Всього на сайті:

Дисертацій, Курсових: 2875

Підручників з права онлайн: 41

НПК кодексів України онлайн: 16

2.7. Судовий огляд речових доказів

Сторінки матеріалу:

Кримінально-процесуальний кодекс передбачає, що суд першої інстанції при розгляді кримінальної справи безпосеред- 118 ньо досліджує докази в справі, в тому числі оглядає речові докази (ст. 313). Речові докази повинні бути оглянуті судом і пред'явлені учасникам судового розгляду, а в разі потреби - свідкам, спеціалісту, експерту. Слід зазначити, що проблемі огляду речових доказів у криміналістичній літературі постійно приділяється значна увага. Серед основних праці А. А. Ейсмана, М. А. Селіванова, Л. Ю. Ароцкера та інших авторів, у яких досліджені проблеми і тактика виконання цих слідчих дій[45]. Водночас у науковій літературі досить мало є розробок, присвячених огляду речових доказів при розслідуванні злочинів у сфері використання електронно-обчислювальних машин, систем та комп'ютерних мереж, злочинів проти довкілля та ін., які з'явились у нашому суспільстві останнім часом.

Участь державного обвинувача при огляді речових доказів під час судового слідства заслуговує особливої уваги, оскільки ця слідча дія виконується в більшості справ, що розглядаються, і позиція прокурора при цьому відіграє важливу роль в умовах змагального процесу.

У статті 78 КПК дано визначення поняттю речового доказу: "Речовими доказами є предмети, які були знаряддям вчинення злочину, зберегли на собі сліди злочину або були об'єктом злочинних дій, гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом, і всі інші предмети, які можуть бути засобом для розкриття злочину і виявлення винних або для спростування обвинувачення чи пом'якшення відповідальності".

Таким чином, за змістом зазначеної статті можна зробити висновок, що до категорії речових доказів треба віднести предмети:

  1.  які були знаряддям злочину або зберегли на собі сліди злочину;
  2.  які були об'єктом злочинних дій;
  3.  інші предмети, в тому числі гроші, документи, що можуть служити засобом для виявлення злочину і встановлення обставин кримінальної справи.

Узагальнюючи визначення речових доказів, можна стверджувати, що речові докази - це сліди (наслідки) злочину.

Пізнання їх може стосуватися найрізноманітніших аспектів: їх фізичні якості - форма, розмір сліду, склад речовини, місце знаходження - виявлення викрадених речей у підсудного та ін., факт - підробка грошей, державних цінних паперів; відозміни- підробка документів та ін. У всіх перелічених та схожих випадках речові докази є носіями доказової інформації, яка потребує свого пізнання, оцінки, перевірки і використання в доказуванні.

Як носії інформації речові докази повинні бути віднесені до категорії тієї форми інформації, яку визначають як предметну.

Н.  А. Селіванов аналізує носії інформації у предметній формі, звертає увагу на речовий характер доказів і при цьому виділяє чотири головні ознаки:

  1.  речовий характер матеріального об'єкта;
  2.  наявність прямих або непрямих зв'язків із розслідуваними обставинами;
  3.  здатність предмета сприяти встановленню наявності або відсутності того чи іншого елемента складу злочину;
  4.  приєднання до справи речовим доказом[46].

Враховуючи великий діапазон зв'язків речових доказів з подіями злочину, деякими фахівцями було запропоновано тлумачити поняття речового доказу досить широко, включивши в нього як окремі предмети, так і "речову обстановку" місця події, розуміючи складний комплекс матеріальних об'єктів і переслідуючи при цьому мету - збільшити можливості одержання інформації. Такий підхід заслуговує підтримки, тому що в предметній формі обстановку місця події або яку-небудь її частину неможливо вилучити навіть за допомогою науково-технічних засобів. Вилучити в предметній формі можна тільки окремий об'єкт - речовий доказ.

Кожна перелічена в законі категорія предмета, безумовно, є матеріальним об'єктом, що здатен бути носієм інформації про здійснений злочин (ст. 78 КПК). Вважаємо за доцільне виділити категорію предметів, які мають сліди злочину. Цінність цієї категорії полягає в тому, що сліди здатні нести інформацію про механізм злочину, як важливого елемента предмета доказування. Серед найбільш розповсюджених виділяють:

- сліди, що утворилися внаслідок злочинної дії (поранення, поломки);

- предмети та сліди, що викривають певних осіб в підготовці, здійсненні, приховуванні злочину або спростують обвинувачення.

Значенню речових доказів, особливо такому їх різновиду, як сліди, завжди приділялася значна увага в криміналістичній літературі. Тут висвітлюють в різні періоди і з багатьох причин такі поняття, як "сліди в широкому розумінні слова" та "сліди у вузькому його значенні", сліди матеріальні і сліди ідеальні, сліди, які відображають зовнішню будову, та сліди, що відображають механізм створення (для речовин, що не мають своєї форми: рідина, сипучі); сліди, що відображають механічний рух і сліди, що відображають людину; сліди-предмети; сліди-речо- вини і т. ін.

Спільними для всіх зазначених у літературі пропозицій відносно слідів є їх матеріальна основа та зв'язки з механізмом здійснення злочину як носії інформації про них.

Разом з тим, неможливість вилучити і зберегти деякі види слідів в натурі спонукають до виготовлення з них зліпків та інших копій. Процесуальний статус таких копій не визначений, а в криміналістичній та процесуальній літературі є різні погляди з цього приводу. Деякі автори, зокрема М. А. Чельцов, зауважує, що копії - це речові докази[47], Н. А. Селіванов пропонує вважати копії похідними речовими доказами[48]. З думкою цього науковця слід погодитися, на сьогодні вона має перевагу над іншими.

