Є. М. Ворожейкін, навпаки, відзначав, що не може бути декількох визначень поняття сім'ї для різних галузей права, воно повинно бути єдиним^[71]. У юридичній науці розробка поняття сім'ї ведеться в двох аспектах. По-перше, пропонується чимало варіантів визначення загального поняття сім'ї. По-друге, про сім'ю говорять як про поняття багатозначне, що має свій власний зміст у різних галузях і сферах життя і науки, у тому числі, і в правовій науці^[72]. У правовій літературі загальне поняття сім'ї визначається з урахуванням усіх ознак сім'ї, підстав її виникнення, соціальної структури і специфічних функцій. Однією з істотних ознак сім'ї є її кваліфікація як малої соціальної групи, тобто як спільності взаємодіючих людей. Наступним атрибутом сім'ї є зазначені в законі обставини, що обумовлюють виникнення сімейних відносин (шлюб, споріднення, усиновлення). Як істотну ознаку сім'ї варто виділяти і взаємну правову зв'язаність її членів, тому що особи, що входять до складу однієї сім'ї, завжди зв'язані взаємними правами й обов'язками. Як ознаку сім'ї варто також визнати спільність життя. Під цією ознакою як правові елементи розуміються спільне проживання і ведення загального господарства. Саме з наявністю цих ознак законодавець зв'язує виникнення прав і обов'язків у багатьох галузях права^[73] .

Поняття "член сім'ї" є похідним від поняття "сім'я" і так само, як і останнє, містить у собі сукупність істотних ознак. Кожна з цих ознак, у свою чергу, враховується законодавцем, і зокрема, ним може надаватися значення юридичних фактів. Однак зміст загальноприйнятого наукового поняття "член сім'ї" залишається незмінним: член сім'ї - це громадянин, зв'язаний з певною сім'єю шлюбом, спорідненням або усиновленням або іншою формою прийняття дітей на виховання, спільністю життя, а також сімейними правами та обов'язками. Якщо відсутня одна з цих ознак, то суб'єкта не можна визнавати членом сім'ї. Однак у багатьох нормах цивільного права і права соціального забезпечення членами сім'ї відповідного суб'єкта (наймача, спадкодавця, пенсіонера) іменуються особи, які в сімейних правовідносинах з ним не перебувають. Так, наприклад, згідно з ч. 2 ст. 64 ЖК України членами сім'ї наймача можуть бути визнані особи, якщо вони проживають разом із наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Відсутність сімейно-правових підстав у даному випадку немов підмінюється іншими обставинами (спільним проживанням і веденням спільного господарства), але ці обставини свідчать про наявність тільки однієї з ознак сім'ї - спільності життя. Як відзначив В. С. Толстой, власне відносинам між особами, що не належать до членів сім'ї, надається таке ж юридичне значення, як і сімейним зв язкам^[74].

Відсутність загального поняття члена сім'ї певним чином ускладнює правозастосовну діяльність. І все-таки нам видається доцільним погодитися з думкою, що диференціація поняття "член сім'ї" не тільки в різних галузях права, а й у межах однієї галузі цілком обґрунтована певними цілями правового регулювання і характером суспільних

відносин, що мають бути врегульовані в тому чи іншому випадку за- конодавцем¹.

У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Служби безпеки України, Державного комітету нафтової, газової та нафтопереробної промисловості України, Міністерства фінансів України щодо офіційного тлумачення положень пункту 6 статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", частини четвертої і п'ятої статті 22 Закону України "Про міліцію" та частини шостої статті 22 Закону України "Про пожежну безпеку" (справа про офіційне тлумачення терміна "член сім'ї") констатується, що аналіз положень Конституції України та чинних нормативних актів різних галузей законодавства (у тому числі 24 законів України, якими встановлюються пільги на оплату житлово-комунальних послуг, і ще близько 40 законів України, в яких вживаються терміни, що підлягають офіційному тлумаченню, низки міжнародних угод, ратифікованих Україною) свідчить, що у них відсутні узагальнюючі норми-дефініції щодо понять "член сім'ї" та "утриманство". Не розроблено єдиного критерію розуміння цих термінів і у відповідній, у тому числі науковій, літературі, а законодавець не визначив вичерпного переліку осіб, які належать до кола членів сім'ї у тих чи інших галузях права. Таким чином, законодавець не встановив вичерпного переліку осіб, які належать до кола членів сім'ї наймача, але визначив критерії, за якими осіб, не пов'язаних шлюбними або родинними стосунками, віднесено до них. Конституційний Суд висловив ту позицію, що поняття члена сім'ї слід тлумачити залежно від галузі законодавства. Це дає можливість і правові підстави для диференціації членів сімей взагалі, членів сімей, які перебувають на утриманні або проживають із суб'єктами права на пільги щодо оплати користування житлом і комунальними послугами на дві групи. Так, до першої групи слід віднести чоловіка або дружину та прямих родичів по низхідній і висхідній лініях - дітей і батьків, якщо вони проживають разом, а у передбачених законом випадках ще й ведуть спільне господарство. До другої групи членів сім'ї військовослужбовця, працівника міліції, особового складу державної пожежної охорони можуть належати й інші особи, що постійно мешкають із ними та ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), а й інші родичі або особи, які не перебувають із військовослужбовцем, працівником міліції, особового складу пожежної охорони у безпосередніх родинних зв'язках (брати, сестри дружини (чоловіка) неповнорідні брати і сестри, вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки та ін.). Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї, крім власне факту спільного проживання, за рішенням Конституційного Суду, є ведення із суб'єктом права на пільги щодо оплати житлово-комунальних послуг спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин^[75].

