Передбачивши участь законного представника неповнолітнього обвинуваченоного на стадії досудового розслідування, законодавець чітко не визначив їх права й обов¢язки, як це зроблено стосовно судового розгляду (ст. 441 КПК). У чинному законодавстві лише закріплено положення про: а) сповіщення батьків чи осіб, які їх замінюють, про затримання і взяття під варту неповнолітнього (ст. 434 КПК); б) виклик підлітка до слідчого, прокурора чи суду через його батьків або інших законних представників (ст. 437 КПК); в)  віддання неповнолітнього під нагляд батьків, опікунів, піклувальників або адміністрації дитячої установи як запобіжний захід (ст. 436 КПК); г) участь законних представників за розсудом слідчого в пред¢явленні обвинувачення неповнолітньому, його допиті та пред¢явленні матеріалів справи підліткові для ознайомлення після закінчення досудового слідства (статті 438, 440 КПК). Крім цього, вважаю, що на досудовому слідстві законний представник повинен мати право знати сутність обвинувачення, що пред¢являється неповнолітньому, представляти докази, заявляти відводи та клопотання, приносити скарги на дії (бездіяльність) посадових осіб, бути сповіщеним про застосування або зміну підліткові запобіжного заходу чи продовження строку його дії, з дозволу слідчого брати участь у провадженні слідчих дій, знайомитися з матеріалами закінченого досудового слідства.

Вирішуючи питання про допуск особи як законного представника неповнолітнього обвинуваченого, слід мати на увазі, що він має специфічний статус у кримінальному судочинстві. З одного боку, законний представник мусить спрямовувати всі свої зусилля на захист прав і свобод підлітка, розкривати всі позитивні риси його характеру, сприяти встановленню контакту між ним і слідчим, з другого - в силу закону, може бути свідком, цивільним відповідачем, а в деяких випадках і потерпілим від злочину. Його інтереси можуть не співпадати з інтересами неповнолітнього. Це обумовлено тим, що законні представники можуть нести, по-перше, кримінальну відповідальність: ст. 166 Кримінального кодексу України передбачає відповідальність батьків за злісне невиконання обов¢язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлено опіку чи піклування, якщо це спричинило тяжкі наслідки. По-друге, адміністративну: ст. 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлює відповідальність батьків або осіб, які їх замінюють, за невиконання обов¢язків щодо виховання дітей. По-третє, цивільно-правову: статті 446, 447 Цивільного кодексу України закріплюють відповідальність батьків, усиновлювачів чи опікунів за шкоду, заподіяну неповнолітнім, якщо не доведено, що шкода сталася не з їх вини. Інакше кажучи, їм необхідно переконати компетентний державний орган у відсутності причинного зв¢язку між злочином і тим, як виконувалися обов¢язки по вихованню дітей.  Окрім цього, ст. 125 КПК України передбачає обов'язок слідчого вжити заходів щодо забезпечення цивільного позову і передбаченої законом конфіскації майна. Виконання цієї вимоги закону провадиться шляхом накладання арешту на вклади, цінності та інше майно обвинуваченого чи підозрюваного або осіб, які несуть за законом матеріальну відповідальність за його дії, де б ці вклади, цінності та інше майно не знаходились, а також шляхом вилучення майна, на яке накладено арешт. По-четверте, сімейно-правову: в силу ст. 23 КПК, у разі встановлення слідчим фактів несумлінного ставлення батьків до виховання дітей, він може винести подання і спрямувати його за місцем роботи батьків із вимогою застосувати до них заходи виховного впливу.1 Слідчий також може звернутися із клопотанням про порушення питання позбавлення їх батьківських прав до прокурора, який згідно зі ст. 165 Сімейного кодексу звертається з позовом до суду. Тому у випадку вчинення особою, яка не досягла вісімнадцяти років, суспільно небезпечного діяння, ніщо не заважає законним представникам для уникнення відповідальності доказувати свою невинуватість і непричетність до вчиненого злочину. Покладення у кримінальному судочинстві на законних представників несумісних процесуальних обов¢язків, які часто не відповідають функції захисту, ставить їх у невизначене становище. При прийнятті рішення про допуск особи як законного представника у кримінальне судочинство слідчий у кожному випадку повинен з¢ясовувати, чи не існує конфлікту між його інтересами та інтересами підлітка. У кримінально-процесуальному законодавстві необхідно передбачити можливість повного усунення законного представника  від участі у справі, заміну його іншим або обмеження його участі за рішенням осіб, які ведуть процес, в провадженні певних процесуальних дій, якщо його діяльність суперечить  інтересам підлітка. У всіх інших випадках права законного представника ні в якому разі

не можуть бути обмежені, тому що він є самостійним учасником кримінального процесу. Наведене положення повністю узгоджується з Мінімальними стандартними правилами, що стосуються відправлення правосуддя щодо неповнолітніх. Згідно пункту 15.2 цих правил, батьки чи опікуни мають право брати участь у судовому розгляді, і компетентний орган влади може вимагати їх присутності в інтересах неповнолітнього. Однак компетентний орган влади може відмовити їм у такій участі, якщо є підстави  вважати, що це необхідно в інтересах особи, яка  не досягла вісімнадцяти років [164, с. 24]. Право заявляти клопотання слідчому, прокурору, суду про недопуск законного представника для участі у справі в цих випадках повинен мати і захисник неповнолітнього. Вивчення автором матеріалів кримінальних справ не виявило жодного випадку позбавлення  законних представників можливості брати участь у справі або обмеження їх прав із зазначених вище підстав. Але, як зазначають окремі дослідники, на  практиці зустрічається багато кримінальних справ, у яких представники неповнолітніх  правопорушників виявляли особисту зацікавленість по справі, наприклад, не погоджувалися з цивільним позовом [146; 13]. Обставинами, що  дозволяють усунути або обмежити участь законного представника у справі, на думку автора, можуть бути: його недієздатність; вчинення ним дій, які можуть призвести до несприятливих наслідків для неповнолітнього (наприклад, зловживання своїми обов'язками, здійснення психологічного тиску на дитину з метою зміни останнім своїх показань, тощо); вчинення  законним представником проти підлітка протиправних дій.

