Однією з форм судового допиту є очна ставка. Як зауважує професор В. Ю. Шепітько: "Очна ставка - це слідча (судова) дія, яка полягає в поперемінному і первинному допиті в присутності раніше допитаних осіб про обставини, стосовно яких вони дали істотно суперечливі показання"^[28]. Тобто якщо у свідченнях підсудного, свідків, потерпілого є суперечності, суд має право для їх усунення провести очну ставку. Вона може бути між підсудними, свідками і потерпілими, а також між підсудними і свідками, потерпілими. Очні ставки можуть проводитися тільки між особами, які вже були допитані. Якщо очна ставка проводиться за ініціативою прокурора, то він першим задає питання. Запитання повинні адресуватися тій особі, яка, на думку прокурора, дасть правдиві свідчення. При проведенні очної ставки треба уважно стежити за реакцією кожного з її учасників: міміка, хвилювання, мова та ін. Практика знає випадки, коли очна ставка, яка не давала бажаних наслідків під час досудового слідства, була ефективною в суді. При цьому мають велике значення такі фактори: обстановка судового засідання, публічність, великий потенціал зібраної інформації та ін., що значно вплива- ють на учасників очної ставки. Такий вплив може бути як позитивним, так і негативним для встановлення істини.

Практика свідчить, що ефективність очної ставки значно підвищується, якщо на ній пред'являють докази і активно використовують перехресний допит. Прокурору необхідно враховувати ці особливості при підготовці до проведення очної ставки: з'ясувати причину істотних суперечностей у свідченнях; характер взаємовідносин між допитуваними в їх поведінці під час досудового слідства і в суді; спробувати визначити ступінь їх щирості. Залежно від цього продумати черговість допиту, намітити питання та визначити, які тактичні засоби треба використати для посилення позитивного впливу на учасників очної ставки, щоб закріпити цей вплив. Разом з тим під час очної ставки не слід робити поспішних висновків про те, хто з її учасників дає правдиві чи неправдиві свідчення. Враження можуть бути помилкові. Тому тільки аналізуючи всі докази по справі, можна правильно оцінити свідчення осіб, опитаних на очній ставці. Успіх при проведенні будь-якої форми судового допиту - основного, перехресного, повторного, додаткового, шахового, очної ставки забезпечується використанням тактичних прийомів допиту. Тактичні прийоми судового допиту - це рекомендації, які склалися на підставі використання в судочинстві даних психології, логіки, криміналістики, а також узагальнень практики. Головна мета таких прийомів, як зауважує В. Т. Маляренко, надати допомогу особі, яка допитує, в цілеспрямованому встановленні через виявлення й усунення перешкод, які майже завжди стоять на цьому шляху^[29]. Безумовно, що всі тактичні прийоми допиту повинні ґрунтуватися на нормах кримінально-процесуального права та загальновизнаних моральних цінностях.

У судовій практиці широко використовують як найбільш ефективні, що ґрунтуються на психології допитуваного, такі тактичні прийоми допиту: раптовість, використання позитивних властивостей особи, порівняння, уточнення, деталізація, нагадування та ін.

Раптовість. Сутність цього прийому полягає в тому, що прокурор під час допиту без будь-якого зв'язку з попередніми питаннями і відповідями, ставить раптове запитання, на яке

допитуваний повинен негайно дати відповідь. Через те, що між цим і попереднім питаннями немає логічного зв'язку, допитуваний не в змозі швидко зорієнтуватись і тому може повідомити факти, які він хотів приховати від суду.

Використання позитивних властивостей особи. Суть цього методу полягає в тому, що прокурор ставить такі запитання, які враховують позитивні якості допитуваного, його чесність, прямоту, сміливість, заслуги в минулому або зараз, службовий або сімейний стаж. Посилання на ці якості особи свідчать про несумісність з ним неправди і часто допомагають одержати правдиві свідчення.

Порівняння використовується для виявлення і усунення суперечностей у свідченнях окремих осіб чи між ними та іншими доказами. Прокурор не тільки одержує від допитуваного інформацію про обставини, які мають значення по справі, але і її аналізує: порівнює свідчення між собою щодо їх внутрішньої узгодженості, а також з повідомленнями інших осіб, висновками експертиз, речовими доказами, документами і протоколами слідчих дій. Якщо буде встановлено протиріччя, прокурор повинен звернути увагу допитуваного на ці суперечності в його свідченнях і запропонувати пояснити це.

Ефективність цього методу залежить від правильного відбору фактів, з якими проводиться порівняння.

Уточнення. Використовуючи цей прийом, прокурор конкретизує інформацію, яка повідомляється. Це стосується окремих моментів події: часу і місця здійснення окремих дій, їх послідовність тощо.

Уточнення допомагає відокремити в свідченнях те, що допитуваний бачив або чув від його припущень. Прокурор своїми запитаннями допомагає допитуваному конкретніше пояснити обставини справи і одержати більш предметні показання.

Деталізація застосовується прокурором, коли виникає потреба конкретизувати свідчення по окремих фактах, епізодах, за якими допитуваний змушений давати свідчення точніше і докладніше. Прокурор ставить питання таким чином, щоб допитуваний свої узагальнені свідчення пояснив детально по окремих фактах, епізодах, ознаках тощо. Деталізація застосовується при перевірці алібі або коли допитуваний в дійсності не сприймав ті чи інші обставини, а свідчить по них зі слів інших. Тому деталі- 72 зація кожної, навіть найдрібнішої обставини, в якій він брав участь, з наступним порівнянням його нових свідчень із попередніми дає можливість переконатися в тому, чи міг допитуваний знати відомості, про які він розповідає.

