Досліження вчених та особисте узагальнення матеріалів кримінальних справ з питання застосування до неповнолітніх злочинців запобіжних заходів дозволяє зробити виновок, що у переважній більшості випадків щодо неповнолітніх обираються взяття під варту або підписка про невиїзд. Інші заходи з наведених нами вишче причин застосовуються дуже рідко. Враховуючи те, що підписка про невиїзд не дає належного виховного та стримуючого ефекту, про що говорилося раніше, а взяття під варту обирається лише у виняткових випадках, коли це обумовлюється тяжкістю злочину, автор робить висновок, що для підвищення ефективності провадження по кримінальних справах цієї категорії необхідно розширити спектр запобіжних заходів, які можливо застосовувати до підлітка. Це повинні бути заходи, які не пов¢язані з позбавленням волі неповнолітнього, з ізолюванням його від родини, з позбавленням можливості навчатися, працювати тощо.1 На мій погляд, ефективним запобіжним заходом міг би стати обов¢яок періодичного звіту неповнолітнього правопорушника перед компетентними державними органами про його належну поведінку. Неповнолітня особа, до якої обирається  цей захід повинна буде  у встановлений час з¢являтися в державні органи та звітувати про своє навчання, працю, відносини з оточуючими, проведення дозвілля тощо. Органами, перед якими звітував би неповнолітній, могли б стати кримінальна міліція або служби у справах неповнолітніх обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчих органів міських і районних у містах рад. Згідно ст. 4 Закону України "Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх" на ці органи покладається завдання здійснювати контроль за організацією виховної роботи в навчальних закладах і за місцем проживання осіб, які не досягли вісімнадцяти років [80]. Зазначені органи могли б перевіряти правдивість інформації, яку їм надав молодой правопорушник, та у разі її неправильності або продовження ним антигромадської поведінки, повідомляли б про це слідчому чи судді, які мають право  змінити цей запобіжний захід на інший. Така пропозиція відповідає Рекомендації R (80) 11 "Про взяття під варту до суду" Комітету Міністрів державам - членам Ради Європи, яка була прийняти 27 червня 1980 року, згідно  якої розпорядження про періодичний звіт перед компетентним органом (наприклад, судом, поліцією) передбачено як альтернативний захід взяттю під варту [236, с.71].       

Альтернативою запобіжному заходу взяттю під варту міг би стати домашній арешт, який передбачено проектом нового КПК України [140, с. 65-66]. Його сутність полягає в обмеженнях, пов¢язаних із свободою пересування неповнолітнього підозрюваного, обвинуваеного, підсудного, а також в контролі з боку представників органів внутрішніх справ. Слід зазначити, що цей захід по характеру та обсягу обмежень і заборон є подібним до позбавлення волі, але при його застосуванні підліток знаходиться у своєму будинку, зі своїми батьками, може навчатися, що, у свою чергу, не повинно негативно відбитися на його психіці у порівнянні із застосуванням запобіжного заходу - взяття під варту.

Для виконання вимоги закону про застосування взяття під варту щодо неповнолітнього лише у виняткових випадках, необхідно передбачити у кримінально-процесуальному кодексі норму, яка б передбачала   можливість його відстрочки. Положення про відстрочку взяття під варту існує в законодавстві багатьох держав. Воно передбачає:

• покладення на обвинуваченого обов¢язку явки у встановлений час до судді, до органів кримінального переслідування чи у вказану ними установу;
• покладення обов¢язку не залишати постійного місця проживання без дозволу судді чи органів кримінального переслідування;
• покладення обов¢язку залишати житло лише під наглядом певних осіб;
• виконання цих обов¢язків стосується обвинуваченого та інших осіб [276, с. 99].

Вивчення матеріалів кримінальних справ про злочини, вчинені неповнолітніми, свідчить, що існують випадки, коли під час провадження по справі відбувається зміна одного запобіжного заходу на інший. З одного боку це було викликано тим, що неповнолітній правопорушник не виконував вимог, які до нього ставилися при застосуванні певного заходу. З іншого, мали місце випадки, коли запобіжний захід змінювався на більш "м¢який", як правило, взяття під варту на підписку про невиїзд. Аналіз цих кримінальних справ свідчить про суттєві недоліки в роботі органів, які приймали первісне рішення про обрання запобіжного заходу. Йдеться, про відсутність у відповідних рішеннях належних мотивів обрання того чи іншого запобіжного заходу. Вимога закону про необхідність мотивування рішення про обрання, скасування чи зміну запобіжного заходу, а не лише визначення підстав його обрання чи зміни(ст.1651 КПК України), примусить осіб, відповідальних за прийняття наведеного рішення, більш ретельно підходити до вирішення цього питання. У  свою чергу це стане додатковою гарантією, яка буде перешкоджати прийняттю незаконних та необгрунтованих рішень при обранні запобіжних заходів щодо неповнолітніх.