Не знайшов свого відображення в законі порядок і момент вступу особи в кримінальний процес як законного представника. Окрім того, узагальнення матеріалів цієї категорії кримінальних справ свідчить, що законні представники практично не використовують надані їм права на захист неповнолітнього обвинуваченого, а також відстоювання своїх інтересів у кримінальному судочинстві. Їх участь у провадженні по кримінальній справі обмежується допитом або присутністю при проведенні цієї слідчої дії за участю представляємого. Таке положення можна пояснити відсутністю у законних представників знань про свої права й обов'язки, та ту реальну допомогу, що вони можуть надати особам, які не досягли вісімнадцяти років. Деякі вчені пропонують залучати законних представників у кримінальне судочинство шляхом подання до суду документів, що засвідчують зв¢язок із неповнолітнім правопорушником [274, с. 9-11]. Вважаю, що допуск цих осіб до участі в справі повинен оформлюватися шляхом винесення відповідної постанови (ухвали), де одночасно необхідно робити позначку про роз'яснення прав і обов'язків, що вони мають при провадженні по цій категорії справ. Існує думка, що необхідно  виносити постанову тільки у випадках, коли є підстави  вважати, що участь законного представника  може завдати шкоду  інтересам неповнолітньоного [302, с. 42-43]. На мою думку, якщо в кримінальному судочинстві є учасники, які мають свій самостійний інтерес у результатах  вирішення справи (а до них, як ми зазначали раніше, необхідно відносити і законного представника), то необхідно виносити відповідний документ.  Метою винесення постанови про допуск  законного представника до участі в справі є: по-перше, встановлення даних про конкретну особу, яка залучається  до участі в справі як законний представник. По-друге, під час ознайомлення з цим процесуальним документом зазначені особи узнають  свої права та обовязки, які вони мають під час провадження по справі. Узагальнення кримінальних справ свідчить, що на практиці існує саме такий порядок допуску законного представника в кримінальний процес. Однак у слідчих виникають певні труднощі у визначенні переліку прав та обов¢язків при роз¢ясненні їх законним представникам на досудовому слідстві. Деякі слідчі посилаються на ст. 52 КПК України, в якій зазначені права представників потерпілого, цивільного позивача і відповідача, інші - на статті 438 і 440 Кодексу України, де закріплено лише право законного представника на досудовому слідстві бути присутнім за розсудом слідчого чи прокурора або за клопотанням захисника при допиті неповнолітнього обвинуваченого та при пред¢явленні йому обвинувачення або матеріалів справи. Таке становище обумовлено тим, що в законі немає окремої спеціальної норми, яка регулювала б це питання. Права законних представників на досудовому слідстві закріплені в різних статтях Кримінально-процесуального кодексу. Необхідно законодавчо усунути цю прогалину шляхом створення узагальненої норми, в якій знайдуть своє відбиття порядок допуску законного представника в кримінальний процес, його права на всіх стадіях провадження по цій категорії справ. Доцільно також передбачити порядок вирішення ситуацій, в яких інтереси підлітка та його законного представника є розбіжними. На моє переконання, якщо особи, які ведуть процес, приймуть рішення про усунення законного представника на весь період розслідування й судового розгляду, слідчий, прокурор чи суддя повинні виносити постанову, а суд - ухвалу про відмову в допуску (або про усунення) його від участі у справі. Зазначені посадові особи мають роз¢яснити законному представникові сутність прийнятого рішення і можливість його оскарження.

Що стосується моменту допуску в кримінальне судочинство, то слід погодитися з авторами, які вважають, що представники можуть бути допущені до участі у справі з моменту визнання представленого учасником процесу [249, с. 37; 307, с. 151-152]. Щодо неповнолітнього, який вчинив суспільно небезпечне діяння, таким моментом є його виклик до компетентного органу для участі в процесуальних діях, у тому числі і тих, що провадяться до порушення кримінальної справи. Слід також зазначити, що на початку провадження по кримінальній справі часто виникає потреба в отриманні пояснень від ціх осіб з метою з'ясування віку підлітка, особливостей його   особистості та інших даних, необхідних для правильного вирішення справи. Необхідно також враховувати, що при вчиненні злочину неповнолітнім, який не досяг віку, з якого настає кримінальна відповідальність, у справі також має право брати участь його законний представник. Що стосується малолітньої особи, в цьому випадку не виноситься постанова про притягнення її як обвинуваченого. З урахуванням вищенаведеного ст. 441 КПК доцільно викласти в такій редакції:

Стаття 441 "Участь законного представника неповнолітнього, який учинив суспільно небезпечне діяння, при провадженні по кримінальній справі

Законні представники неповнолітнього, який учинив суспільно небезпечне діяння, допускаються до участі в кримінальній справі за постановою суду, прокурора, слідчого, в якій визначаються їх права й обов¢язки.