст. 132 Статуту внутрішнього водного транспорту).

Питання відповідальності за шкоду, заподіяну суднам і майну, що на них перебуває під час буксирування, вирішується залежно від того, капітан якого судна керує буксируванням. Отже, за відсутності іншої угоди сторін відповідає володілець того судна, капітан якого керував буксируванням, якщо він не доведе відсутності своєї вини. При буксируваннях у льодових умовах діє презумпція невинності буксирувальника (статті 224, 225 та 226 Кодексу торговельного мореплавства). Можлива й змішана відповідальність сторін за наявності їх обопільної вини.

За договором річкового буксирування екіпаж судна або плоту, що буксирується, в оперативному відношенні підпорядковується капітану буксира, згідно з цим пароплавство відповідає за шкоду, заподіяну володільцю судна (плоту). Воно звільняється від відповідальності, якщо доведе, що шкода заподіяна внаслідок обставин, які воно не могло відвернути та усунення яких від нього не залежало (статті 135 і 206 Статуту внутрішнього водного транспорту).

За прострочення в буксируванні судна чи плоту пароплавство сплачує штрафи у таких самих розмірах, як і за прострочення доставки вантажу (ст. 188 Статуту внутрішнього водного транспорту).