Таким чином, на наш погляд, коло членів сім'ї, що мають право порушувати справу про обмеження дієздатності особи, не збігається з колом членів сім'ї, що мають право порушувати справу про визнання особи недієздатною.

Якщо у справах про обмеження дієздатності поняття члена сім'ї визначається спільним проживанням як необхідною умовою залежності матеріальних ускладнень сім'ї від зловживання громадянином спиртними напоями, наркотичними засобами тощо, то у справах про визнання громадянина недієздатним зацікавленість родича має місце і при відсутності спільного проживання і ведення загального господарства. Не випадково ч. 3 ст. 237 ЦПК передбачає, що заява про визнання фізичної особи недієздатною може бути подана членами її сім'ї, близькими родичами незалежно від їх спільного проживання.

Коли мова йде про таку категорію справ, як визнання громадянина обмежено дієздатним, найбільш прийнятно, на наш погляд, давалося у свій час легальне поняття членів сім'ї в Положенні про порядок призначення і виплати допомоги на дітей малозабезпеченим сім'ям, затвердженим Постановою Ради Міністрів СРСР від 25 вересня 1974 р. № 752 (пп. 8, 9 і 10)^[76]. Відповідно до цієї постанови членами сім'ї вважалися: чоловік, дружина, діти, що знаходяться на їхньому утриманні і не досягли 18 років або старше цього віку, що одержують допомогу як інваліди І або II групи; непрацездатні батьки чоловіка і жінки, що проживають з ними й одержують пенсію і якщо немає інших осіб, зобов'язаних за законом їх утримувати; усиновлені діти, що проживають з усиновителями, нарівні з рідними дітьми; пасинки і падчерки, що проживають із вітчимом або мачухою.

Конкретизує поняття членів сім'ї та близьких родичів і ст. 52 ЦПК, яка передбачає право особи відмовитися від давання показань у суді. Відповідно до цієї статті фізична особа має право відмовитися від давання показання щодо себе, членів своєї сім'ї чи близьких родичів (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач, усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, над якою встановлено опіку чи піклування, член сім'ї або близький родич цих осіб).

У процесуальній літературі сталою вважається думка, що правом на порушення справи про визнання громадянина обмежено дієздатним користуються тільки ті члени сім'ї, які спільно проживають з цією особою і ведуть спільне господарство^[77]. Д. М. Чечот стверджує, що таким правом користуються лише ті члени сім'ї, що проживають з даною особою і які у результаті зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами ставляться у важке матеріальне становище. Працездатний чоловік, що проживає окремо, не має права на порушення справи, оскільки поводження громадян не може ставити їх у важке матеріальне стано- вище^[78]. Протилежну думку висловив І. М. Пятілєтов, який вважає, що роздільне проживання з особою, що є членом сім'ї, не завжди пов'язане з повною матеріальною незалежністю. Що стосується питання про те, ставлять або не ставлять зазначені зловживання цих осіб у важке матеріальне становище, то ці факти підлягають з'ясуванню при розгляді справи і не можуть бути передумовою права на порушення справи^[79].

На нашу думку, врахування такого критерію, як спільне проживання і спільне ведення господарства, крім наявності родинних відносин, дозволить краще визначити в ході розгляду справи ступінь наслідків, що настали від зловживання громадянином спиртними напоями або наркотичними засобами, і вже в момент подачі особою заяви вирішити питання про його юридичну заінтересованість у розгляді справи.

Слід також зазначити, що незареєстрований шлюб не є підставою відсутності сімейних відносин між батьками та дітьми. Сімейні відноси- ни виникають між матір'ю і дітьми, народженими у незареєстрованому шлюбі, між самими братами та сестрами; фактичний батько може визнати батьківство, батьківство може бути встановлено в судовому порядку. Отже, порушити справу про визнання громадянина обмежено дієздатним можуть, наприклад, діти стосовно матері-одиночки (або навпаки); брати або сестри щодо інших братів та сестер, хоча б вони і народились у неза- реєстрованому шлюбі; діти відносно батька (або навпаки), який визнав батьківство чи якого визнано батьком за судовим рішенням. Необхідно лише, щоб у всіх подібних випадках особи, які порушують справу, складали з особою, відносно якої порушено справу, єдину сім'ю.

Що стосується заявників у справах про обмеження права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавлення них цього права, то ними можуть бути батьки (усиновлювачі), піклувальники, органи опіки та піклування, тобто особи, на яких за законом покладені обов'язки із забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки.