Один примірник заповіту, посвідченого посадовою, службовою особою, видається заповідачу. Другий примірник заповіту негайно передається до державного нотаріального архіву чи до державної нотаріальної контори за постійним місцем проживання заповідача. Капітани морських суден зобов'язані передати один примірник посвідченого ними заповіту начальникові порту України або консулові України в іноземному порту для наступної передачі його до державного нотаріального архіву чи до державної нотаріальної контори за постійним місцем проживання заповідача. Якщо заповідач не мав постійного місця проживання в Україні або місце його проживання невідоме, заповіт передається до державного нотаріального архіву м. Києва.

За посвідчення заповітів, прирівнюваних до нотаріально посвідчених, державне мито не справляється. Але оскільки вони прирівнюються до нотаріально посвідчених заповітів, то на них поширюються загальні вимоги до форми заповіту, передбачені ст.1247 ЦК. У статті 1252 ЦК не йдеться про заборону цим особам посвідчувати секретні заповіти. Згідно з Положенням про Спадковий реєстр посадові особи, зазначені у ст. 1252 ЦК, можуть здійснювати реєстраційні записи про посвідчені заповіти безкоштовно. Але згідно з Положенням у разі реєстрації заповітів, посвідчених особами, зазначеними у ст. 1252 ЦК, за заявою заповідача, справляється плата в розмірі, який визначається Мін'юстом.

Вважаємо, що зазначеним особам як і посадовим, службовим особам органу місцевого самоврядування недоцільно надавати повноваження щодо посвідчення секретних заповітів, а також заповітів подружжя, хоча ймовірність посвідчення таких заповітів останніми незначна.

Посвідчення заповітів громадян України, які перебувають за кордоном, покладено на консулів України або посадових осіб консульських установ та дипломатичних представництв. Такі повноваження закріплені у ст. 38 Закону "Про нотаріат", а процедура їх посвідчення передбачена п. 3.8 Положення про порядок учинення нотаріальних дій в дипломатичних представництвах та консульських установах України від 27 грудня 2004 р. Згідно з Положенням про Спадковий реєстр консули можуть здійснювати

внесення відомостей про посвідчені заповіти, вони звільняються від оплати за внесення реєстраційного запису до Спадкового реєстру.

Говорячи про заповіти, що прирівнюються за процедурою їх посвідчення до нотаріально посвідчених, слід зауважити, що ці випадки треба розцінювати як виняток із правила, а не саме правило. Тобто, розглядаючи умови, в яких знаходиться заповідач на момент посвідчення заповіту, законодавець виходив із гуманного принципу - забезпечити таким особам право на викладення своєї останньої волі щодо набутого за час життя майна або прав у будь-яких умовах.

Але юридичні знання більшості зазначених у статтях 1251,1252 ЦК України осіб, які мають право за певних обставин посвідчити заповіт, важко назвати глибокими. При цьому процесуальний порядок "набрання законної сили заповітом", посвідченим такими особами, також відрізняється від нотаріально посвідченого. Частиною 6 ст. 40 Закону України "Про нотаріат" передбачається, що завідуючий державним нотаріальним архівом зобов'язаний перевірити законність заповіту, який надійшов на зберігання, і в разі встановлення невідповідності його законові повідомити про це заповідача і посадову особу, яка посвідчила заповіт. Тобто фактично пропонується переглянути зміст заповіту і згідно із законом виправити його недоліки.

Процедура перегляду змісту заповіту дозволяє встановити наявність розбіжностей у змісті заповіту з вимогами закону, але, на нашу думку, такий процесуальний порядок не має під собою правового змісту, не відповідає загальноприйнятій компетенції нотаріальних органів тощо. У такому випадку повинна мати місце лише констатація факту розбіжності заповіту із законом, оскільки, за загальним правилом, повноваженнями щодо визнання правочинів недійсними, в тому числі й заповіту як одностороннього правочину, наділений лише суд. Тому пропонується розуміти дії завідуючого державним нотаріальним архівом у контексті не надання заповіту законної сили, а лише як попередню перевірку юридичної компетентності заповідача та особи, яка посвідчувала заповіт.

Слід також передбачити можливі негативні наслідки процесу повідомлення заповідача про невідповідність його заповіту вимогам закону шляхом направлення йому поштою листа. Враховуючи, що в наш час поштові відправлення, адресовані конкретній особі, можуть отримати будь-які дорослі члени родини заповідача, пропонується таке повідомлення здійснювати лише через державні нотаріальні контори або приватних нотаріусів, які розташовані за місцем проживання заповідача. Змістом такого повідомлення має бути пропозиція нотаріуса, спрямована до особи, що посвідчила заповіт, звернутись до державної нотаріальної контори за місцем проживання заповідача. А державний нотаріус має не тільки роз'яснити зміст розбіжностей заповіту із вимогами закону, а й запропонувати посвідчити новий заповіт. Він надасть заповідачу консультацію правового характеру як скласти і посвідчити заповіт відповідно до вимог законодавства.

До переваг нотаріальної форми заповіту належать: гарантії закріплення справжньої волі заповідача і таємниця заповіту до смерті заповідача, усунення можливості стороннього впливу на заповідача, можливість скласти заповіт юридично грамотно та відповідно до вимог закону, що в майбутньому забезпечує виконання останньої волі заповідача в межах, визначених законом, тощо.

Сьогодні посвідчення заповітів як окремий інститут нотаріального процесу має досить суттєві демократичні новели на шляху прогресивних змін у суспільстві. Це положення відповідає змісту сучасних суспільних правовідносин.

Нотаріальна практика нині пропонує нові форми заповітів, які мають нові положення в законодавчо визначених межах та на аналізі яких ми далі зупинимося. Але найпоширенішими на практиці є заповіти, у яких ще пропонується залишати все майно в рівних частках або визначати конкретне майно кожного спадкоємця. Але не буде суперечити чинному законодавству можливість або, краще сказати, право заповідача залишити спадщину в процентному співвідношенні. Наприклад, одному спадкоємцю 60% спадкового майна, а іншим - 40 % в рівних частках кожному. Є можливість у заповіті визначити ті матеріальні цінності або гроші, які спадкоємцям не переходять, а мають бути використані на поховання, забезпечити довічне утримання окремих осіб тощо. Таке положення в заповіті не дозволить спадкоємцям "зекономити" на похованні тощо. У таких випадках, зрозуміло, тлумачення заповіту не потребується.

Можливим і доцільним є навіть сьогодні при посвідченні заповіту залишити також відповідну аудіо- або відеокасету, в якій заповідач може висловити зміст заповіту або висловити власні бажання щодо спадкового майна та певні умови його прийняття спадкоємцями. Однак для забезпечення гарантій достовірності наданого нотаріусу доказу доречною буде участь нотаріуса у такому аудіо- або відеозаписі, який після цього може запечатати цю касету, посвідчити її юридичну достовірність та прийняти на зберігання. На такій відеокасеті за бажанням заповідача може даватись більш широке тлумачення змісту заповіту, його пояснення тощо. Особливу увагу автори приділяють випадкам, коли заповідач бажатиме здійснити оголошення змісту заповіту в урочистій атмосфері і про це надасть нотаріусу відповідну вказівку. При цьому і відеозапис, і письмова форма заповіту мають бути вчинені в один день. Слід також зазначити, що ці дві форми заповіту не повинні суперечити один одному, оскільки в противному разі переваги будуть на боці письмової форми заповіту доти, доки технічні засоби не дадуть можливості говорити про однакову вірогідність письмових та технічних доказів. Але на сьогодні у практичних працівників більшу довіру викликає письмова форма заповіту.

Крім того, у цьому контексті постане питання про необхідність відповідного зберігання самої відеокасети тощо. Тобто хочеться підкреслити, що це додатковий засіб відтворення можливих бажань осіб, які звернуться за посвідченням заповіту. Зрозуміло, що збільшення нотаріальних функцій та підвищення якості нотаріальної форми неможливе без суттєвого переосмислення та забезпечення відповідної регламентації процедури. І тут не потрібно чекати "ініціативи клієнтів", оскільки такі бажання без їх задоволення будуть викликати певне невдоволення, а треба працювати над вдосконаленням нотаріального процесу як теоретикам, так і практикам.