Аналогічна тактика застосовується і у випадках, коли допитуваний змінює свої свідчення в суді.

Нагадування - це система прийомів, що спрямована на те, щоб допомогти допитуваному згадати окремі події, факти. Проте допомога прокурора допитуваному в нагадуванні забутих фактів та подій не повинна мати ніяких елементів (нав'язування), в якій би формі вони не виявлялися.

Успішне використання прокурором тактичних прийомів нагадування неможливе без глибокого засвоєння ним основних положень психологічного формування свідчень. Якщо в пам'яті допитуваного окремі ланки подій пов'язані між собою, то нагадування про одну з них відтворить решту Вибір тактичних прийомів допиту залежить від специфіки кримінальної справи, психологічних особливостей допитуваного, а також від професійної майстерності прокурора. Лише за таких умов можна одержати від допитуваного повну, правдиву та достовірну інформацію про обставини, якими цікавиться прокурор та інші суб'єкти процесу.

Успіх прокурора у підтриманні державного обвинувачення залежить не тільки від правильного вибору тактичних прийомів допиту, але і від уміння ставити питання допитуваному. У процесуальній і криміналістичній літературі правильно зверталась увага на те, щоб питання були короткими, чіткими, зрозумілими, цілеспрямованими, ставились у прямій формі і задавалися в певній послідовності¹. Формування питань має бути суворо індивідуальним з урахуванням особи допитуваного, його фізичних, психічних особливостей, віку, характеру, освіти, професії, відношення до справи. Одні й ті ж обставини у різних осіб мають з'ясовуватися за допомогою питань, сформульованих по-різному.

Важливо визначити не тільки основні питання, які обов'язково задавати допитуваному, але заздалегідь вирішити, на якому етапі, в якій послідовності їх поставити, як сформулювати. Основні вимоги, що пред'являються до питань, які ставляться допитуваному, чітко визначив Л. Ю. Ароцкер:

"1. Питання повинні бути по можливості короткими, чіткими, ясними і мати відношення до обставин, які з'ясовуються по справі.

1.  Формулювати питання необхідно з урахуванням особистості допитуваного.
2.  Не можна задавати питання неетичні, двозначні.
3.  Не слід задавати питання про обставини, які достатньо вияснені й не мають значення для справи - "питання заради питань".
4.  Ставити питання необхідно тільки тоді, коли є всі підстави отримати певну відповідь.
5.  Між питаннями має бути певний зв'язок, який відповідає задуманій тактичній схемі допиту.
6.  Питання необхідно ставити енергійно, але спокійно"^[30].

До викладеного слід додати, що для прокурора важливо не

тільки вміти вислухати відповіді на питання, але і їх аналізувати.

Свідчення підсудного - не лише одно з джерел доказів по справі, але і важливий спосіб захисту. Це зобов'язує прокурора критично підходити до їх оцінки навіть у тому випадку, коли підсудний повністю визнає себе винним. Головна мета допиту підсудного - встановити всі істотні обставини справи, якщо він притягнутий до кримінальної відповідальності обґрунтовано, то він їх знає краще, ніж будь-хто інший. Успіх допиту підсудного залежить від багатьох факторів. Одним з них є знання психології особи злочинця і вивчення особи конкретного підсудного. Проблемі виникнення особи злочинця і його злочинної поведінки приділено значну увагу як у криміналістичній, так і в кримінологічній літературі. Кримінологи зосереджують основну увагу на проблеми, що пов'язані з особою злочинця. В особі злочинця слід враховувати п'ять особистих якостей:

1.  демографічні ознаки (стать, вік, соціальний та сімейний стан та ін.);
2.  ознаки, які характеризують особу в аспекті освіти, знань та ін.;
3.  якості морально-психологічного характеру (чесність порядність, принциповість, готовність взяти на себе відповідальність);
4.  психічні властивості (емоційна стійкість, внутрішня дисциплінованість, тверезість розуму та ін.);
5.  біофізіологічні властивості (стан здоров'я, особливості фізичної конституції і т. ін.)^[31].

Визначення таких якостей дає змогу конкретніше характеризувати особу, яка здійснила злочин, і досить чітко виявити ті характерні риси, що відрізняють її від інших. Знання особи, яка здійснила злочин, і її поведінки - важливий фактор допиту. Вивчення матеріалів справи, які стосуються особи підсудного, його моральних якостей і психологічних особливостей, поведінки в побуті, стану здоров'я тощо, допомагають прокурору установити необхідний контакт з підсудним. Однак, якщо у кримінальній справі потрібні матеріали відсутні або їх недостатньо, то прокурор не зможе в судовому засіданні їх поповнити в тому обсязі, про який пишуть кримінологи. Це, безумовно, буде створювати для прокурора певні труднощі при допиті підсудного. Тому дуже важливо, щоб прокурор, який здійснює нагляд за законністю при проведенні досудового слідства, вимагав від слідчих, щоб вони в повному обсязі виконували вимоги КПК щодо з'ясування всіх конкретних даних відносно обвинуваченого.

Тактичні прийоми допиту прокурором підсудних значною мірою залежать від їх поведінки. В одних випадках підсудні визнають себе винними, в інших - це заперечують. Залежно від цього державний обвинувач може використовувати і різні тактичні прийоми їх допиту. Якщо підсудний визнає себе винним, то основне завдання прокурора полягає в детальному з'ясуванні всіх обставин справи. Тобто при допиті підсудного прокурор обирає такий тактичний прийом, який зможе забезпечити повне, всебічне і об'єктивне з'ясування всіх обставин, що мають значення для справи.