Виготовлення похідних речових доказів здійснюється на підставі широкого використання засобів, методів, спеціально розроблених прийомів з додержанням всіх вимог процесуального закону.

Разом з тим, говорячи про копії як носії інформації, слід зазначити, що отримані зліпки завжди мають відмінність від первісного речового доказу - сліду. З урахуванням цього необхідно при переносі визначеного обсягу інформації з одного матеріального об'єкта (сліду) на інший (копію) широко застосовувати такі науково-технічні засоби і методи, які дозволяють одержати найбільш точні перенесення ознак об'єкта. Лише у таких випадках похідний речовий доказ може бути використаний як матеріальний носій інформації. Такими засобами можуть бути ті, які дають змогу з більшою точністю одержати зліпки, відбитки, фотознімки, відеозапис, кінокадри та ін. Якщо під час огляду речових доказів прокурор помітить невідповідність копії сліду, він повинен на це звернути увагу суду.

Стосовно предметної передачі інформації слід визначити категорію зразків для порівняння, які необхідні для поглибленого, об'єктивного та ефективного дослідження слідів.

Крім цього, говорячи про матеріальні об'єкти, предметні носії інформації, потрібно сказати і про ті з них, які були одержані під час оперативних заходів, що передбачаються ст. 8 Закону України від 18 лютого 1992 р. "Про оперативно-розшукову діяльність". Той факт, що одержані у такий спосіб об'єкти мають не доказову, а орієнтовану інформацію, не має в даному випадку вирішального значення. По-перше, у зв'язку з тим, що деякі з них пізніше можуть перейти в категорію речових доказів. Подруге, з урахуванням вимог, які містяться в КПК відносно можливої легалізації даних, одержаних оперативним шляхом (ст. 65). Таким чином, до матеріальних носіїв інформації по справі, які можуть бути подані в предметній формі, слід віднести: 1) речові докази, в тому числі предмети, знаряддя, засоби, що пов'язані з подією злочину і обставинами, які підлягають встановленню;

  1. сліди, як різновид речових доказів становлять відображення предметів, які їх залишили, та механізму їх виникнення; 3) матеріальні моделі таких слідів (зліпки, копії, відомості); 4) об'єкти серед перелічених, які не мають статусу речового доказу, але можуть бути об'єктами для оперативного дослідження і в подальшому можуть бути деталізовані в кримінальному процесі;
  1. зразки, одержані для порівняльного дослідження.

Визнаючи постійно зростаючу роль речових доказів в розслідуванні і розгляді кримінальних справ, слід зазначити, що це відбувається не в зв'язку з їх особливою винятковістю, а через збільшення можливостей криміналістичної техніки, що дає змогу використовувати нові науково-технічні засоби з метою збирання доказів, у тому числі речових та інших предметних носіїв інформації - зліпків, відбитків, копій і т. ін.

Якою є мета проведення судового огляду речових доказів?

Загальна мета судового огляду - є становлення властивостей цих предметів, які визначають їх зв'язок зі злочином, осо- 122 бистістю підсудного, потерпілого, тобто мають доказове значення. При досудовому розгляді мета огляду речових доказів по кожній справі більш конкретна, ніж при слідчому огляді.

Суд при огляді речових доказів виявляє в них такі ознаки і властивості, які дають йому підстави підтвердити або спростувати свідчення підсудного, потерпілого або свідків. Метою судового огляду речових доказів може бути і порівняння ознак речового доказу з описом або фотографічним його зображенням для визначення тотожності чи відмінності. Це порівняння проводиться у випадках, коли для ствердження тотожності або відмінності не потрібно спеціальних знань, а досить тих знань, якими володіє суд. Такий огляд дає можливість суду виявити усі ознаки, необхідні для обґрунтованого висновку про тотожність або відмінність. Суд може оглядати речові докази з метою одержання даних для перевірки висновків експерта. Вивчення об'єктів експертного дослідження дозволяє суду визначити, що являють собою ці предмети або документи, якими ознаками вони характеризуються, чи мають вони ті ознаки, на які посилається експерт.

У практичній діяльності трапляються випадки, коли судовий огляд речових доказів виявляє раніше не відомі або такі якості ознак речових доказів, які набули значення при встановленні в суді нових обставин справи. У даному випадку суд, оглядаючи речові докази, звертає увагу на ті ознаки, які мають значення у зв'язку з виявленням нових фактів у суді і які мають значення для справи. Закон не визначає момент проведення огляду речових доказів. Рішення, коли доцільно проводити судовий огляд, приймає суд залежно від обставин справи.

Аналіз практичної діяльності судів свідчить, що огляд речових доказів, як правило, проводиться в кінці судового слідства. З такою практикою слід погодитися, незважаючи на те, що деякі вчені мають інші погляди. Так, Л. Ю. Ароцкер пропонує: "Якщо підсудний допитується про обставини, які мають зв'язок з речовими доказами, то доцільно після допиту, а інколи перервавши допит, провести огляд речових доказів"[49]. Ця позиція варта уваги, але на нашу думку, визначення моменту проведення огляду речових доказів краще відоме суду та учасникам судового розгляду. Особлива роль у вирішенні цього питання відводиться прокурору, який підтримує обвинувачення і повинен мати свою тактику проведення судового огляду речових доказів.